Уникання попереднього життя не дасть відчуття безпеки. А навпаки, безпорадність ще більш заглиблюю в стрес, який накопичується і стає причиною інших розладів. Клінічний психолог Марина Гуменюк розповідає, чому не варто відкладати своє життя на потім. Про ПТСР, техніки зняття стресу та психологічний стан українців у війну – в нашому інтерв’ю!

• Марино, як Ви почали працювати у сфері психотерапії? Чим Вас приваблює ця професія?
• Знаєте, насправді я не мріяла стати психологом. У 90-ті роки психологія була не популярною, але цікавість до цієї науки була. Спочатку, після отримання диплома спеціаліста, я працювала в НДІ соціальної і судової психіатрії МОЗ України. Практичний досвід здобула у відділенні пограничних станів, де й пройшла «бойове хрещення». У процесі роботи здобула освіту з клінічної психології, нейропсихології, когнітивно-поведінкової психотерапії в Україні та за кордоном. І вже більше 20 років працюю у цій сфері. Також працюю психологом на проєктах «Голос Країни» та «Голос Діти». А з 2017 року – керівник нейропсихологічного центру Psymed для дітей та дорослих. А чим приваблює професія? Мені подобається лікувати розмовою, знайомитися з різними цікавими людьми і допомагати їм. Хоча ця справа й виснажує і потребує постійного навчання. Ну і тому, що коли ти допомагаєш іншим, ти сам стаєш трішки щасливішим.
• Що найскладніше зараз у Вашій професії? І що дає Вам сили йти далі і не повертати з цього шляху?
• Найскладніше – це не вигоріти. Зараз дуже багато працюю: психотерапія підлітків та дорослих, нейро- та патодіагностика, викладання курсу з нейропсихології, керівництво тощо. Мені допомагають мої різні захоплення (я іноді малюю, щось створюю, колекціоную), а також відволікаюсь на хатні справи, турботу за тваринами (у мене є дві собаки, кішка та дві папуги). Зустрічі і спілкування з дітьми та друзями. Коло друзів – в більшості психологи і лікарі. Тому в мене своє коло психологічної підтримки.
• Як зараз можна втримати себе в руках, не кажучи про те, аби працювати та розвивати власну вправу? Поділіться досвідом.
• Мені також було страшно починати працювати. Але в моєму центрі в акваріумі живуть рибки, їх треба було їздити годувати незалежно від обстановки у Києві. Я не припиняла працювати онлайн, було моторошно, коли над будинком літали ракети, а вже з квітня почала приймати очно, так як були запити на нейродіагностику дітей з психічними порушеннями, дітей і дорослих, у яких загинули родичі, також звертались переселенці та кияни. Коли людина робить свою справу, будь яку, свій власний страх значно стає меншим, тому що це усвідомлення того, що ти теж працюєш заради перемоги. Ти в справі і це дуже важливо. Мозок переключається на вирішування нових завдань. Уникання попереднього життя не дасть відчуття безпеки. А навпаки, безпорадність ще більш заглиблює в стрес, який накопичується і стає причиною інших розладів. Половина моїх спеціалістів поїхали в іншу країну. Але спеціалісти, які залишилися – вони для мене справжні герої! Вони їздили через все місто заради однієї дитини, чи дорослої людини. Адміністратор сама працювала все літо без вихідних і вирішувала без винятку всі питання. Я вважаю, що вона наш янгол охоронець центру. Потім прийшли ще нові спеціалісти, швидко адаптувались і вже к ним важко записатись. Я вважаю, що на сьогодні ми робимо все, що можемо, щоб зберегти психічне здоров’я українців.
• Марино, а як війна вплинула на українців?
• Погано. Стрес впливає на всі аспекти особистості: тіло, емоції, відношення, ставлення до себе. Війна, тобто хронічний стрес, виснажує людину, послаблює імунну систему і призводить до різних соматичних хвороб та психічних порушень. Важливо, щоб люди усвідомлювали ці проблеми і не відкладали їх на тоді, «коли закінчиться війна», а зверталися за допомогою зараз.
• Чи вдасться нашій нації відновити свій психологічний стан після перемоги? Як довго це займе?
• У світовій практиці ще не було війни, яку практично кожен українець бачив би онлайн (тв, інтернет). Тому наслідки можуть бути набагато гіршими ніж за попередній досвід країн, які були у стані війни.
