Алла Клименко режисерка масових свят і театралізованих вистав. Авторка та ведуча програм.

Захопливі подорожі селами Чернігівщини на гужовому транспорті у пошуках цікавої історії, самобутньої культури та унікальних місць сільської глибинки. Алла КЛИМЕНКО їздить у пошуках людей, які творять історію села. Про свої пригоди розповідає у нашому інтерв’ю.

• Вітаю, Алло! Розкажіть, звідки взялася ідея таких неймовірних проєктів «Віз без віз» та «Сніданок туриста»?
• Все від любові до села. Щоб знімати про нього, треба село відчувати, розуміти, прожити в ньому. Проспати на печі пів дитинства, крізь сон чути, як бабуся порається до сходу сонця, не один вечір провести на посиденьках зі старожилами та, наставивши вуха, слухати їх розповіді про все на світі.
  Любов до села, сільських жителів у мене від бабусі Проні – материної мами, яка мене виховувала. Вона знала багато пісень, різних цікавих оповідок, прислів’їв, приказок. За цим джерелом мудрості та досвіду їду до села. Бо багатство кожної місцевості – в людях. Відправляюсь у подорож за сіллю землі, кращими людьми свого часу, таким чином повертаючи глядача до своїх коренів. Треба, щоб боліло село, щоб до сліз, коли розповідаєш про нього. Тоді й глядач відчуває те ж саме.
• Де шукаєте героїв свого відеоблогу?
• Герої моїх програм – сільські жителі. Не уявляєте, скільки цікавих, талановитих, самобутніх людей живе там. Вони є носіями автентичного фольклору. Що не слово – то жарт. Що не пісня – то душа народу.
  Кожне село приховує в собі щось невідоме, непізнане. І чим менше поселення, тим ближче одне до одного мешканці, які в ньому живуть. Все вони роблять разом: і співають, і відспівують… А які сільські свята вони влаштовують: з танцями, гуляннями!
  Оці бабусечки, яким за 90 років, вони ж, як діти щирі! Перед тобою, як перед Господом, на сповіді…А коли співають, одразу оживають, молодшають! А скільки пісень знають! Тільки копни, зворуши! І поллється!
• А як проходять зйомки в технічному плані? Хто допомагає знімати, монтувати?
• У мене є команда операторів, звукорежисер, а монтую вже сама. Річ у тому, що працювала з цими людьми на телебаченні, ми знімали програми, які отримували нагороди на конкурсах. Ці люди – професіонали.
• Як обираєте тему наступного відео?
• Усі програми виношуються, ніби діти. Спершу шукаю цікавих людей, спілкуюся з ними. Прописую сценарій. Це має бути повноцінний фільм, з сюжетом, початком та кінцем.
  Якщо у «Сніданку туриста» зі мною подорожував селами водій і співведучий Григорій Зубок, то у «Віз без віз» головним GPS-навігатором став фірман. До того ж у кожному селі свій візничий і, звісно, віз. Хоча, були села, де вже нема коней. Тоді знаходили залізного (коня): машину чи трактор і чіпляли до нього віз. Бувало, що така підвода розганялася до 60 км за годину!
  Віз потрапляє у фільм по-різному. Ось, наприклад, у Пакулі за мною відправляли гужовий транспорт, щоб доправив мене на храмове свято. У інших селах я зустрічаю візничого ніби «випадково». І, якщо за сценарієм можна прописати місце зйомки, локації, появу у кадрі людей, то з селянами так не вийде. Їм не скажеш: «камера, мотор, поїхали». Це не професійні актори, їх треба розговорити, привернути до себе, заспокоїти, щоб людина почувалася невимушено, природно. Щоб не було штучності, постановки, яку видно неозброєним оком. Інколи навіть камеру включаємо так, щоб герой не бачив і не знав, що його пишуть. Адже глядач і любить ці фільми саме за щирість, справжність, життєвість.
• Алло, які розробки сценаріїв зараз робите та на які теми відео можуть очікувати Ваші шанувальники?
• Їду в села сама, без знімальної групи. Записую старожилів, автентичні пісні, історію сіл, те, що можу дізнатися лише від них. Хто знає, чи доживуть до Перемоги ці люди. Мене часто зустрічають на вулиці запитаннями: «Так скучили за вашими подорожами Чернігівщиною, коли будуть нові програми?». Війна у селі відчувається дуже виразно і боляче: скільки вже похоронили воїнів! Люди працюють на Перемогу: плетуть сітки для ЗСУ, готують все необхідне для наших захисників, збирають гроші… Хіба ж до фільмів? На що мені відповідають: «Коли б було більше таких фільмів, то й війни б не було!».
