Повномасштабна війна поставила перед нами багато питань. Особливо перед українцями, що залишились в країні в найбільш небезпечних місцях. І зараз вони показують всьому світу, що скорити нас неможливо. Як працювати медикам в нових реаліях, за відсутністю світла, води, під вибухи, коли прилітає в дім чи лікарні. Про це розповідає мужня жінка, яка ні на хвилину не покинула рідний Харків, працює там та рятує людей, єдина в Україні жінка, яка суміщує звання доктора медичних наук та посаду завідувача кардіохірургієй — Ольга БУЧНЕВА.
- Добрий день, пані Ольга. Два роки тому ми спілкувались з Вами на сторінках нашого журналу й ось, що дуже приємно для нас, зустрілись знов. Пані Ольга, Ви спеціаліст дуже складної професії. Скажіть, що на сьогодні, за понад два роки з’явилось у Вашому професійному житті вперше? (почуття, думки, поведінка, проф.надбання…)
- Добрий день. Мені теж дуже приємно знов зустрітись з Вами. Що стосується питання, то якщо раніш ми працювали в умовах недофінансування, відсутності частини необхідних медикаментів, обладнання, то за ці два роки ми почали працювати без світла, в надії на генератори, під звуки пострілів та вибухів.
І ми навчились це робити професійно. Які вперше з’явились почуття? Лють. Лють до ворога. Така сильна, якої раніш ніколи не відчувала. - Нещодавно у Ваш дім поціліла ворожа ракета. Якою була Ваша реакція на цю жахливу подію?
- Коли приходить осмислення того, що трапилось, перша думка, що заповняє все — це усвідомлення, що ти все ж таки жива. Живі ті, хто поруч. А потім приходить ще більша лють до загарбників, до цих нелюдів, які тероризують мою країну, моє рідне місто.
І розуміння того, що попри всі ці злодійськи дії — нас не зламати ніколи. А далі вже підіймаєшся, та разом з іншіми йдешь ліквідувати наслідки прильоту, допомагати тим, кому потрібна допомога. - Можете поділитись найчуттєвішою історією порятунку пацієнта?
- Так, це була екстрена операція на серці маленької дитини у повний блекаут.
Як Ви розумієте, вроджені вади серця не обирають вдалого часу чи слушного моменту. Вони не звертають увагу на ракетні обстріли, відключення світла чи води…
Цей маленький пацієнт потребував якнайшвидшої операції і не міг чекати ані дня. Рішення брати його в операційну, не зважаючи на відсутність світла та води після масованого обстрілу, з надією, що генератори не підведуть, було єдиним вірним.
Операція пройшла успішно й через деякий час дитина вже посміхалась на руках у своєї мами. А ми дуже раділи результату і розуміли, що й далі будемо продовжувати працювати і вірити у наших захисників!
- Ви – дійсно професіонал своєї справи та приклад для багатьох в питанні незламності. Що є для Вас ця незламність? Як Ви пораєтесь з особистими почуттями, страхами тощо?
- Незламність, як я її розумію, це в надзвичайних, найскладніших умовах продовжувати профіесійно робити свою справу. Кожен день, кожну хвилину, навіть тоді, коли здається, що вже немає сил, но ти все одно підіймаєшся та йдеш виконувати свої обов’язки. А зі страхами допомагає боротися впевненість в нашій Перемозі, та знов-таки необхідність робити свою справу, рятувати пацієнтів.
- Які поради Ви б дали колегам, які сьогодні так само боронять медичний фронт, боронять життя наших українців?
- Що стосується професійних порад, то мої колегі працюють іноді й в більш важких умовах, ніж я ( особливо це стосується військових медиків) й мені немає сенсу їм щось радити. А що стосується звичайних людських порад — то я б сказала все те.
Що вже говорила й Вам в нашій розмові — Не зупинятися, працювати на нашу Перемогу, на благо нашої країни, не опускати руки й не знівірюватись!
- Щоб Ви побажали нашим читачам, та й взагалі всім українцям?
- Найголовніше, безумовно, це скорішої Перемоги! Також бажаю сил, віри, наснаги та натхнення! Та завжди бути незламними!