Стреси, важка фізична праця та сезонні загострення – фактори, що впливають на стан шлунково-кишкового тракту, особливо в умовах війни. Про хірургічну допомогу та професійний досвід лікаря, який пройшов горнило бойових дій, – в інтерв’ю з Олександром ЗЕЛЕНЮКОМ, завідувачем відділенням інституту гастроентерології.

– Пане Олександре, почнімо, напевно, з того, на чому саме Ви профілюєтесь? Які операції проводите?
– Я обіймаю посаду завідувача відділенням в державній установі «Інститут гастроентерології національної академії медичних наук України». Займаюсь хірургією шлунково-кишкового тракту. Найчастіше сьогодні в контексті війни через стреси я проводжу операції на стравоході. Мова йде здебільшого про грижі та жовчнокам’яні захворювання.

– Що є причиною утворення захворювань, які Ви так успішно вже багато років долаєте в операційних?
– В першу чергу, хвороби з’являються через стреси. Також місце мають фактори, які підіймають внутрішньочеревний тиск. Важливе місце займає в патологіях недотримання дієт. Щодо військовослужбовців, вони систематично підіймають важке: боєприпаси, екіпіровка тощо. Це призводить до кислотоутворюючих процесів, які, авжеж, спричиняють ускладнення та загострення хронічних захворювань. Також на ускладнення впливають перехідні сезонні періоди, як то весна чи осінь.

– Розкажіть трохи про Ваш професійний шлях, чому обрали таку складну професію?
– Про те, щоб стати лікарем я мріяв з дитинства. До того ж саме хірургом. Надихали мене на це праці великого Миколи Амосова. Я з дитинства зачитувався його книжками. Також роль в обранні професії зіграли травми та хвороби моїх рідних. Дивлячись на них, я прагнув їм допомогти. Тому у 2008 році я з відзнакою закінчив Дніпровську медичну академію. Потім була інтернатура, ординатура та армія. Мені довелось навіть брати участь в бойових діях, коли ми були в оточенні в Шахтарську, Авдіївці… Саме там я здобув найцінніший досвід. Війна, як зазначав Пирогов, це академія для хірурга. Це неймовірний досвід, коли ти оперуєш абсолютно усе та усіх в зовсім, м’яко кажучи, не комфортних умовах. Після цієї практики я повернувся до рідного інституту та очолив відділення. Проте я не зупиняюсь, кожного року продовжую навчання стосовно оперативних втручань, шукаю нові шляхи вирішення проблем моїх пацієнтів, бо медицина не стоїть на місці, вона розвивається досить стрімко. І це прекрасно.

– Як прокоментуєте стан медицини в нашій країні на сьогодні?
– У цьому питанні варто розділяти медицину й безпосередньо медиків. Наші медики – найкращі у світі, тим більше, що вони працюють в таких надскладних умовах. Нам сьогодні доводиться не просто працювати з фізично пораненими, ми працюємо з морально травмованими людьми. Наші медики – гіперпрофесіонали, які, на жаль, не забезпечені усім необхідним. Щодо медицини, ми маємо досить складний перехідний період. Держава намагається впоратись з цим, однак прогалини ще є. Поки те, що пропонує НСЗУ не врегульовано.

– Які практичні поради дасте нашим читачам стосовно збереження здоров’я, аби уникати зустрічі з хірургом?
– Я наголошую, що не варто заїдати стрес, якщо ми говоримо про гастроентерологію. Намагайтесь будь-яку емоцію проявляти, рухайтесь якомога більше фізично, робіть для себе помірні побутові активності. Любіть себе та Україну!