Бути живоносцем — означає нести в собі живильну силу пам’яті, традиції та любові до рідної землі й повсякчас передавати цей ресурс далі, перетворюючи його на дію.
Моя історія — про те, як перетворювати пам’ять на силу, традицію — на дію, а любов до України — на щоденну відповідальність. Я давно перестала сприймати культурну спадщину лише як те, що потрібно берегти на полицях чи в архівах. Для мене вона має працювати: на людину, громаду, українську ідентичність, нашу стійкість і майбутнє.
Саме тому моє професійне кредо сьогодні — «Спадщина як дія», а особисте гасло — «Тримаймо стрій українства». Якщо ми знаємо, ким були, розуміємо, ким є, і свідомо передаємо це далі, нас неможливо позбавити головного — власної ідентичності.
Понад два десятиліття мого професійного шляху пов’язані з управлінням, а останні роки — з культурою. Сьогодні як завідувач сектору з питань охорони культурної спадщини Стрийської районної державної адміністрації та очільниця Громадської спілки «Український інститут нематеріальної культурної спадщини» я прагну побачити за кожною традицією людину, за кожним елементом — історію, а за історією — потенціал для розвитку. Мене цікавить практичне втілення: як зацікавити молодь, перетворити ремесло на можливість для майстра, зробити локальну кухню туристичним брендом, цифровізувати пам’ять чи створити простір відновлення для ветеранів.
Культура та нематеріальна культурна спадщина — це соціальний клей громади. Мова, пісня, обряд, гастрономія, родинна пам’ять та історія свого села формують глибинне відчуття: «Це моє. Це наше. Я звідси». Людина, яка знає своє коріння, значно краще розуміє, заради чого рухатися вперед.
У своїй роботі, зокрема над Реєстром нематеріальної культурної спадщини Стрийського району, Реєстром нематеріальної культурної спадщини національних спільнот та корінних народів України Львівської області, відкритим реєстром «Мереживо Народу» — я вибудовую чіткий ланцюжок: Пошук – Дослідження – Фіксація – Збереження – Передача – Промоція – Продукт – Розвиток. Ці реєстри постали як живий цифровий щит та національний оберіг української ідентичності. Вони покликані сплести материнську спадщину територіальних громад, живі традиції корінних народів і національних спільнот та надбання української діаспори по всьому світу в єдине неподільне культурне полотно — на засадах деколонізації, цифрової фіксації, єднання та безумовного захисту прав спільнот-носіїв. Традиція має жити, сплітаючи громади у спільний простір, а не залишатися лише на папері.
Це підтверджує і робота з елементами, що увійшли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, — культурою приготування «Засипаної капусти» та весільним обрядом «Заплітання долі». Справжній результат — це коли дитина вчиться у старших, майстер передає знання учневі, а громада пишається власною автентикою.
Як Амбасадорка Книги світових рекордів, я використовую масштабні культурні та суспільні події як інструмент промоції України та нашої спадщини. Організовані національні рекорди — не про цифри чи статистику, а про територіальний маркетинг через щиру емоцію та спосіб привернути увагу світу до нашої ідентичності.
Аби спадщина мала майбутнє, вона повинна мати носіїв. Тому я свідомо багато працюю з молоддю, ініціюю освітні та краєзнавчі проєкти, розвиваю цифрові ресурси, вебплатформи й аудіогіди. Українська культура має говорити із сучасною людиною її мовою — у смартфоні, на карті, у соціальних мережах.
Окремий пласт моєї діяльності — дослідження спадщини гетьмана Івана Виговського та розвиток його Центру спадщини. Це нагадування про відповідальність державця та ціну нашої незалежності.
Війна показала, наскільки культура потрібна для відновлення людини. Проєкти «Віднова для віднови», «Варта Сенсів», «Сад Пам’яті і Мрій», робота з ремеслами та рекорди України, створені разом із ветеранами, — це простір гідності, де можна повернути відчуття зв’язку з життям. У моєму житті культура природно переплелася з волонтерством та діяльністю штабу «Клаптик Надії». Принцип простий: бачиш потребу — дієш.
Моя формула діяльності: Спадщина – Історія – Емоція – Цінність – Дія.
Я називаю це строєм українства. Стрій — це коли кожен стоїть у строю і кожен має своє місце. Коли ми різні, але не роз’єднані. Коли пам’ятаємо своє, але творимо майбутнє.
У 55 років я не підбиваю підсумків, а будую систему, де культурна спадщина — як матеріальна, так і нематеріальна — є сильною, діджиталізованою, економічно спроможною та впевнено говорить зі світом.
Коли ми бережемо спадщину – ми бережемо себе.