• Скажіть, а яка зйомка запам’яталася Вам найбільше?
• Та, що була не за сценарієм. Був випадок у Седневі (козацьке старовинне село у Чернігівському районі), коли
• запитала у дітей, які йшли зі школи: «Що за церква?». І перший хлопчик розповів не лише про історію даної будівлі, але й усього села. Зробив нам 2-х годинну екскурсію по усім пам’ятникам історії та архітектури, змістовно, ніби гід розповів про все: зовні та зсередини… Глядач, можливо, подумав, що це підставна людина, але ж не я…бо зупинилися ми випадково, не попереджаючи нікого. У таких моментах ти відчуваєш присутність Бога, і для тебе це одкровення – надзвичайне, неймовірне…
• А яка тоді зйомка виявилася найскладнішою у технічному чи моральному плані?
• Зйомок немає легких. А знімати великі колективи – надскладно. Пісні записуються наживо, без фонограми. Тож важко досягти одночасно красивої картинки і якісного звуку. Сім потів сходить і в учасників, і в знімальної групи. Але нам вдається!
• А де берете натхнення для блогу?
• Зворотний зв’язок. Шанувальники пишуть у соцмережах, зустрічають на вулицях. Дякують. Навіть листи приходять поштою! А ще – сільські активісти телефонують і запрошують, присилають пісні у власному виконанні, допомагають шукати спонсорів для зйомок. Такими виступають зазвичай аграрії, підприємці, які мають власне господарство чи виробництво у даному селі.
  Унікальність програм «Віз без віз» та «Сніданок туриста» в тому, що вони не мають строку давності. До того ж вже стали історією, хоча знімалися декілька років тому. Це документ, яким село було до приходу «руського міру». Багато сільських обійсть залишилися лише на відео. Як і героїня програми, 97-річна старожилка села Іванівка Ольга Дуда. Вона загинула (згоріла живцем) у власному будинку після прильоту російського снаряду. Хто б міг подумати, що екскурсії на возі можуть стати свідченням щасливого життя селян.
• Наскільки важливо пам’ятати свої корені, дотримуватися традицій?
• Це ж як дерево без коріння. Народні традиції, промисли – в них закодовані наші міць і безсмертя. Цілий пласт автентичної музичної культури зникає, але носії фольклору ще живуть в наших селах. Українські пісні – багатоголосні. В Україні, завдяки аматорським виконавцям, народна музика досі жива, чого не знайдеш в інших країнах. Не реконструйована, не відтворена, а справжня, автентична. Почути її з перших вуст – велике везіння. Може, саме прагнення зберегти, донести народні традиції, культурну спадщину і тримає виконавиць на цьому світі.
• Наостанок поділяться з нами, які плани хотілося б реалізувати у 2023 році?
• Навчитися виводити, що означає протяжне співання старовинних пісень. А щоб краще розумітися на «автентиці», почала співати у народному фольклорному аматорському колективі «Сіверяни». Хочу стати гарною виконавицею дідівських пісень, щоб продовжувати народні традиції, нести культурну спадщину нашого народу. Бо вже весь світ визнав унікальність українського співу. Також не перестаю шукати носіїв автентичного фольклору, записую їх, бо надалі вони – герої моїх програм.
• За місяць до повномасштабного вторгнення ми ще знімали програму “Віз без віз” у Хмільниці Чернігівського району. Планували продовження у Рябцях Чернігівського району. А зараз, мешканці сіл Чернігівщини, де знімалися програми, збирають гроші на ЗСУ. Я, як авторка програм, звертаюся у соцмережах до своїх шанувальників, прошу людей допомоги. Люди відгукуються. Старенькі, пенсіонери, несуть останню копійку, щоб відправити на фронт. У нас є підопічні – мої відеооператори Тимофій Гур’єв, Костянтин Сіліченко, які до війни з висоти пташиного польоту знімали наші мальовничі села,, а зараз дронами нищать ворога. З 24 лютого вони пішли добровольцям на фронт.
• 
  facebook: Алла Клименко
  instagram: klimenkoallavladimirovna