Війна та діти, складнощі в поясненні ситуації, пошук відповідей на запитання та практичні поради. Про усе це розповідає арт-терапевт, кризовий психолог, професійний коуч та керівник центру «Ресурс» Анна ЛАРІОНЦЕВА.
Друзі, запевняємо, Анна дає дуже потужні рекомендації, які допоможуть вам подолати складні часи, які травмують наших дітей.

– Анно, перше та найголовніше питання, що робити, якщо у дитини почався приступ паніки?
– Перше, що важливо чітко зрозуміти для себе, який наразі фізичний стан дитини. Це найголовніший етап при приступі. І тільки після вже спробуйте повернути дитину до реальності, перевести її увагу на щось конкретне.
При прискореному серцебитті та диханні попросіть дитину зробити кілька глибоких вдихів, а потім дихати разом з вами повільно й глибоко. Так, щоб видих був значно довшим за вдих.
При тремтінні варто потрусити руками, а потім й усім тілом, немов собака, який струшує з себе воду. Впродовж усіх цих дій намагайтесь утримувати зоровий контакт з дитиною, говоріть спокійно та повільно, звичними для вашої комунікації з дитиною фразами. Наступне – давайте пити воду малечі невеликим ковтками. Зафіксуйте в розмові, що дитина в безпеці, що страх – це нормально, проте боятися нічого, запевніть дитину, що ви, дорослий, разом із ним і все буде добре. Закріпіть бесіду увагою дитини на якомусь предметі та попросіть описати його по можливості.
– Як Ви пропонуєте попередити такі стани та панічні атаки не тільки дітей, а й заспокоїти себе?
– Під час повітряної тривоги або ж ракетної атаки дорослому важливо зберігати витримку і самовладання. Якщо дитина бачить, що дорослий поряд спокійний, це допомагає і їй заспокоїтися та правильно зорієнтуватися у ситуації. Скажіть, що у вас є план на різні випадки, що ви будете з нею і разом точно впораєтесь. Якщо ваша родина релігійна говоріть про те, що «Бог нас береже». Цінність позитивних налаштувань дуже велика.
Важливо! Обов’язково дозволяйте дитині виявляти ті емоції, які виникають, бо «немає хороших чи поганих емоцій». Говоріть дитині «слова сили»: що вона молодець, що добре справляється, що її підтримка для вас важлива і ви її відчуваєте.
– Надайте поради стосовно дітей старшого віку, які часто приховують емоції та замикаються в гаджетах.
– Так, дійсно старші діти часто сидять у соцмережах, і це їх спосіб впоратись з напругою та стресом. В такому випадку варто запропонувати дитині переключитись на якісь дії, дайте підлітку якесь доручення, аби відволіктись від подій.
Якщо ж дитина ніяк не реагує – розтирайте їй руки, мочки вух, дайте солодкий чай, цукерку, обійміть. Завжди звертайтесь до дитини на ім’я. Запитуйте, чи чує вона вас, чи бачить, чогось хоче, що відчуває… Запропонуйте дитині подихати разом та обов’язково хваліть за будь-який прояв.
– Скажіть, чи варто говорити з дитиною про війну, яка має інтелектуальні порушення?
– Так, обов’язково! Саме знання допомагають знизити тривогу та виключить дитячі здогадки. Якщо рівень розвитку дитини дозволяє ставити питання і розуміти відповіді, то потрібно надавати відповіді на тому рівні, який доступний дитині. Важливо забезпечити візуальну підтримку за допомогою малюнків, простих символів, як розуміння мовлення, так і можливості вираження власних переживань дитини. Важливо донести до дитини реальну інформацію, але уникати складних деталей та подробиць.
– Анно, дякуємо за практичні поради, розкажіть, будь ласка, нашим читачам про ті уроки, які Ви пропонуєте сьогодні українцям в якості допомоги?
– Мої уроки про те, як допомогти собі та іншим. Вони побудовані таким чином, щоб у всіх, незалежно від професії, склалося цілісне розуміння, як людина почувається в шоковому стані, і що ви, як допомагаючий, повинні й можете зробити, а чого не можна, щоб не нашкодити.
Уроків загалом усього десять. Вони здебільшого орієнтовані на психологів/психотерапевтів, педагогів/вихователів, соц.працівників, коучів, волонтерів, лікарів та усіх тих, хто готовий навчитися допомагати самому собі й тим, хто поруч. Також курс доповнюється записом уроків (1,5 години кожен), конспектом (теорія+практика) та відповідно сертифікатом про завершення курсу.