Аудиторка, податкова консультантка. Директор Благодійного Фонду Олега Винника «Вовчиця».
Неймовірна історія про те, як захоплення чимось може кардинально змінити ваше життя. ВАЛЕРІЯ БАРОН ділиться своєю розповіддю, згадує події, які її привели у нинішню точку розвитку та звертається до українців з проханням. Про все це читайте далі.
- Вітаємо, Валеріє! Це інтерв’ю буде присвячене Вашій професійній діяльності. Розкажіть нам, чому саме фінансова сфера Вас привабила?
- Весь свій час я живу так, щоб не просто навчатись, працювати. А щоб було цікаво. Виконувати якусь місію. За своєю першою освітою я – вчителька фізики. Закінчила Київський Педагогічний університет ім. Драгоманова. Але вже під час захисту диплома почала паралельно пізнавати основи бухгалтерського обліку. Так склалось, що я зустріла на своєму шляху цікавих людей, які створили просвітницьку благодійну організацію, і їм потрібно було налагоджувати бухгалтерію. От мені й стало це все цікаво.
А ще й до того там була потрібна і моя педагогічна освіта. Проводила лекторій для дітей з основ християнства. І вже все, що далі було в моєму житті, так чи інакше пов’язано з бухгалтерією і податками. Це і робота і постійне навчання. Безліч екзаменів, сертифікатів (я ж кажу, щоб не сумно було).
Потім багато років працювала в одній аудиторській фірмі. Теж цікавий, фаховий досвід. По-перше, це була можливість співпраці та консультування з податків для дуже великої компанії, по-друге, це досвід з проведення семінарів. По-третє, можливість бувати у Львові (бо саме там знаходиться центральний офіс фірми).
- Як з аудитора Ви стали директоркою Благодійного Фонду Олега Винника «Вовчиця» та засновницею його фан-групи?
- Львів – це окрема тема. Це місто, яке я дуже люблю, де надихаюсь. Саме туди їду, коли потрібно наповнитись і підняти настрій. Прогулянка вуличками старого міста, філіжанка кави на терасі кав’ярні, й ти знов в ресурсі та силах. Львів багато в чому став для мене знаковим містом.
І саме там я свого часу потрапила на перший свій концерт Олега Винника. Це стало новим і дуже цікавим етапом мого життя. В першу чергу почала подорожувати по всій Україні. Саме так.
Я їхала в кожне місто і містечко, де відбувались концерти, й за пів року зрозуміла, що потрібно створювати фан-групу артиста. По всій Україні, і не тільки, з’явились знайомі. Зйомки, активності, привітання… все це закрутило, як вихор. Так, на це все потрібен був час, тому прийшлось переналаштовувати своє життя.
Як кажуть: «поєднувати приємне і корисне». Я не покинула бухгалтерію і консультування, але перейшла працювати в інший формат, а саме в режим онлайн, і покинула роботу у фірмі. Ноутбук завжди був зі мною. Вчилась встигати їхати, організовувати та консультувати. І так сім років.
- Не можу не спитати, як війна в Україні вплинула на Вашу діяльність та узагалі змінила життя?
- Як і у всіх моє життя розділилось на до та після. 22 лютого я приїхала до Львова у справах. Планувала декілька днів попрацювати, потім там відсвяткувати свій день народження (у мене в цьому місті багато друзів). Тому війна застала мене саме там. Деякий час я жила у товаришів, але ж треба було щось вирішувати. Так сталось, що мені зателефонували друзі дитинства із Латвії та покликали до себе. У перші дні березня я опинилась в Ризі, але тут знов питання: що робити?
Через декілька днів прийшло розуміння, якщо сидіти просто вдома, то почнеться депресія. Атакували думки провини, що я поїхала, а хтось залишився. Мучило питання: чим можу бути корисна? І зрозуміла, що в такій ситуації саме допомога нашим рідним людям, які опинились в біді, стане кращою розрадою. Так я почала свій волонтерський шлях в центрі допомоги українцям при Ризькій Думі. Чи було важко? Так. І фізично, і морально. Сотні, тисячі людських доль. Але я була щаслива, що поруч зі своїми рідними й можу комусь допомогти. У мене є місія. Так я провела чотири місяці, а потім вирішила побачити рідний дім. Думала, що приїду на тиждень-другий і знов повернусь в Латвію. Але як тільки перетнула кордон, відчула рідну землю, то зрозуміла, що нікуди звідси вже не поїду.
Ну й, окрім того, весь цей час я допомагаю нашим підприємцям, які продовжують свою діяльність в Україні. Бо саме вони зараз дуже активні. Багато хто приймає рішення тільки розпочати свій бізнес, звертаються за консультаціями. І це теж свого роду місія: бути корисною тим, хто забезпечує роботою себе і створює додаткові робочі місця.
- Повернемося до основної нашої теми – діяльності Благодійного Фонду Олега Винника «Вовчиця». У яких напрямках він зараз працює та кому вдається допомагати?
- Річ у тому, що Олег з перших місяців війни надавав допомогу нашим захисникам. Робив це власними коштами. До нього звертались військові з проханням придбати автомобілі, він їх знаходив, купував і віддавав. А сам Фонд, як юридичну одиницю, було створено в серпні 2022 року. Мета, звісно, для благодійної допомоги, як нашим ЗСУ, так і цивільному населенню, яке потерпає від російської агресії. Ось в момент створення і постало питання, що тут в Україні Олегу Анатолійовичу потрібна допомога для розв’язання організаційних питань. І я дуже вдячна йому за довіру.
Стосовно діяльності Фонду можу сказати, що ми співпрацюємо ще з декількома гуманітарними організаціями, а також безпосередньо військовими підрозділами з надання допомоги. Всі питання щодо волонтерських напрямків обов’язково вирішуються в першу чергу з самим Олегом. Варто звернути увагу, що всі, хто долучається до діяльності Фонду, в тому числі і я, ми всі діємо на волонтерських засадах. Проблеми у кожного з нас ті самі, як і у всіх українців, ми маємо одного спільного ворога.
Ми звичайні люди, які живуть в реаліях сьогодення. Робимо те, що можемо, і там, де ми є. Так, звісно, зараз донати збирати стало дуже важко. Рівень життя українців не покращується, і вони діляться тим, чим мають можливість.
Мріємо тільки про перемогу. Плани поки будувати рано, але я впевнена, що діяльність благодійних організацій буде потрібна і після перемоги в багатьох напрямках. Це і дітки-сироти, і лікування постраждалих, і психологічна реабілітація тощо. Час покаже, що буде найактуальнішим у той момент.
- З якими словами Ви б, можливо, хотіли звернутися до українців?
- Всім нашим рідним українцям хочу побажати перемоги. А ще, де б вони не були в цю мить, залишались наповненими добром, любов’ю і натхненням. Всі негаразди минуться, а жити треба продовжувати та відбудовувати сильну квітучу країну.
Наближається свято Різдва. Ми всі мріємо про дива. Тож бажаю усім: дозвольте собі стати дитиною, хоч на мить. Відчуйте серцем, почуйте ангелів навколо вас, впустіть їх до себе, довіртеся їм і станьте на крок ближче до щастя і безумовної любові.
facebook: baron.valeriia
facebook: vovchytsya
facebook: vovchytsya.cf