Яскрава та талановита провідна українська модель й акторка ЛЕСЯ ЛАБУНСЬКА ніяк не очікувала почути від лікарів страшний діагноз – онкологія. Та завдяки професіоналізму медиків і особистій внутрішній силі, вона змогла подолати хворобу. А нині розповідає свою історію іншим, щоб врятувати якомога більше життів!
– Лесю, раді вітати Вас знову! Минулого разу говорили про Вашу особисту трагедію – втрату близької людини на війні. Та доля підкинула Вам ще одне серйозне випробування здоров’ям. Розкажіть, як дізналися про свій діагноз?
– Я слідкую за собою, за своїм здоров’ям. Саме тому регулярно проходжу медогляд у певних лікарів, систематично здаю аналізи. У мене не було якихось скарг чи симптомів. Це був просто профілактичний огляд. Але лікарка щось запідозрила. Після дообстеження з’ясувалося, що у мене онкологія.
Перший час був шок. Бо добре себе почувала, нічого не підозрювала абсолютно, і тут приходить такий аналіз. Хвилин 10 я плакала. Потім зрозуміла, в яку клініку потрібно звернутися. У мене було відчуття, що треба саме туди. І не помилилася. Мені зробили складну операцію, і вже через 12 днів я вийшла на роботу.
– Як почуваєте себе зараз? Чи існують ще ризики для здоров’я?
– Вчасне діагностування допомогло здійснити ефективне лікування. Наразі все добре. Мені сказали, що я здорова. На жаль, гарантій не існує. У когось хвороба може повернутися, а у когось – відступає назавжди. Зараз потребую лише профілактичного обстеження у лікаря кожні три місяці та готуюсь до першого контрольного візиту в жовтні.
– Яким був Ваш психологічний стан під час лікування? Що допомогло не опустити руки?
– На жаль, і в моєї бабусі, і в рідного дядька був такий діагноз. Кожен у подібній ситуації запитує: «Чому мені це?», «Навіщо мені це?», «За що мені це?». Так само почувалась і я. Навіть якщо людина з цим знайома через досвід рідних чи близьких, вона не відчуває цього на собі. А тут це вже відбувається зі мною.
В Україні, коли чуємо про онкологічне захворювання, це звучить як вердикт: «помру». Чомусь такий стереотип. Зі свого досвіду можу запевнити, що захворювання насправді лікується, якщо його виявити своєчасно. Як кажуть лікарі, навіть на останніх стадіях ніхто не відміняє шанс на продовження життя.
За кордоном, де я спілкувалася з людьми у клініці, до онкологічного діагнозу ставляться взагалі спокійно. Людина захворіла – треба лікуватися. Немає оцього шоку. Чомусь у нашій країні ми ще не дійшли до такого рівня. Можливо тому, що люди не дивляться за собою, не слідкують за самопочуттям, і діагностують недугу уже на тих стадіях, коли лікуватися важко та дуже складно.
– Чи змінила Вас якось ця ситуація?
– Я вважаю себе достатньо сильною людиною. Але ця ситуація дійсно додала мені впевненості у собі, бо я впоралася. Зайвий раз переконалася, що вела правильний спосіб життя, недарма проходила профілактичні обстеження. Якби хворобу виявили пізніше, невідомо, чим би все закінчилося.
Я дуже часто кажу (особливо з початку повномасштабного вторгнення), що потрібно цінувати сьогодення. Після того як вийшла з клініки, намагаюся все, що можу зробити зараз, робити сьогодні. Немає такого, що відкладаю на завтра.
Я почала себе жаліти у хорошому сенсі. Не намагаюся робити щось через силу. Навчилася прислухатися до свого організму: втомилася, значить потрібно відпочити. Мені дали таку пораду лікарі. Якщо організм хоче спати, треба дати йому годинку. І це справді допомагає. Так набагато краще, ніж працювати через силу, мучити себе, створювати стрес.
