Її полотна дихають кольором і світлом, але головне — вони здатні торкатися душі. Для Олени Середи мистецтво — це не тільки шлях особистого самовираження, а й спосіб допомогти іншим віднайти внутрішню рівновагу. Сьогодні вона поєднує творчість із арт-терапією, відкриваючи перед людьми простір, де фарби й лінії стають інструментами зцілення, а сам процес — м’яким діалогом із власним серцем.

Пані Олено, коли Ви вперше відчули, що малювання — це не лише Ваше покликання, а й спосіб лікувати душу?
Я завжди знала, що мистецтво здатне на більше, ніж просто прикрашати світ. Ще на наших перших виставках я спостерігала за людьми: вони виходили іншими, світлішими, іноді з відповідями на власні запитання. Я бачила, як у їхніх очах з’являвся блиск, як вони ніби скидали з плечей тягар. І тоді я відчула: малювання — це особлива мова, якою можна не лише передати красу, а й допомогти людині знайти внутрішній спокій.
Як виникла ідея поєднати творчість із арттерапією?
Це рішення прийшло у складний час. Війна перевернула життя мільйонів, і питання «як вижити емоційно» стало головним. Я бачила, що під час занять люди розкривалися: розслаблялися, наче оживали. Художній процес допомагав їм висловити те, що неможливо сказати словами. Так народилася ідея системно займатися арттерапією. Вона стала своєрідним мостом між болем і надією, між травмою та відновленням.
Які техніки ви використовуєте у своїй роботі?
Я люблю експериментувати. Ми малюємо фарбами, створюємо графіку й колажі, поєднуємо різні матеріали, аби дати людині максимальну свободу. Використовую й спеціальні методи: пісочну терапію, фототерапію, ліплення з тіста. Пісок м’яко вивільняє емоції, фото дозволяє побачити себе під новим кутом, а тісто розслабляє й пробуджує фантазію. Усе це не про техніку заради техніки, а про процес — про відчуття, відкриття та нові сенси, які людина знаходить у собі.
Чи може людина без художньої освіти відчути себе вільно на заняттях і відкрити творчий потенціал?
Звісно! У нас немає обмежень чи оцінок. Головне — не результат на папері, а те, що відбувається всередині. Кожна людина має у собі зерно творчості. І навіть якщо ви ніколи не тримали пензля, цей процес дозволить вам відкрити свій внутрішній світ, доторкнутися до глибинних почуттів і зрозуміти себе краще.
Що для вас є найціннішим у роботі з людьми?
Найбільший дар — це бачити, як людина починає довіряти собі й світу. Атмосфера арттерапії — це простір без критики, без тиску, де можна дозволити собі бути справжнім. Тут відбувається диво: людина відкриває нові грані, інтегрує свій досвід і знаходить гармонію. Це момент народження сили, яка завжди була всередині, просто потребувала м’якого поштовху.
У чому, на вашу думку, головна сила мистецтва?
Мистецтво — це симфонія багатьох складових. Кольори надають форму, процес дарує свободу, але справжня магія народжується в емоціях. Вони роблять картину живою, дозволяють їй жити у серцях людей роками. Мистецтво — це мова, яка промовляє напряму до душі, і саме в цьому його незбагненна сила.
Які творчі плани й виставки чекають на вас попереду?
Зараз у Харкові триває моя спільна з колегою Оксаною Бажиновою виставка «Розірваний час». У Барселоні представлена моя робота «Намисто» в межах міжнародного проєкту «Покоління війни». Готуюся й до Всеукраїнської виставки до Дня художника та до особливої концептуальної експозиції у харківській галереї «Бузок», яка відкриється взимку. Крім того, ми проводимо артзустрічі з малюванням з натури, майстер-класи з живопису та гончарства. Планів багато, і я щиро сподіваюся, що зможу реалізувати їх у мирному Харкові, у щасливій Україні.