Унікальний підхід Інни Яворської до виховання та навчання дітей давно став взірцем у Вінниці та далеко за її межами. Її освітня філософія базується на поєднанні психології, любові та сучасних методик, що допомагають дітям не лише отримувати знання, а й відчувати внутрішній спокій і впевненість у власних силах. В умовах війни пані Інна продовжує будувати середовище, де діти знаходять опору й сенс, а батьки – впевненість у завтрашньому дні.
Відома психологиня, психотерапевтка,
супервізорка.
Засновниця освітнього простору «Амадея» – мережі дитячих садочків та приватного ліцею.
Голова секції дитячого психоаналізу АППУ (Асоціація психоаналітичних психотерапевтів України).
Експертка з виховання та освіти нового покоління дітей.

Сьогодні ми говоримо з Інною Яворською про те, як змінилася система освіти, що мотивує сучасних школярів навчатися, а також про стосунки між батьками та дітьми у складних реаліях України.
- Пані Інно, система освіти змінилася навіть за останнє десятиліття. Що Ви вважаєте головними відмінностями?
— Освіта вже не схожа на ту, що була 10 чи навіть 5 років тому. Якщо колись головним вважалося відтворення інформації, то сьогодні акцент робиться на мисленні, креативності та швидкості сприйняття. Сучасні діти мислять інакше: вони шукають сенс, прагнуть діалогу, вимагають пояснень і поваги до своєї думки. Тому вчитель має не просто викладати матеріал, а бути наставником і провідником, здатним запалити інтерес. Ми повинні навчати їх бачити зв’язки між знаннями, аналізувати, творити, а не лише повторювати. - Українські діти сьогодні навчаються в особливих умовах. Як заохотити школярів, коли поруч війна, тривоги, вимкнення світла?
— Війна змінила все. Спочатку було багато страху, тривоги й переживань, і ми розуміли: діти несуть у собі цей тягар. Тому перші зустрічі були не про навчання, а про почуття. Ми збирали дітей і батьків у великі кола, організовували чаювання, говорили про хвилювання, ділилися страхами. Це створювало атмосферу підтримки. Ми підключали арттерапії: малювання, ліпку, розмови. І тільки коли діти відчули себе більш захищеними, ми поступово повернули навчання як елемент стабільності. Адже саме навчання дає відчуття нормального життя, яке було до війни, і формує віру, що ми сильні й впораємося. - Яка роль батьків у навчально-виховному процесі сьогодні?
— Я б не сказала, що роль просто стала активнішою чи що все зводиться до двох крайнощів. У моєму баченні важливо, щоб в «Амадею» приходили родини з близькою філософією. Ми всі – школа, садочок і сім’я – маємо рухатися до спільних цілей. Якщо є довіра та діалог, результат завжди кращий. Структурність і відповідальність починаються з батьків: як вони харчуються, як піклуються про сон, як вибудовують здорові звички вдома. Легше працювати з родинами, які мислять схоже й підтримують ці принципи. Якщо ж є перекоси – наприклад, удома дитині дозволяють усе, а в школі вимагають дисципліни, – тоді виникають труднощі. Тому перед початком співпраці ми завжди обговорюємо очікування й правила, щоб рухатися в одному напрямку. - Як дитячі травми дорослих впливають на виховання дітей?
— Впливають дуже сильно. Батьки часто, самі того не усвідомлюючи, відтворюють власні сценарії дитинства. Якщо колись їх недооцінювали або кривдили, то вони підсвідомо чекають подібного від школи й відносин їхньої дитини. І замість того, щоб допомогти дитині самій проживати свій досвід, вони проєктують власний біль. Тому ми завжди говоримо: найперше треба зцілити себе, аби не передавати дитині непотрібних страхів. - З точки зору психології, на чому ґрунтуються стосунки між батьками та дітьми?
— На довірі й діалозі. Дитина має знати: її думка важлива, її почуття не знецінюють. Конфлікти виникають тоді, коли немає зрозумілих правил та цінностей. Слово «треба», яке було базовим для попередніх поколінь, сьогодні часто зникло з виховання. Діти мають свободу, але без внутрішніх опор вона перетворюється на хаос. Саме батьки і школа повинні навчити дитину балансувати між «хочу» і «треба». - Хто має першим зробити крок назустріч у конфлікті?
— Дорослі. Завжди. Бо ми відповідальні за емоційний клімат у родині. Дитина не може усвідомити всі наслідки своїх слів чи вчинків. Тому дорослий має бути мудрішим: не кричати, не ламати, а пояснити, підтримати, знайти шлях до серця. Коли ми будуємо відносини на довірі, дитина завжди відгукується взаємністю. - Яких помилок не варто робити батькам у період вікової кризи?
— Я не дуже вірю у стереотипи на кшталт «криза трьох років» чи «криза підліткового віку». Насправді, якщо в родині є повага, діалог і вміння домовлятися, то жодні кризи не здатні зруйнувати відносини. А там, де непорозуміння закладене від початку, вони просто сильніше проявляються з часом. Так само, як війна чи ковід підняли на поверхню приховані проблеми у багатьох сім’ях, так і підлітковий вік оголює те, що було приховано. Тому не варто все списувати на вік чи зовнішні обставини — основа завжди у відносинах. - Як якісно проводити час із дитиною?
— Я завжди підкреслюю: важлива не кількість і навіть не просто присутність, а якість контакту. Це може бути відверта розмова, хвилина щирої підтримки, коли дитина відчуває: її слухають і поважають. Можливо, це спільна гра, можливо – розмова про почуття чи про мрії. Я вірю у чесні й теплі відносини, коли дитина може сказати: «Поговори зі мною», а батько чи мати – поділитися власними емоціями без нав’язування. Ось така щирість і справжня зацікавленість – і є найцінніший подарунок дитині.
Освіта, яку творить Інна Яворська, – це не лише підручники й уроки. Це філософія турботи та розвитку, середовище любові, підтримки й віри у майбутнє. Вона виховує покоління українців, які мислять самостійно, цінують свої корені та відчувають відповідальність за країну.