– Чи змінила хвороба Ваші плани? Над чим працюєте зараз як фотомодель?
– Я дуже хотіла відпочити цього літа, нічого не планувала. Усі проєкти збиралася втілити у період осінь-зима. Напевно так і склалося за станом здоров’я.
Наприкінці серпня у нас відбулася грандіозна зйомка, дуже масштабний проєкт з відомим іноземним брендом жіночого одягу. Не можу нічого говорити від себе, доки не вийде офіційна публікація бренду. Я повідомила знімальній групі про стан свого здоров’я, і всі були абсолютно лояльні, що десь мені знадобилося більше часу або додаткова перерва на відпочинок. Не тримаю діагноз у секреті. Вважаю, що мій приклад може врятувати іншим людям життя.
– Що приносить більше задоволення: процес зйомки чи результат?
– Як би це дивно не звучало: у повсякденному житті не люблю фотографуватися. Але мені дуже подобається знімальний процес на професійному майданчику, творча атмосфера, що там панує. Зазвичай ми багато жартуємо, сміємося, хоча і втомлюємося. І коли бачу результат – такі гарні знімки, то розумію, що 3-4 години роботи з фотографом були того варті.
Викладаю деякі світлини на свою сторінку в фейсбуці та бачу реакцію людей. Дуже прошу подружок і близьких не говорити мені компліменти, а лише правду як є. Бо, коли щось не так, мені треба розуміти, над чим варто працювати. Це мотивація.
– Також Ви знімаєтеся у кіно. Зокрема Вас можна побачити у вебсеріалі «Синдром самозванця» кіношколи Олександра Онуфрієва. Чи маєте якісь амбітні плани стосовно великого екрану?
– Вебсеріал «Синдром самозванця» уже пішов з прокатів. Восени будемо знімати продовження, але в іншому форматі. Це будуть великі повноцінні серії.
Ніколи не думала про те, що можу бути акторкою. Здавалося, що це взагалі не моє. Але коли запросили на зйомки, я зрозуміла, що це захоплююче, хоч і неймовірно важко, одночасно. Бо, по-перше, дуже великі обсяги текстів треба вивчити на пам’ять дослівно. По-друге, роль потрібно не відіграти, а прожити, пропустити через себе, щоб не виглядало штучно, і глядач повірив.
Поки у нашій країні триває війна, я не маю якихось планів стосовно великого екрану. Та з часом все можливо!
– Впевнена, це не всі Ваші таланти. Як щодо співу або малювання?
– Я гарно вишиваю та в’яжу. Цим займаюся весь свій вільний час, коли він є після роботи. Для себе та на подарунок подружкам у мене вже є колекція подушок, вишитих великим хрестом.
– Головні правила життя Лесі Лабунської: про що вони?
– Як уже говорила, нічого не відкладаю на потім – живу сьогодні і зараз. Ставлюся з повагою до людей незалежно від їхнього статусу, посади чи рівня фінансової забезпеченості. Я дуже самовіддана і відповідальна, тому взяла собі за правило ніколи не підводити людей. Вважаю, що комунікувати треба чемно, виховано, бажати одне одному добра і здоров’я, і тоді це все обов’язково повернеться до мене.
– Складається враження, що Ви нічого не боїтеся у своєму житті!
– Я не можу сказати, що не боюся. Просто розумію, що від страху нічого не зміниться. Проблема сама не піде, її треба вирішувати. Я ставлю ціль і йду до неї.
– Не можу не поцікавитися, що для Вас означає незалежність?
– Для мене незалежність – робити те, що я хочу. Думати так, як я хочу. Мріяти про те, що я хочу. Жити так, як я цього хочу, а не хтось нав’язав мені свою позицію. Бажаю, щоб усі українці могли відчувати і проживати це щодня. Зараз у нас одна мрія на всіх: перемога, мир і спокій, щасливе життя у нашій незалежній і вільній країні. Хай це скоріше здійсниться!
Леся Лабунська
lesya.labunskaya