Лікарка, яка залишилася, щоб підтримати тих, хто тримає Україну зсередини

У час, коли світ зупинявся, вона — залишилася.
Лікарка-неврологиня, психіатриня та наркологиня пані Наталя Ракита продовжує щодня допомагати українцям відновлювати рівновагу, зберігати психічне здоров’я й віру в себе.
Вона працює у кількох медичних центрах та онлайн, підтримуючи людей по всій країні. Для Наталі професія лікаря — це не просто робота. Це поклик, відповідальність і місія, яку вона виконує з людяністю, гідністю та глибоким співчуттям.
У нашій розмові пані Наталя ділиться своїм баченням сучасної медицини, розповідає про українських пацієнтів сьогодення, про роль емпатії у професії лікаря та про те, що допомагає не втратити себе, коли довкола — стільки болю і випробувань.

Пані Наталя, ви — лікарка-неврологиня, психіатриня та наркологиня, яка залишилася в Україні, щоб підтримувати пацієнтів і колег. Що стало головним мотивом для такого рішення у складний для країни час? Чи пам’ятаєте момент, коли відчули: “Я маю залишитися”?
Для мене це було рішення з професійної і людської відповідальності. Залишитися – означало залишитися вірною собі, своїй професії й людям, які довіряють. Я не змогла уявити, що поїду, коли інші борються. Бо саме зараз моя робота – це не просто медицина. Це – точка опори для тих, хто тримається на межі. У перші дні війни я побачила, як різко зросла тривожність, безсоння, панічні стани – і зрозуміла: моя робота тут має сенс, як ніколи раніше. Момент, коли я відчула «я маю залишитися», був дуже чітким. Це не було героїчне рішення – радше усвідомлення, що моя сила саме в тому, щоб бути поруч, допомагати людям зберегти рівновагу, психічне здоров’я і віру в себе навіть тоді, коли світ навколо змінюється до невпізнання.
Ви працюєте одразу в кількох медичних центрах і онлайн на DOC.UA, допомагаючи людям по всій Україні. Як ви бачите роль сучасного лікаря у світі, де стрес, тривожність і емоційне виснаження стали майже нормою? Що сьогодні найбільше потребує український пацієнт — лікування, підтримки чи розуміння?
Сьогодні роль лікаря – це більше, ніж лікування. Ми допомагаємо людям зберегти внутрішню рівновагу, коли навколо стрес, тривога і виснаження здаються нормою. Український пацієнт зараз потребує всього водночас – і лікування, і підтримки, і розуміння. Але якщо вибирати одне – то, мабуть, розуміння. Бо коли людина відчуває, що її почули й не засудили, – тоді з’являється довіра. А без довіри не працюють ні таблетки, ні терапія. Моє завдання як лікарки – не лише знімати симптоми, а допомагати людині повернути відчуття внутрішньої опори. Саме з цього починається справжнє одужання.
Ви ділитеся досвідом і навчаєте колег. Які принципи вважаєте ключовими у підготовці молодих фахівців? І як, на вашу думку, можна змінити систему медичної освіти в Україні, щоб вона відповідала світовим стандартам?
Головне у підготовці молодих лікарів – навчити їх поєднувати знання з емпатією. Знання можна здобути з книжок і лекцій, а от емпатію, уважність і вміння бачити людину цілісно – тільки через практику, наставництво та живе спілкування з досвідченими лікарями. Ключові принципи, які я завжди намагаюся передати: відповідальність за життя пацієнта, критичне мислення, постійне навчання і здатність працювати в команді. Щоб медична освіта в Україні відповідала світовим стандартам, потрібно більше практичних тренінгів, інтеграції сучасних методик і розвитку «м’яких» навичок – комунікації, роботи зі стресом, емпатії. Лише так ми зможемо виховати лікарів, які по-справжньому допомагають і лікують.
Ваша місія — зміцнювати українську медицину зсередини. Що для вас означає “українська медицина майбутнього”? Якою ви бачите її — у підходах, технологіях, ставленні до пацієнтів і до самих лікарів?
Для мене «українська медицина майбутнього» – це місце, де пацієнт відчуває себе почутим і безпечним, а лікар – захищеним і мотивованим розвиватися. Це поєднання сучасних технологій і людяності: цифрові інструменти допомагають ухвалювати точні рішення, а уважність і емпатія роблять лікування по-справжньому ефективним. Я бачу систему, де інновації йдуть пліч-о-пліч із командною роботою, постійним навчанням і підтримкою лікарів, а пацієнт отримує не лише терапію, а й довіру, розуміння і опору. Українська медицина майбутнього – це сила нації, яка зміцнює людей зсередини і дає надію на краще життя.
Ви працюєте з людьми, які часто переживають психологічні кризи, залежності, посттравматичні стани. Як вам вдається залишатися у ресурсі, не вигорати емоційно? І що допомагає вам пам’ятати, що навіть у найважчі моменти — життя варте боротьби?
Працювати з людьми, які переживають психологічні кризи та залежності, емоційно скадно, тому важливо підтримувати себе так само, як підтримуєш інших. Мене надихає усвідомлення, що навіть у найскладніші моменти життя може повернутися до світла і сенсу. Кожен маленький прогрес пацієнта, навіть крихітна перемога над страхом чи залежністю, нагадує: життя варте боротьби. Щоб залишатися у ресурсі, я використовую різні методи відновлення – спілкування з колегами, підтримку близьких, прогулянки, книги, музику та йогу, яка допомагає заземлитися, відновити енергію та внутрішню рівновагу.

Від редакції

Пані Наталя, дякуємо за вашу силу, професіоналізм і щире серце, яке щодня допомагає людям знаходити світло навіть у найтемніші моменти.
Ваша відданість українській медицині, вашим пацієнтам і колегам — це приклад справжнього служіння та любові до життя.
Бажаємо вам міцного здоров’я, внутрішнього спокою, вдячних пацієнтів і нових звершень на шляху, який ви так гідно обрали.
Нехай кожен день приносить натхнення, віру в добро і впевненість, що ваше покликання змінює світ на краще.