Чи готове сьогодні суспільство відкрито говорити про психологічні проблеми? Чи готове допомагати тим, хто з якихось причин має нестабільний емоційний стан і не може впоратися самостійно?
«Становлення дитячого характеру та психічного здоров’я починається від народження», — вважає перинатальний, дитячий, сімейний, медичний психолог, психотерапевт Олена Пасічник. Важливо не втратити дорогоцінний час і можливості, коли мова йде саме про здоров’я дітей. Сьогодні поговоримо з пані Оленою про «дитячі проблеми» — їхні причини, наслідки та методи допомоги дітям.

– Пані Олено, розкажіть, яке місце у Вашій практиці займає дитяча психологія?
– Для мене робота з дітьми є не лише професійним викликом, але й джерелом натхнення. Дитяча психологія особлива через специфіку сприйняття, мислення та емоційної регуляції дітей. З дітьми складніше, адже вони не завжди можуть чітко описати свої почуття або проблеми. Психологу доводиться знаходити непрямі шляхи, щоб зрозуміти, що саме турбує дитину.
Я обрала цю професію, оскільки прагну допомагати людям різного віку долати їхні емоційні труднощі та знаходити внутрішню гармонію. Кожен новий клієнт — це новий досвід, і я вважаю за честь супроводжувати їх на шляху до емоційного зцілення.
– Спираючись на власний досвід, який період вважаєте найважливішим для формування дитячого характеру та психічного здоров’я?
– З огляду на свої знання та досвід, можу сказати, що особливо важливими є перші роки життя. Від народження до трьох років формується базова довіра до світу та емоційна стабільність. Якщо батьки дають достатньо любові, підтримки та уваги, це допомагає дитині розвивати впевненість у собі та почуття безпеки.
До семи років батькам варто заохочувати дитину до незалежності, але бути завжди готовим прийти на допомогу. Це час, коли формується самостійність, соціальні навички та здатність справлятися з невдачами.
Особливої уваги потребує підлітковий вік, коли відбуваються значні фізичні, емоційні та психологічні зміни. Діти шукають своє місце у світі, встановлюють власну ідентичність та цінності. Батькам важливо бути відкритими до діалогу, підтримувати прагнення дітей і визнавати їхні почуття, навіть якщо вони здаються складними для розуміння.
Взаємодія з дитиною завжди повинна бути підтримуючою та емоційно чутливою.
– Які основні причини та чинники того, що дитина відчуває психологічний дискомфорт серед однолітків?
– Дитина може відчувати себе ізольованою через різницю в інтересах, невпевненість у собі або труднощі в комунікації. Булінг — одна з найсерйозніших причин дискомфорту, що може спричинити постійне почуття страху та безсилля. Це призводить до тривожних станів, зниження самооцінки і навіть до депресії та суїцидальних думок.
Емоційний фон у родині, навчальні навантаження або вимоги вчителів значно впливають на емоційний стан дитини та можуть викликати почуття неповноцінності та відчуженості.
– Як це можна попередити, і які симптоми свідчать про те, що дитині потрібна допомога?
– Спостерігайте… Помічайте зміни, які відбуваються з дитиною.
Бийте тривогу, якщо малюк уникає спілкування з однолітками, активностей, які раніше приносили задоволення. Агресивність, часті спалахи гніву або, навпаки, надмірна пасивність, а також соматичні скарги можуть свідчити про внутрішній конфлікт або стрес. Зміни в режимі дня, нічні кошмари, втрата апетиту, раптове зниження оцінок або інтересу до навчання — сигнали емоційних труднощів.
Створіть підтримуюче середовище, де дитина почуватиме себе безпечно і впевнено, та вчасно реагуйте на будь-які зміни в її поведінці й емоційному стані.
– Хто і як повинен допомогти дитині впоратися з булінгом — батьки, вчителі, друзі? Чи підліток з часом самостійно це подолає?
– Якщо дитина стала жертвою булінгу, батьки першими мають виявити чутливість до змін у її поведінці та настрої. Відверто обговорюйте проблеми, слухайте дитину, не засуджуючи її. Важливо дати зрозуміти, що булінг — не її вина. Вчителям варто вчасно реагувати на ознаки конфліктів у дитячому колективі й бути посередниками у вирішенні негативних ситуацій, допомагаючи учням знайти мирні шляхи подолання непорозумінь. Друзі також можуть підтримати дитину, запевнивши, що вона не одна. Вони можуть допомогти створити соціальне середовище, де булінг неможливий.
Як показує практика, самостійно подолати булінг майже неможливо. Без належної підтримки з боку дорослих або друзів булінг залишить глибокі емоційні травми, які можуть переслідувати людину і в дорослому житті. Тому стороннє втручання є надзвичайно важливим для захисту дитини та відновлення її впевненості в собі.