Навіть у найскладніші часи життя триває. Люди одружуються, дякують одне одному, збираються за спільним столом, щоб хоча б на мить відчути єдність, тепло й надію. І на кожному такому святі є голос, який задає тон, тримає емоцію і створює момент, що залишається з нами назавжди.
Алла ЖАРІКОВА — ведуча, якій довіряють ці миті. Її стиль — це енергія, глибина й повага до людей і часу, в якому ми живемо. Події за її участі відбуваються в Україні та Європі, об’єднуючи серця, культури й надії. Про силу професії, внутрішню відповідальність і нові сенси святкової індустрії — наша розмова напередодні 2026 року.
— Алло, яким для Вас став 2025 рік у професійному сенсі?
— Цей рік став для мене підтвердженням: я на своєму місці.
Символом сили й віри в життя став момент, коли після завершення свята люди не розходилися. Вони мовчки стояли, дивилися одне на одного, а потім почали обійматися й дякувати. Не за програму чи музику — за відчуття життя.
Саме тоді я усвідомила: свято може бути не розвагою, а простором внутрішнього відновлення. Воно допомагає людям знову відчути опору, повертає віру — в любов, у себе, в майбутнє. Для мене це і стало головним символом 2025 року.
— Що означає бути ведучою під час війни? Як змінилася Ваша місія?
— Сьогодні це вже не просто професія, а служіння людям і життю.
Раніше моя місія полягала у створенні радості й красивих емоцій. Тепер вона стала глибшою та відповідальнішою. Я приходжу до людей не лише зі сценарієм, а з підтримкою і відчуттям безпеки.
Кожне свято сьогодні — акт сміливості. Одружитися означає зробити вибір на користь життя. Святкувати — не дозволити страху керувати собою. Я стала уважнішою до деталей, до пауз і тиші. Менше гучних слів — більше сенсу, більше щирої присутності поруч із людьми.
— Ви працюєте і в Україні, і за кордоном. Як знаходите спільну мову з такою різною аудиторією?
— Для мене не існує двох різних аудиторій. Є українські серця — де б вони не билися.
В Україні це життя в напрузі, постійна зібраність і водночас неймовірна внутрішня сила. За кордоном — туга за домом, розірваність між двома світами й бажання залишатися частиною українського простору.
Я завжди говорю мовою поваги й правди. За кордоном часто стаю містком додому — через символи, пісні, традиції. В Україні ж намагаюся повертати відчуття нормальності, віру в майбутнє і право на радість. Близькість для мене — не про географію, а про щирий контакт.
— Як створювати радість, не знецінюючи біль реальності?
— Я ніколи не ігнорую біль і не намагаюся його прикрасити. Але я знаю: людині потрібне світло, щоб мати сили рухатися далі.
Свято для мене — не втеча від реальності, а м’яка пауза, можливість зупинитися, перевести подих і відчути, що ти не один.
— З яким внутрішнім відчуттям Ви входите в 2026 рік?
— З відчуттям відповідальності й вдячності. Я знаю, навіщо роблю свою справу, і знаю, для кого. Хочу, щоб у 2026 році свята залишалися простором людяності, тепла і живого контакту. Бо саме з таких моментів і складається наше життя.
Alla ZHARIKOVA WHEN EVERY HOLIDAY IS A STEP TOWARDS LIFE
Еven in the most difficult times, life goes on. People get married, thank each other, and gather around the table to feel unity, warmth and hope, at least for a moment. And at every such celebration, there is a voice that sets the tone, keeps the emotion alive and creates a moment that stays with us forever.
Alla ZHARIKOVA is a presenter who is trusted with these moments. Her style is characterised by energy, depth and respect for people and the times we live in. Events with her participation take place in Ukraine and Europe, uniting hearts, cultures and hopes. We talk about the power of the profession, inner responsibility and new meanings of the festive industry on the eve of 2026.
— Alla, how was 2025 for you in a professional sense?
— This year confirmed for me that I am in the right place.
The moment when people did not disperse after the celebration ended became a symbol of strength and faith in life. They stood silently, looked at each other, and then began to hug and thank each other. Not for the programme or the music, but for the feeling of life.
It was then that I realised that a celebration can be not just entertainment, but a space for inner renewal. It helps people feel supported again, restores their faith — in love, in themselves, in the future. For me, this became the main symbol of 2025.
— What does it mean to be a presenter during wartime? How has your mission changed?
— Today, it is no longer just a profession, but a service to people and life.
Previously, my mission was to create joy and beautiful emotions. Now it has become deeper and more responsible. I come to people not only with a script, but with support and a sense of security.
Every celebration today is an act of courage. Getting married means making a choice in favour of life. Celebrating means not letting fear control you. I have become more attentive to details, to pauses and silence – with fewer loud words and more meaning, more sincere presence alongside people.
— You work both in Ukraine and abroad. How do you find common ground with such a diverse audience?
— For me, there are not two different audiences. There are Ukrainian hearts — wherever they may beat.
In Ukraine, it is a life of tension, constant composure and, at the same time, incredible inner strength. Abroad, it is longing for home, torn between two worlds and the desire to remain part of the Ukrainian space.
I always speak with respect and truth. Abroad, I often become a bridge to home — through symbols, songs, traditions. In Ukraine, I try to restore a sense of normality, faith in the future, and the right to joy. For me, closeness is not about geography, but about genuine contact.
— How to create joy without devaluing the pain of reality?
— I never ignore pain or try to embellish it. But I know that people need light to have the strength to move forward.
For me, a holiday is not an escape from reality, but a gentle pause, an opportunity to stop, catch your breath and feel that you are not alone.
— What are your inner feelings as you enter 2026?
— With a sense of responsibility and gratitude. I know why I do what I do, and I know for whom. I want holidays in 2026 to remain a space for humanity, warmth and lively contact – because it is these moments that make up our lives.