• Посттравматичний розлад – на скільки це серйозно? Як його позбутися, чи є якісь техніки?
• ПТСР – це ярлик, якому приписується набір багатьох симптомів, таких як: симптоми присутності, симптоми уникнення, негативні зміни когнітивних процесів та настрою, зміни у збудженні та реактивності, небажані спогади та відтворення події, жахливі сновидіння, безсоння, реагування на гучні звуки, проблеми з концентрацією уваги, роздратованість, не здатність відчувати позитивні емоції. Іноді симптоми є продовженням гострого стресового розладу, або вони можуть виникати окремо в період до 6 місяців після травми. Буває, що повний прояв окремих симптомів затримується, і починається лише за кілька місяців і навіть років після травматичної події. Наявність ПТСР залежить ще від самої психотравми та факторів, які передували події. Показник від самої травми вище у тих, хто вижив, у жертв зґвалтування, людей, які знаходяться в зоні бойових дій при постійній наявності загрози для життя, очевидців смерті та насильства, ветеранів бойових дій… Як позбутися? Краще звернутися за допомогою до спеціаліста. Робота з ПТСР – це покрокова робота з думками і тілом.
• Хто більше страждає зараз від ПТСР – жінки чи чоловіки?
• Жінки страждають від ПТСР в два рази більше ніж чоловіки. У молодих людей вірогідність розвитку ПТСР до 25 років вище, ніж в інших вікових групах.
• Що можна робити самостійно, аби позбавитися стресу?
• Писати щоденний план, це побутова діяльність. Збільшити фізичну активність, ніж у «мирні» дні, але не втомливу і лише із задоволенням. Спілкування з людьми (у тому числі дистанційно) обов’язково щодня, але не з людьми, що панікують, і не спілкуватися з дурнями (заразливі страх і дурість). Працювати, а якщо немає роботи, навчатися, читати, малювати, вишивати. Слухати музику, намагатися дивитися фільми (краще української мовою, так спокійніше). Обрати одне джерело інформації, якому ви довіряєте та не слухати все підряд. Приймайте те, що відбувається, як життєвий цикл (епідемії, війни, катастрофи були і будуть, а інші хвороби не зникли). Не драматизуйте. Це жахливий період, але він пройде і перемога буде за нами! Віримо в ЗСУ! Ваша справа – зберегти своє психічне здоров’я для відновлення України! Хто як не в и? Плануйте майбутнє та розкажіть про нього хоча б членам своєї родини та друзям. Дбайте про тварин. Намагайтеся сміятися та іронізувати свої страхи. Вдумайтесь: чому у тварин немає інфарктів міокарда, а й у людей є? Спіть 7-8 годин, якщо є потреба приймати заспокійливі препарати, приймайте. Не шкодуйте про минуле. Його вже нема. Плануйте майбутнє.
• Порадьте якісь техніки, аби взяти себе в руки просто під час нападу ПТСР?
• Я рекомендую робити білатеральну стимуляцію: тепінг по ногах або обійми метелика. Тому що вона сприяє рівномірній роботі обох півкуль мозку. Постукування допоможе вашому мозку зменшити яскравість образів та збільшити відчуття спокою.
  Тепінг по ногах: покладіть долоні рук на стегна так, щоб кінчики пальців були на колінах, а потім злегка по черзі стукайте по ним пальцями.
  Обійми великого метелика: покладіть руки собі на передпліччя навхрест, так щоб права рука лежала на лівому передпліччі, ліва – на правому. По черзі стукайте кожне передпліччя.
  Робіть постукування протягом однієї хвилини та говоріть/думайте: «Я можу навчитися контролювати те, що я можу контролювати». «Я можу навчитися справлятися з цим». «Я можу навчитися мати варіанти вибору в тих рамках, в яких я зараз живу». Потім припиніть постукування, зробіть вдих та видих. Повторюйте це від 5 до 10 разів або скільки потрібно.
• Чи є у психологів свої власні психологи? Для чого це?
• Так, звичайно є. Для професійної підтримки та розвитку у співтоваристві психологів та психотерапевтів.
• Що зробите першим після перемоги у війні?
• Подивлюсь в небо, ковтну глибоко повітря, подякую на колінах хлопцям з ЗСУ, візьму тижневу відпустку і поїду зустрічатися з рідними та друзями!