Відбудова того, що в нас є зараз – це небажаний сценарій. Трансформація вимагатиме роботи над собою. Нас очікує приблизно 20 років методичної тяжкої праці. Або ми змінюємось і будемо жити вдома, в Україні – члені ЄС, або тут буде «оркостан», населений відмінними від українців істотами. Про перспективи та прогнози війни говоримо із ЛІЛІЄЮ ОЛЕКСЮК.

• Вітаю вас, Ліліє! Поговоримо про те, де війна застала вас?
• Війна застала нашу сім’ю вдома, у Київській області, під Гостомелем. Варіантів було два – тікати або залишатись. Але 24 лютого ворожі гвинтокрили полетіли в єдино можливий варіант втекти – на Гостомель. Мости на Київ були підірвані, а колони з технікою 25 лютого пройшли повз наше село з усіх сторін. Варіант обрався сам – чекати. Ми весь період окупації були вдома, не виходячи з двору садиби. Жах від постійних обстрілів, страх, що окупанти нас знайдуть і надія дожити до завтра – це всі думки, які займали вільний простір у голові. Єдина мета була – вижити. Коли ми вийшли з будинку, побачили багато розстріляних машин, собак, знищену техніку і залишки снарядів, окопи поруч в лісі, сміття від армії окупантів, налякане населення села, люди також не виходили з дворів увесь час. Але одразу почали відбудовувати своє життя.
• Перші тижні повномасштабного нападу були для усіх нас найтяжким випробуванням. Як Вам вдалося побороти паніку та повернутися до буденних справ?
• Була буденність, а не паніка. Усі дні були зайняті виживанням без електрики та зв’язку, хвилюванням за близьких, що залишились в Києві і яким ми не взмозі допомогти – хвора на ковід мама, брат, колеги. Електрику повернула відчайдушна бригада електриків на 60 день «повномасштабки», вони відновили перебиті ракетою дроти, а інтернет відновив сміливий співробітник провайдера у травні. Ось тоді ми поступово почали повертатись до звичного професійного життя, яке ще в ковідні часи більше велося з дому, аніж з офісу.
• Наскільки змінився Ваш світогляд за ці півтора року?
• Коли жах війни відступив, одна думка не давала спокою – якщо ми залишились в живих, що ми маємо зробити для цього світу, для себе і що треба змінити? Наша команда і сім’я багато допомагає знайомим військовим, волонтерам, а також державним органам, яким ми надавали безкоштовні консультації зі складних питань. Змінилось коло спілкування з деякими особами, що проявили себе не з кращої сторони. І друга зміна – з’явилась необхідність займатись власним здоров’ям після перенесеного стресу.
• Як працює зараз Ваш аналітичний центр з питань правового регулювання захисту персональних даних та кібербезпеки?
• Частина наших експертів знаходиться за кордоном, інші тут, в Україні. Наша робота – це в основному аналіз, порівняння законодавства і розробка змін до нього. Ці дії не потребують навіть спільного офісу.
• Над чим Ви працюєте зараз?
• Над оновленням законодавства у сфері критичної інфраструктури та кібербезпеки відповідно до європейського регулювання. Також ми продовжуємо супроводжувати законопроєкти про захист персональних даних, розроблені членами нашої команди до війни, готуємо їх до голосування у першому читанні. Будемо продовжувати досліджувати питання
• безпеки технології 5G, яке робили у 2021 році.
• Те, що дозволено було опублікувати, можна знайти на сайтах нашої громадської організації «Інформаційна безпека та інформаційні технології», на інших ресурсах Верховної Ради України тощо.
• Найближчим часом зберемо все на одному сайті, який ще на реконструкції.

• Чимало експертів протягом перших місяців війни надавали безоплатні консультації українцям. Чи вдалося Вам теж доєднатися до волонтерського руху?
• Ми завжди багато допомагали урядовим інституціям, Комітету Верховної Ради з питань цифрової трансформації, а також деякий час Офісу Президента у різних питаннях.

Що стосується звичайних громадян, так, ми у міру можливостей допомагаємо з питаннями оформлення спадщини, майна, виплат, проблем з відновленням відсутніх документів, надаємо консультації для малого і середнього бізнесу.

