Її називають українською Едіт Піаф. Їй аплодували у Франції, Бельгії, Польщі, Америці. У кожній пісні вона розкриває душу і живе нею. Співачка Вікторія ВЄННІКОВА у нашому інтерв’ю відверто розповідає про вплив війни на життя та як вдається зберегти творче натхнення.
- Вікторіє, кажуть, що мистецтво поза війною. Як Ви ставитесь до такого вислову?
- Скажу відверто – певний період часу я думала, що мистецтво може існувати окремо від процесів, які формують наше буття. Але рано чи пізно ця крихка конструкція руйнується, і ти розумієш, що у твій світ вривається політика. Вперше це розуміння прийшло в 14-му році. Але разом із цим цей рік подарував мені маленьке особисте щастя – донечку. Все інше відійшло на другий план. У цьому ж році я отримала звання Заслужена артистка України. Концерти, благодійні виступи, записи в студіях. Але потім настав 2022 рік. Мрії, побажання, плани – все перекреслила війна. Багато колег з мистецького цеху взяли зброю до рук і стали на захист країни разом з професійними військовими. А ті, хто залишився в тилу, почали робити все можливе для наближення перемоги.
- Як змінилося Ваше життя за ці важкі 10 місяців? Чого навчила Вас війна?
- Це були дуже важкі місяці. Мій Харків почали обстрілювати в перші хвилини повномасштабного вторгнення. З сестрою та донькою ми ховалися в бомбосховищі. Все це здавалося якимось жахливим сном. І знаєте, скоріше за все, мене змінила не війна, а усвідомлення того, як вона розкрила людські якості. Я стала краще розбиратися в людях.
Щодо роботи, то протягом цього часу я активно брала участь в благодійних концертах на допомогу ЗСУ разом з хлопцями з «Вар’яти-шоу» у Тернополі, була запрошена до великого трибьют-шоу «Джеймс Бонд», що відбулося в м. Антверпен де співала у супроводі симфонічного оркестру Бельгії, а у Нью-Йорку приєдналася до інших благодійних заходів. Була акція на підтримку нашої команди з бейсболу. Зустріч з хлопцями в Українському інституті, виконання разом Гімну України. Зібрані кошти з товариських зустрічей пішли на відновлення спортивної інфраструктури моєї Батьківщини. - Знаємо, що Ви пишете вірші. Звідки берете натхнення?
- Вірші – то моя маленька розрада. Це думки, спостереження, які набувають римованої форми. Якась подія, якийсь незвичайної краси день сприяють народженню римованих рядків. Спілкування з цікавими людьми теж допомагає у цьому. І, звісно, кохання. Без нього ніяк! Тільки воно дарує крила і бажання жити.
- Кілька років тому Ви написали пісню «Крокуємо разом». Зараз ці слова дуже відкликаються у серцях багатьох українців. Розкажіть, як створювали цю композицію?
- От як раз поштовхом для написання вірша «Крокуймо разом» і стали події 14-го року. На одному диханні народилися строки «З вірою, правдою, крокуймо разом». Потім харківський композитор В’ячеслав Корепанов написав музику. Пісня часто лунала на різних концертах, але з часом її актуальність потроху згасала й от зараз вона знову зазвучала закликом до єднання проти ворога.
- Над чим Ви працюєте? Чого очікувати шанувальникам?
- Неймовірна туга по рідному Харкову підштовхнула мене до створення перекладу-адаптації пісні, яку колись співала Л. Гурченко про моє місто. Пісня вийшла дуже чутливою, і я з великими труднощами змогла її записати навіть на свій телефон. Просто заважали сльози.
Ще я отримала запрошення взяти участь у пісенних фестивалях як член журі, дистанційно. Вони проводилися в Трускавці та Кракові. Планую сольні концерти в підтримку моєї країни та міста. Останні місяці долучилася до співпраці з нью-йоркською G Gallery, яка проводить благодійні художні аукціони картин сучасних художників. Ми допомагаємо потерпілим від війни в Україні. - Незабаром зустрічатимемо новий 2023 рік. Що б Ви побажали українцям у прийдешньому році?
- Бажаю рідним українцям витримки, єдності в досягненні бажаної мети, а вона зараз одна для всіх. Це перемога і відновлення України. А для себе трішечки особистого – хочу, нарешті, обійняти батьків, які дивом врятувалися з окупованого Ізюму. І дуже хочу, аби наші діти росли у великій державі, під чистим небом і теплим сонцем. Бо скільки б композицій я не виконувала, найкращими піснями для нас завжди будуть наші діти, й для мене – моя донечка.
https://www.facebook.com/viktoriyavennikova
https://www.facebook.com/viktoryven?mibextid=ZbWKwL
https://www.instagram.com/viktoriya_vennikova?r=nametag