Коли передаємо її — продовжуємо себе.
Коли перетворюємо її на дію — будуємо майбутнє.
Ольга Боднар
HERITAGE AS ACTION. LET US HOLD THE RANKS OF UKRAINIAN IDENTITY
To be a bearer of life means to carry within oneself the life-giving power of memory, tradition and love for one’s native land, and at all times pass this resource on, transforming it into action.
My story is about how to turn memory into strength, tradition into action, and love for Ukraine into a daily responsibility. I stopped seeing cultural heritage merely as something to be preserved on shelves or in archives a long time ago. For me, it must work for the benefit of the individual, the community, Ukrainian identity, our resilience and our future.
That is precisely why my professional credo today is “Heritage as Action”, and my personal motto is “Let us hold the ranks of Ukrainian identity”. If we know who we were, understand who we are, and consciously pass this on, it is impossible to strip us of what matters most — our own identity.
More than two decades of my professional career have been devoted to management, whilst in recent years I have focused on culture. Today, as head of the cultural heritage section at the Stryi District State Administration and chair of the “Ukrainian Institute of Intangible Cultural Heritage” public association, I strive to see the person behind every tradition, the history behind every element, and the potential for development behind that history. I am interested in practical implementation: how to engage young people, turn a craft into an opportunity for a master craftsman, make local cuisine a tourist brand, digitise memory, or create a rehabilitation space for veterans.
Culture and intangible cultural heritage are the social glue that binds a community together. Language, song, rituals, gastronomy, family memories and the history of one’s village shape a deep-seated sense of: “This is mine. This is ours. I am from here.” A person who knows their roots understands much better what they are striving for as they move forward.
In my work – particularly on the Register of Intangible Cultural Heritage of the Stryi District, the Register of Intangible Cultural Heritage of National Communities and Indigenous Peoples of Ukraine in the Lviv Region, and the open register “Merezhyvo Narodu” (“Lace of the People”) – I am establishing a clear sequence: Search – Research – Documentation – Preservation – Transmission – Promotion – Product – Development. These registers have emerged as a living digital shield and a national safeguard of Ukrainian identity. They are designed to weave together the ancestral heritage of local communities, the living traditions of indigenous peoples and national communities, and the acquisitions of the Ukrainian diaspora throughout the world into a single, indivisible cultural tapestry — based on the principles of decolonisation, digital documentation, unity and the unconditional protection of the rights of the communities that preserve these traditions. Tradition must live on, weaving communities together into a shared space, rather than remaining merely on paper.
This is also confirmed by the work on elements included in the National Register of the Intangible Cultural Heritage of Ukraine — the culture of preparing “Zasypana kapusta” (traditional Ukrainian stewed cabbage with millet) and the wedding ritual “Zaplitannia doli” (“Weaving the Destiny”). True success is when a child learns from their elders, a master passes on their knowledge to an apprentice, and the community takes pride in its own authenticity.
As an Ambassador for the Guinness World Records, I use large-scale cultural and social events as a tool to promote Ukraine and our heritage. Organised national records are not about numbers or statistics, but about place-based marketing through genuine emotion and a way to draw the world’s attention to our identity.
For our heritage to have a future, it must have people to carry it forward. That is why I make a conscious effort to work extensively with young people, initiate educational and local history projects, and develop digital resources, web platforms and audio guides. Ukrainian culture must speak to modern people in their own language — on their smartphones, on maps and on social media.
A separate strand of my work involves researching the legacy of Hetman Ivan Vyhovskii and developing his Heritage Centre. This serves as a reminder of the statesman’s responsibility and the value of our independence.
The war has shown just how essential culture is for a person’s recovery. Projects such as “Vidnova dlia Vidnovy” (“Recovery for Renewal“), “Varta Sensiv” (“Guard of Senses”), “The Garden of Memory and Dreams”, work on traditional crafts, and Ukrainian records set in collaboration with veterans – these create a space of dignity where one can regain a sense of connection with life. In my life, culture has naturally become intertwined with volunteering and the activities of the “Klaptyk Nadii” (“Patch of Hope”) headquarter. The principle is simple: if you see a need, you act.
My formula for action: Heritage – History – Emotion – Value – Action.
I call this the rank of Ukrainian identity – a formation is when everyone stands in line and everyone has their place; when we are different, but not divided; when we remember our heritage, but shape the future.
At 55, I am not summing up my life’s work, but building a system where cultural heritage – both tangible and intangible – is strong, digitised, and economically viable and speaks confidently to the world.
When we preserve our heritage, we preserve ourselves.
When we pass it on, we continue ourselves.
When we turn it into action, we build the future.
Olha Bodnar