Сьогодні кожен українець та українка – герої, що роблять свою справу, наближаючи нашу перемогу. А українських воїнів на фронті на подвиги насправді надихають саме українські жінки, фахівці, турботливі панянки, нездоланні та непереборні берегині волі українського народу. Кожна з них сьогодні волонтер, і кожна робить те, що вміє попри усі складнощі. Саме такою є наша поважна лікарка Людмила Халецька – Заслужений лікар України, член Асоціації ортодонтів України, мати, дружина та бабуся, що продовжує династію лікарів Халецьких.

За кілька хвилинну розмову через брак часу нашої героїні, вдалося дізнатись, що саме сьогодні Людмила Володимирівна робить для українців. Як надихається роботою, як віддає увесь свій вільний час волонтерській діяльності.
«Ми дійсно сьогодні з вами усі волонтери, адже не знайдеш в країні людину, яка б не робила хоч щось для наближення перемоги. Думаю, саме за останній рік в кожного з нас відкрилось друге, третє, четверте дихання та розуміння власних можливостей. Авжеж, внутрішні ресурси не вічні, проте ми відновлюємо сили та продовжуємо наш шлях. Я з першого дня повномасштабного вторгнення працюю 24/7. І дуже радію тому, що моя справа затребувана, мої колеги та рідні поряд зі мною…»
Що ж стосується волонтерів, які продовжують наближати нашу перемогу, зазначимо, що Людмилу Володимирівну нещодавно було нагороджено подякою від ВП «СПУ «Народна Рада». І це справжнє професійне визнання того, що гостя робить неймовірний внесок у розвиток охорони здоров’я України, а отже – внесок у здоров’я українців.
«Якщо бути відвертою, значення мають лише результати нашої роботи. А нагороди для мене особисто не мають надвеликого сплеску емоцій. Проте, вважаю, що вони мають бути у нашому житті, адже мотивують йти далі. Йти шляхом самовдосконалення, яке й по суті відтворює в нас тих самих українців, якими ми всі прагнемо бути. Я вдячна за цю нагороду, та впевнена, що вона сьогодні стосується кожного лікаря, який працює для здоров’я наших людей».
Авжеж, не нагородами ми з вами усіма об’єднані. Це особливість характеру українок, які вирішили не покидати батьківщину, а зробити усе можливе для того, аби їх професійні можливості стали в нагоді в такий скрутний час. Рішення залишитись в Україні та продовжити створювати міцний тил було прийнято Людмилою Халецькою ранком 24 лютого. Разом із донькою, онуком, рідними та колегами вони почали допомагати тим, хто потребує цього. І з кожним днем задачі, що постають перед складнішають.
Сьогодні Людмила Халецька продовжує свою діяльність у державних медичних установах та приймає нові виклики професії. І ніякі відключення світла не можуть їй завадити бути корисною та відданою справі. Адже лікарі – це особлива каста людей саме в Україні і саме сьогодні. Хтось скаже, що волонтери з часом втрачають сили, але це зовсім не про нашу гостю.
«Так, авжеж, ми втомлюємось періодично, але це ні в якому разі не впливає на якість нашої роботи, на бажання працювати. Ми, справді, дуже змінились усі, але саме це нас об’єднує. Ми надто по-справжньому стали дивитись відверто один на одного, почали все частіше бути відвертими із собою та оточуючими. І саме це є новим етапом власного розвитку кожного з нас. Ми зміцнішали та стали непереборними. Ми почали частіше піклуватись про когось, а не про особисті бажання. Вважаю, це дуже міцний фундамент для вдосконалення нашої єдності».
Людмила Володимирівна для нашої редакції в багаторічній співпраці стала неабияким еталоном мужності попри справжню жіночність, ніжність та водночас професійність. За її публікаціями в нашому виданні можна спостерігати, як змінює війна українок. Незламних українок. Вона так само як і ми з вами проходить важкий шлях трансформації, але не втрачає жодної надії на перемогу українців.
«На нас чекають, вважаю, ще багато випробувань, але ми до того вже загартовані. Ми знаємо, що робимо, знаємо, куди йдемо та, що на нас чекає. А чекає нас лише перемога, величне святкування, сльози щастя, зустріч з близькими, розмови на кухні до ранку про те, що ми пройшли та найголовніше – бесіди про мрії, майбутнє, нові здобутки та плани на довге, вільне, щасливе життя в розвинутій Україні, завдяки відданості своїй справі».