Лондон, 2025-й. Сцена світового чемпіонату з перукарського мистецтва сяяла сотнями софітів, нагадуючи про те, що краса й творчість здатні торкатися найглибших струн людської душі. Саме тут, у номінації «фантазійний образ», народилася наша спільна з донькою перемога – бронзова медаль, яка стала символом таланту, сили й незламного духу.
Особливість цієї історії – не лише у творчій концепції чи технічній довершеності. Вона у шляху, який ми пройшли. В Україні вже тривалий час триває війна. Нестача світла обстріли, дрони, постійні повітряні тривоги – усе це могло б стати причиною зупинитися Але не для нас. Ми тренувалися при будь-яких обставинах, пристосовуючись, шукаючи можливості там, де інші бачать лише перешкоди.
І ця поїздка до Лондона – доказ того, що шлях до перемоги існує навіть тоді, коли світ навколо кидає найважчі виклики. Треба просто йти вперед – і не зважати на перешкоди.
Моєю моделлю була моя донька Стефанія – учениця 5-Б класу Дніпровського ліцею №21 «Перспектива» Дніпровської міської ради, Школа зі 125-річною історією, місце, де формується дух, амбіції та відчуття власної сили. Коли я обирала навчальний заклад для доньки, важливим було знайти середовище, де цінують особистість і підтримують розвиток. «Перспектива» стала першим і єдиним варіантом – школою, де колись навчалися видатні люди нашого міста й де майбутні таланти отримують свої крила.
Директор ліцею Антоніна Василівна Змієнко – справжній серцем керівник Спостерігаючи, з якою відданістю вона працює для дітей і школи, неможливо не захоплюватися. Її енергія створює B закладі атмосферу підтримки, мотивації та щирого натхнення.
Стефанія особливо тепло говорить про свогс класного керівника, викладачку англійської мови Ірину Анатоліївну. Молода, але напрочуд професійна, вона вміє запалювати інтерес, бути поруч і наставником, і другом, Донька не просто поважає її – вонаїї обожнює, і це безцінно у формуванні характеру.
Створюючи конкурсний образ, я вкладала у нього не лише 20 років свого досвіду,а й бажання показати доньці світ без меж. Світ де творчість – це сила. Де сміливість важливіша за страх. Де навіть війна не здатна зламати мрію, якщо ти віриш у неї по-справжньому.
Бронза світового чемпіонату — це не простс нагорода. Це наша спільна історія незламності. І виховання переможниц власним прикладом.
Юлія Конопацька
українська майстриня перукарського мистецтва,
власниця Konopatska Beauty Salon та учасниця Чемпіонату світу у Лондоні
— Юліє, сьогодні ви — відома майстриня та власниця успішного салону. Розкажіть, з чого почався ваш шлях?
Мій шлях почався тоді, коли я ще й не усвідомлювала, що це шлях. Маленькою дівчинкою в селі Губиниха я могла годинами сидіти з ляльками — робити їм зачіски, плести коси, шити їм одяг. Це була гра, але вже тоді я відчувала, що створюю красу.
У школі доля привела мене у місцевий будинок культури, у гурток «Театр мод» під керівництвом Ігоря Степановича Жолобака. Це людина, яка першою сказала мені: «Ти можеш. У тебе є талант». Я була ще дитиною, але його слова стали фундаментом моєї віри в себе.
У «Театрі мод» ми не просто виходили на сцену як моделі — ми власноруч створювали фантазійні костюми, зачіски та макіяж. Ми їздили з виступами по області, і кожна поїздка, кожен номер був наче маленький крок до великої мрії, про яку я тоді навіть не сміла казати вголос. Тепер я розумію: саме тоді народилася я — як перукар, як мрійниця, як творча особистість.
— Ви участь у Чемпіонаті світу сприймаєте як продовження цього шляху?
Абсолютно. Коли я вийшла на світову арену в Лондоні, я відчула поруч ту маленьку дівчинку з Губинихи, яка переплітала волосся лялькам. Вона б мною пишалася. І я б хотіла сказати їй: «Ти все зробила правильно».
— Які емоції вам подарував чемпіонат у Лондоні?
Емоції, які важко описати словами. Це коли ти стоїш серед найкращих майстрів світу — і розумієш, що ти на правильному місці. Що шлях зі звичайного села до світової сцени можливий, якщо маєш мрію та працюєш щиро. Для мене це був момент тріумфу, але не гучного — а внутрішнього, глибокого, справжнього.
— Ви виступали у чотирьох номінаціях, і бронзова нагорода з донькою стала одним з найемоційніших моментів. Що цей виступ означає для вас?
Для мене це — історія про силу роду. Я зростала завдяки любові й підтримці батьків, і сьогодні хочу передати цю силу своїй доньці Стефанії. Її ім’я я обрала задовго до того, як воно стало символічним для всієї України. Але коли «Стефанія» прозвучала на весь світ, я відчула, що це було своєрідне передчуття перемоги, знак долі, який я колись відчула серцем.
У перекладі з грецької «Стефанія» означає «діадема», «вінець», «прикрасу у волоссі». Можливо, це теж не випадково — адже я все життя працюю з волоссям, створюю красу й образи. Наш спільний виступ на чемпіонаті — це не лише творчість, а й духовний зв’язок. Це момент, коли покоління зустрічаються на одній сцені, несучи вперед родову силу, переконання й віру, що немає нічого неможливого.
— Який меседж ви хочете передати жінкам, дітям, майстриням, мамам, які тільки мріють про подібний шлях?
Починайте з малого, але думайте великим. Вірте в себе, навіть якщо здається, що шлях занадто далекий. Я — жива відповідь на те, що немає нічого неможливого.
Ми всі можемо вирости в ту версію себе, про яку мріяли в дитинстві. І я мрію, щоб моя донька Стефанія теж пройшла свій шлях сміливо, відчуваючи поруч мою підтримку та силу нашого роду.