Зараз той час, коли цінність життя дуже виросла, і цінність відносин теж виросла. Тому кохання під час війни більш яскраво відчувається, ніж в мирний час. Про життя у війну, любов та втрати говоримо із кризовим психологом Лесею Манджара у нашому інтерв’ю!
- Лесю скажіть, як змінився психологічний стан українців під час війни?
- Все змінилося. Ми всі перебуваємо у війні і незрозуміло, коли буде кінець. Ми всі зараз у сильному напруженні. І як не дивно, найбільший стрес саме в тих українців, які емігрували за кордон. Бо вони не можуть бачити ситуацію в реальному часі, їм там психологічно важче, ніж нам тут. Постійне очікування поганих новин, також тут діє сильне почуття провини. До речі, щодо загрози ядерної бомби більше переживають українці, які зараз у Європі, аніж ті, які залишилися вдома.
- А що робити, коли ти залишився ні з чим? Коли ракета чи окупанти знищили все, що ти наживав роками?
- Ви маєте пам’ятати, в такому випадку ви не втратили себе. Якщо ти залишився живий і залишилися живими твої рідні, то нічого не закінчено. Ви можете втратити все, але в себе залишитеся ви і цього буде достатньо.
- Багато українців зараз втрачають найдорожче – рідних. Як із цим впоратися та прожити?
- Горювати. Це треба прожити, собі треба дати час. Ви маєте це пройти, але треба про себе піклуватися. Такі важкі почуття не треба тримати у собі, варто ділитися цим, розмовляти, плакати. Людину лікує людина. Підіть обов’язково до психотерапевта, говоріть із ним, розділіть своє горе. Я знаю про що кажу, бо сама втратила рідну людину, сина підлітка. Я теж думала, що зможу це пройти сама, але не змогла. Лише коли я розділила свій біль із психотерапевтом, я змогла жити далі. Бо я досить довго знаходилася між світами: і в минуле не повернутися, і в теперішньому ніяк не могла знаходитись. Тож, перший вихід з травми – це піклуватися про тіло: більше рухатися і розмовляти з тими, хто готовий тебе слухати. Потрібно навчитися просто дихати, жити без сенсів, маленькими кроками планувати свій день, потім тиждень, місяць. Ще важливо дотримуватися порядку дня, наприклад вести «календарик» миття голови. Ввести звичку пити воду. Часто. Дрібними ковтками. Вчитися брати допомогу… Зараз дуже багато кризових служб, багато моїх колег, які працюють безкоштовно. Я теж з першого дня війни працювала безоплатно як кризовий психолог для українців. Я проводжу ретрити, терапевтичні групи, супервізорські групи для організацій, психологічних служб, центрів. У мене досвід проведення груп із 2000 року. Веду сімейну психотерапію; стійку приватну практику психотерапевта. Працюю з дорослими та підлітками. Я два роки працювала психологом у дитячому відділенні інституту Нейрохірургії ім. Ромоданова у Києві. Також у благодійному фонді «Запорука». Зараз працюю психологом в благодійному фонді «Пігулки». Проводжу групи підтримки для батьків, які втратили дитину внаслідок онкології.
- Лесю, а як наважитися кинути все і поїхати за кордон?
- Це вибір і відповідальність за свій вибір. Тут кожен обирає своє: хтось залишається в Україні, а хтось їде у більш безпечне місце. Але ось цей варіант виїхати має дві підпричини: одні ідуть, аби врятуватися від ракет і потім повернутися додому, інші – шукають шанс на краще життя за кордоном. Така можливість гарна для тих, хто багато років не міг наважитися. Але знаю, що чимало українців таки повертаються додому. Кажуть, що тут вільніше дихати. Я, до речі, теж обираю Україну.
- Як впоратися із синдромом винного?
- Цей психологічний стан має багато причин. У них допоможе розібратися лише психотерапевт. Все йде з дитинства: треба розбиратися, чому у війну ви відчуваєте себе винним.
- Чому піж час війни збільшилася кількість розлучень?
- Знаєте, у більшості випадків це були стосунки, які на грані розставання ще до початку війни. Війна просто стала таким каталізатором, коли пара досягла критичної точки і все завалилося. Ми всі зараз переживаємо багато стресів і страхів, і терпіти ще й відносини, які витягують у тебе всі сили – просто неможливо. Тому такі пари розпадаються. Насправді це все сталося б, але пізніше, якби не війна. Є варіанти, коли жінка поїхала за кордон, почала розвиватися, і шукати нового життя. А чоловіку тут не до розвитку, йому б просто вижити тут. Та є й ситуації, коли розлучені люди зійшлися під час війни. Є і таке.
- А кохання взагалі живе під час війни?
- Я вірю в кохання у будь яких ситуаціях. Зараз той час, коли цінність життя дуже виросла і цінність відносин теж виросла. Тому кохання під час війни більш яскраво відчувається, ніж в мирний час.