Сергій ЧУМАК — один із тих, хто з перших днів повномасштабного вторгнення очолив взвод добровольців, а згодом присвятив себе психологічній реабілітації поранених військових та їхніх родин. У цій розмові — про рішення діяти, ефективні підходи до відновлення та виклики, з якими стикаються ветерани після повернення до мирного життя.

— Пане Сергію, раді вітати Вас на сторінках нашого видання. Ви очолювали взвод добровольців з перших днів повномасштабного вторгнення. Яким був момент ухвалення цього рішення і що дозволяло Вам та підрозділу зберігати стійкість?
— Рішення було зумовлене не емоціями, а усвідомленням відповідальності та загрози. У перші дні повномасштабного вторгнення вибір був між дією і бездіяльністю. Для багатьох, зокрема й для мене, бездіяльність означала неприйнятні наслідки — як особисті, так і колективні.

Стійкість підрозділу забезпечувалася простими, але критично важливими чинниками: чіткими завданнями, структурою, довірою всередині групи та відчуттям спільної мети. Саме ці фактори, а не абстрактний героїзм, дозволяють людям функціонувати в умовах екстремального стресу.

— Сьогодні Ви працюєте з пораненими військовими та їхніми родинами. Як Ваш бойовий досвід впливає на ефективність психологічної допомоги?
— Бойовий досвід формує контекст розуміння. Він дозволяє швидше встановлювати терапевтичний альянс і уникати помилок, пов’язаних із раціоналізацією або знеціненням пережитого бойового досвіду пацієнтом.
У роботі з пораненими військовими важливо розуміти, що психологічна травма рідко існує ізольовано. Вона поєднується з тілесним болем, втратою ролей, зміною ідентичності. Тому ефективна допомога — це не лише зменшення симптомів, а й супровід процесу адаптації до нового життєвого стану.

— Які підходи в психологічній реабілітації ветеранів Ви вважаєте найбільш ефективними?
— Найбільш ефективною є поетапна модель реабілітації. Перший етап — стабілізація: робота з порушеннями сну, тривожністю, соматичними проявами стресу. Без цього неможливо переходити до глибшої терапії.

Другий етап — опрацювання травматичного досвіду з використанням доказових методів, зокрема травмафокусованої когнітивно-поведінкової терапії або EMDR. Я активно використовую новітні авторські методи, зокрема біосугестивну терапію та терапію усвідомлення.

Третій етап — соціальна й ідентифікаційна реадаптація, де ключовим є відновлення ролей, сенсів і суб’єктності людини, а не лише зменшення симптомів.

— З якими психологічними труднощами ветерани найчастіше стикаються після повернення до мирного життя?
— Окрім класичних проявів ПТСР, дедалі частіше ми спостерігаємо моральну травму — внутрішній конфлікт між пережитим досвідом і базовими цінностями людини.

Вона проявляється через почуття провини, сорому, втрату сенсу, відчуття відчуженості від цивільного середовища та має високий ризик хроніфікації за відсутності своєчасної психологічної допомоги.

— Що є ключовим для запобігання довготривалим психологічним наслідкам війни?
— Ключовою є рання, безперервна та доступна психологічна підтримка, яка починається ще під час служби і продовжується після повернення до цивільного життя.

Нормалізація звернення по психологічну допомогу та відокремлення її від стигми «слабкості» суттєво знижують ризики розвитку хронічного ПТСР, депресивних розладів і соціальної дезадаптації.

SERHII CHUMAK: ON RESPONSIBILITY, WAR AND PSYCHOLOGICAL REHABILITATION OF VETERANS

Serhii CHUMAK is one of those who, from the very first days of the full-scale invasion, led a platoon of volunteers and later devoted himself to the psychological rehabilitation of wounded soldiers and their families. In this conversation, we discuss the decision to act, effective approaches to recovery, and the challenges veterans face after returning to civilian life.

— Mr. Serhii, we are glad to welcome you to the pages of our edition. You led a platoon of volunteers from the first days of the full-scale invasion. What was the moment of making this decision and what allowed you and the unit to remain resilient?
— The decision was not driven by emotion, but by a sense of responsibility and threat. In the early days of the full-scale invasion, the choice was between action and inaction. For many, including me, inaction meant unacceptable consequences—both personal and collective.

The resilience of the unit was ensured by simple but critical factors: clear objectives, structure, trust within the group, and a sense of common purpose. It is these factors, not abstract heroism, that allow people to function under extreme stress.

— Today, you work with wounded soldiers and their families. How does your combat experience influence the effectiveness of psychological assistance?
— Combat experience shapes the context of understanding. It allows for a faster establishment of a therapeutic alliance and avoids mistakes related to rationalisation or devaluation of the patient’s combat experience.
When working with wounded soldiers, it is important to understand that psychological trauma rarely exists in isolation. It is combined with physical pain, loss of roles, and identity change. Therefore, effective help is not only about reducing symptoms, but also about supporting the process of adaptation to a new life situation.

— What approaches to psychological rehabilitation of veterans do you consider most effective?
— The most effective model is a step-by-step rehabilitation model. The first stage is stabilisation: working with sleep disorders, anxiety, and somatic manifestations of stress. Without this, it is impossible to move on to deeper therapy.

The second stage is processing traumatic experiences using evidence-based methods, in particular trauma-focused cognitive-behavioural therapy or EMDR. I actively use the latest proprietary methods, in particular biosuggestive therapy and awareness therapy.

The third stage is social and identity readaptation, where the key is to restore a person’s roles, meanings and subjectivity, not just reduce symptoms.

— What psychological difficulties do veterans most often face after returning to civilian life?
— In addition to classic manifestations of PTSD, we are increasingly observing moral trauma — an internal conflict between lived experience and a person’s core values.

It manifests itself through feelings of guilt, shame, loss of meaning, and alienation from the civilian environment, and has a high risk of becoming chronic in the absence of timely psychological assistance.

— What is key to preventing the long-term psychological consequences of war?
— Early, continuous and accessible psychological support, which begins during service and continues after returning to civilian life, is key.

Normalising the use of psychological help and separating it from the stigma of ‘weakness’ significantly reduces the risks of developing chronic PTSD, depressive disorders and social maladjustment.