• Як аналітик, які прогнози на майбутні 6 місяців можете нам озвучити щодо війни та загального стану країни?
• Цікаве питання. Відповідь вам гарантовано не сподобається, але краще дивитись правді у вічі, ніж перебувати в ілюзії швидких позитивних змін без участі самих українців.
  Щодо війни, я не можу давати прогнози, це не наша компетенція. Але, як то кажуть, проста математика (їх 140 млн, нас тут залишилось ледь 30 млн) не на користь швидкого перебігу подій. На додаток, кількість втомлених військових на передовій і тих, хто не бажає мобілізуватись у тилу, теж не додає оптимізму. Тому залишається сподіватись на «чорного лебедя» та професіоналізм наших героїв, який може прискорити звільнення територій, але не закінчення війни. Це буде тільки початок нової історії у трансформації країни та її захисту.

Відбудова того, що в нас зараз – це небажаний сценарій, бо без змін ми не зможемо вижити на цій території як нація. Трансформація вимагатиме роботи над собою.
З огляду на кількість допомоги міжнародних інституцій для підтримки бюджету і переходу державної служби в режим серйозної економії на користь військових, прогнозованого вирівнювання цін на енергоносії з європейськими цінами, а також відтоку капіталу, нас не очікують радісні спокійні безбідні часи.

А наше прагнення інтегруватись в ЄС вимагатиме перегляду не лише нашого законодавства, а й перебудови інституцій, переосмислення підходів до створення політики в Україні, а також детальних аналітичних прогнозів, які чітко дадуть відповідь на питання – що буде з нашим бізнесом, як ті чи інші рішення відіб’ються на громадянах, де маємо переваги, а де потребуватимемо допомоги ЄС. І це все тільки заради того, щоб вибудувати зважену переговорну позицію з усіх питань Угоди про асоціацію з ЄС та нашого майбутнього вступу до ЄС.

Нас очікує приблизно 20 років методичної тяжкої праці над собою. Ми маємо припинити наш національний спорт – «не має бути ніякої корупції, але хочу, щоб кум усе порішав», хай усі міняються, але не я; хай хтось інший служить, а в мене є причина цього не робити; політика не для мене, але чого ж мене не спитали; військовий збір заплатив – виконав обов’язок; хочу соціальний захист як в ЄС, але податки хочу платити (скоріш НЕ платити), як в Україні.
Це буде найскладніше завдання для всіх – зрозуміти, що кожне політичне рішення має власну вартість і кожне популістське рішення – це перекидання відповідальності на наступників і ваших же дітей і онуків. Що Президент – не голова ОТГ і не міністр, в нього є прямо передбачена Конституцією України роль, так само, як в Уряді, суду чи інших органів влади. Що демократії, процедурам демократичних виборів, основам знань про права, свободи та, найголовніше, обов’язки Громадянина, а тепер ще й захисту України, треба вчити зі школи, бо результат, як ви розумієте, буде за наступного покоління.

А ще визнати пряму залежність мінімізації сплати тобою податків та того, що ти бачиш у себе за межами твого житла, і нарешті взяти відповідальність за якість власного життя.
Ось такий прогноз. Або ми змінюємось і будемо жити вдома, в Україні – члені ЄС, або це буде «оркостан», населений відмінними від українців істотами.

• Наостанок, з якими словами Ви б, можливо, хотіли звернутися до українців?
• Перше – це хочу рекомендувати книгу Едіт Егер «Вибір», яка врятувала мене після окупації: вона про життєвий шлях жінки, що віднайшла в собі сили жити, працювати й творити після складних випробувань.

Друге – зміни неминучі та невідворотні. Зараз ми знаходимось в ситуації схожій на ту, в якій опиняється людина, що дізналась про наявність в неї раку у третій стадії. І в неї є вибір – лікуватись та трансформувати своє життя, чи віддати себе на «доїдання» хворобі. І все, що відбувається далі, – це лише її вибір і багато роботи над собою, звичками, уподобаннями, переконаннями.

І наостанок, саме ці слова допомагають мені щодня і, можливо, стануть в нагоді вам – покладаюся на Бога, дякую за все, що в мене є і чого немає, надіюся на краще, вірю в себе та проживаю і роблю все з любов’ю.