У медицині немає випадковостей — є покликання, досвід і постійне прагнення допомагати людям. Анатолій Кобилянський — пластичний хірург із багаторічною практикою, який поєднує високий професіоналізм, чутливість до потреб пацієнта та сміливість йти в ногу з інноваціями. Його шлях — від роботи у відділенні опіків і в обласній клінічній лікарні ім. Мечникова до провідних позицій у сучасних медичних центрах.
Сьогодні він є фахівцем, якому довіряють своє здоров’я і красу пацієнти в Україні та за її межами.
— Що стало вирішальним у Вашому виборі професії лікаря-хірурга?
— Якщо чесно, усе почалося з дитячої мрії. Коли мені було лише чотири роки, моя мама тяжко хворіла, їй помилково поставили онкологічний діагноз. І я тоді сказав: «Я виросту, стану лікарем і тебе вилікую». Слава Богу, мама й досі жива. Відтоді я мріяв бути лікарем, а з восьми років уже чітко бачив себе хірургом. Десь із 14 років почав замислюватися про пластичну хірургію. Але шлях був непростим: я перший медик у родині. Не було з ким порадитися стосовно майбутньої професії, тому починав з нуля. Були й опікова медицина, і лікарня швидкої допомоги, і онкохірургія — і лише згодом я прийшов до пластичної хірургії. Десять років паралельно з навчанням працював медбратом. Але я не шкодую про ці кроки в моїй кар’єрі, кожен етам подарував мені безцінний досвід.
— Ви маєте значний досвід в онкохірургії. Як ця практика вплинула на Ваш підхід до естетичної та пластичної хірургії?
— Онкохірургія — це надзвичайно точна й анатомічно вимоглива спеціальність. Вона дала мені великий обсяг знань, а також упевненість у собі. Коли стикаєшся з дуже тяжкими випадками, то в повсякденній хірургічній практиці вже значно легше приймати рішення.
— Ви працювали в багатьох провідних медичних центрах. Що Вам дав цей досвід?
— Насамперед я вдячний долі за кожен етап своєї хірургічної кар’єри. Кожне відділення, де я працював, — це люди, які надихали та допомагали розвиватися. Я ніколи не зустрічав колег, які б приховували знання, за що я вдячний кожному, від викладача в медичному училищі до наставників в хірургічних відділеннях. У результаті отриманих знань, вже з п’ятого курсу інституту мені довіряли досить складні операції. Це була колосальна школа.
Окрема подяка моїм наставникам: професору Сергію Володимировичу Слісаренку, який змусив мене підготувати першу доповідь і навчив самостійно працювати з літературою; Лікарня швидкої медичної допомоги, а саме друге хірургічне відділення, відкрила в мені хірурга, за що я безмежно дякую — Шкітаку Ярославу Ярославовичу – першим довірив мені скальпель, Євгенію Івановичу Чередниченку, Сергію Володимировичу Степанову, Володимиру Вікторовичу Лісічкіну та Володимиру Івановичу Ципку, які незважаючи на те, що я був ще студентом, першими повірили в мене та довірили складні ураженні операціі. Декого з них вже немає в живих, але їхній вклад в мою хірургічну практику буде жити зі мною завжди; дякую колективу онкологічного центру Саліеву Юрій Олексієвичу, Кічику Дмитру Вікторовичу, Савенкову Дмитру Юрійовичу, дякуючи цим великим хірургам я вперше відчув себе справжнім лікарем, вони повірили в мене і дали мені можливість самостійно приймати рішення за життя пацієнтів. Окрема подяка головній лікарці Ользі Іванівні Балашовій, яка завжди підтримувала молодь і повірила в мене.
— Ви працювали і в державних, і в приватних клініках. У чому різниця?
— Якщо колектив орієнтований на допомогу пацієнту, то різниці немає. І в державних, і в приватних лікарнях я зустрічав команди, де головне — людина, і в таких колективах я черпав свій досвід. Напевно це і стало запорукою мого успіху…
— Яке досягнення у професійній діяльності вважаєте найбільш знаковим?
— Для мене — в хірургії ці досягнення постійно змінюють одне одного… Це момент, коли виходиш на рівень повної самостійності: коли сам за себе відповідаєш і сам приймаєш рішення. Це вже показник зрілості лікаря.
Наступним етапом були задоволені клієнти, які рекомендували мене своїм знайомим, зараз коли до мене звертаються молодші хірурги для навчання, я передаю свій досвід пластичної хірургії молоді. Це мій новий рівень досягнення і тут головне не зупинятися…
— Що для Вас означає успіх у медицині?
— У моїй сфері успіх — це довіра. Коли нові пацієнти приходять за рекомендаціями тих, кого я вже прооперував, коли телефонують і кажуть: «Я хочу записатися до Вас на операцію, бо у знайомих результат чудовий». Це і є справжнє визнання і успіх у професії пластичного хірурга, але завжди є куди рости.
— Яку пораду Ви дали б молодим лікарям?
— Головне — почати. Страшно буде завжди, але поки не зробиш перші кроки, не наб’єш власних «шишок» в своїй практиці — не почнеш. Я витратив майже десять років, щоб почати працювати самостійно, а міг зробити це значно раніше. А потім запитав у старшого колеги: я наче знаю і все розумію, а як почати? На що він відповів: «Потрібно просто почати це робити, помилки неминучі, але вони вчать». І тут я хочу подякувати своїм першим клієнтам, які першими повірили в мене і довірили своє тіло в мої руки, – я ціную це кожного дня…
Головне, що я зрозумів із своєї практики – це те, що хірург має бути чесним та відвертим перед клієнтом. Якщо розумієш, що ситуація виходить за межі твоїх можливостей, краще зупинитися. Я кілька разів відверто визнавав перед пацієнтом\клієнтом, що потрібні інші умови чи інший обсяг операції чи просто я ще не вмію робити таких операцій. І жоден із них не був ображений — навпаки, вони були вдячні, бо це відповідальність і прояв поваги, і розуміли, що на першому місці залишається кредо лікаря – допомогти…
Ми щиро дякуємо Вам за відверте та цікаве інтерв’ю. Ваш професійний шлях — це приклад сили мрії, наполегливості та справжнього покликання лікаря. Нехай кожен новий день приносить Вам вдячність пацієнтів, нові досягнення й відчуття гармонії від того, що Ви робите світ кращим і красивішим. Бажаємо здоров’я, натхнення та подальших успіхів у Вашій шляхетній справі!