Вона працює з одним із найцікавіших персонажів європейської культури ХХ століття.
Наталя БІЛОУС знає все про видатного киянина Сержа Лифаря і ділиться унікальною інформацією із нашими читачами.
- Вітаємо, Наталю! Для початку поговорімо про важкий час для України. Як змінилося Ваше життя у війну?
- Війна кардинально змінила сприйняття себе та України, землі, людей. З’явилося відчуття причетності до великих історичних процесів, свого місця. Не дивлячись на страшний трагізм, часом зневіру, повну неясність майбутнього, у мене є глибоке відчуття сили й гордості за наш український народ, армію, суспільство. І моя особиста «віра в людство» посилилася. Щиро кажучи, коли почалося повномасштабне вторгнення, я не очікувала такої величезної підтримки від усього світу – і військової, і фінансової, і моральної. Образно кажучи, на територію України увірвалося абсолютне зло і водночас – відкрилися світові цінності: мужність, розум, підтримка, любов. Унікальні, дуже щемкі відчуття.
- Ви працюєте у музеї Сержа Лифаря філії Музею історії міста Києва – це видатний киянин, геніальний танцівник, балетмейстер, педагог. Розкажіть, чому саме ця персона Вас настільки зацікавила?
- Серж Лифарь був ще й художником, колекціонером, світським персонажем, яскравим красенем, героєм особистих драм жінок по всьому світу. Це масштабна особистість. Він народився у 1905 році під Києвом, а помер у 1986 у Лозанні (Швейцарія), і за заповітом на могилі написано «Серж Лифар з Києва». Оцей ментальний, уявний зв’язок з рідним містом зберігався у нього протягом усього життя, хоча після втечі із захопленого більшовиками, охопленого терором міста у грудні 1922-го, він був у Києві лише одного разу – у 1961 році. Спочатку не можна було приїжджати, бо Серж був ворогом, зрадником, йому погрожували, а згодом на перепоні стали радянські чиновники. Зовсім юним він приїхав до Парижу – до своєї мрії, щоб присвятити життя служінню танцю. І став одним із найвідоміших танцівників, артистів у світі, культурним діячем. Реформував французький балет, очолив балетну трупу паризької «Гранд Опера», як педагог виховав цілу плеяду балерин-етуаль (зірок). Але не взяв громадянство Франції, не повернувся до Радянського Союзу, свою унікальну колекцію заповів Києву, мріяв приїхати у наше місто перед смертю….
- Наталю, а чим Ви займаєтеся зараз, під час війни?
- Ми досліджуємо колекцію Лифаря, працюємо з неоціненним архівом. Звісно, намагаємося всіляко його популяризувати. Нещодавно з’явився цікавий телепроєкт Back to the Roots, присвячений народженим в Україні відомим діячам культури та мистецтва. Для серії про Сержа Лифаря ми підібрали матеріали з колекції нашого музею.
Для майбутніх артистів балету, здобувачів освіти Київського фахового хореографічного коледжу, які з початком вторгнення розлетілися по всьому світу, ми ще у квітні створили відео про Сержа Лифаря з його спогадами про початок творчого шляху. А у грудні 2022 року у Братиславі я провела лекцію для майбутніх зірок балету. Мені особисто, як «музейниці» та киянці, було важливо відчути особливий зв’язок між спадщиною їх знаменитого колеги Лифаря і його спадкоємцями – талановитими українськими підлітками, яким зараз нелегко. - Наталю, а що Вас приваблює, окрім роботи?
- Завжди любила подорожі – Україною, Європою. Просинатися десь далеко, відкривати нові місця. Я дуже люблю свій сад, власні рослини. У мене багато квітів, дуже багато сортів троянд. Цього літа й восени замовила і насадила чимало всього, з планами на весну 2023 року. Багато хто робить зараз те, що відкладав, і я – не виключення. Розумію, що до Перемоги ще багато всього буде, але маю працювати, надихатися, намагатися зберегти те, що маю – і в собі, і у роботі, і у саду.
www.facebook.com/natalia.belous.3