Тетяна ЕКЗАРХО — віддана викладачка української мови, яка всю свою кар’єру присвятила формуванню молодих умів у стінах школи. Однак через війну в Україні їй довелося виїхати за кордон і вже там продовжувати працювати з молоддю з окупованих територій, щоб вони не забували рідну українську мову.
Тетяна родом із Маріуполя. Вона зіткнулася з неймовірним викликом — почати все спочатку в новому середовищі, маючи лише рішучість та стійкість. Попри всі труднощі, й далі працює вчителькою української мови з дітьми за кордоном і тими, хто залишився на окупованих територіях. Вона залишається непохитною у своїй відданості збереженню української спадщини.

— Які були Ваші враження від роботи з дітьми з окупованих територій та за кордоном у порівнянні з досвідом у школі?
— Традиційна українська школа пропонує стабільне, звичне середовище, де більшість учнів мають рівні стартові можливості, а виклики є більш передбачуваними (наприклад, проблеми з дисципліною чи певні труднощі в засвоєнні матеріалу). Основна увага вчителя зосереджена на навчальній програмі.
Робота з дітьми-переселенцями, учнями з-за кордону та з тимчасово окупованих територій вимагає від педагога не лише професійних, а й емпатійних і психологічних навичок. Учитель виступає не тільки як викладач, а й як наставник, психолог і друг, який допомагає дітям подолати труднощі та адаптуватися до нової реальності.
— Як змогли зберегти свою ідентичність із українською культурою та мовою, працюючи в інших країнах?
— Найголовнішим є постійне використання української мови. Це спілкування з родиною та друзями, читання книжок, перегляд фільмів і слухання музики. Це не лише підтримує мої мовні навички, а й щодня нагадує про моє коріння. Кожне слово, вимовлене рідною мовою, зміцнює мій зв’язок із Батьківщиною. Збереження ідентичності за кордоном — це немов міст між минулим і майбутнім.
— Як знаходите мотивацію та силу діяти, особливо після того, як виїхали з Маріуполя без нічого?
— Моя мотивація і сила — це не щось абстрактне. Це усвідомлення, що я несу відповідальність за своє життя, родину й країну. Завжди керувалася словами Ліни Костенко: «Я вибрала Долю собі сама». Навіть утративши все, я не втратила себе.
— Які виклики постали у Ваших нових проєктах за кордоном і як їх подолали?
— Переїзд до іншої країни й початок чогось нового в умовах війни — це завжди вихід із зони комфорту. Я зіткнулася з низкою викликів, які вимагали не лише професійних знань, а й надзвичайної адаптивності та внутрішньої сили.
В Україні я працювала в чіткій, зрозумілій системі, де мала великий досвід як учителька та керівниця. Тут, у Німеччині, я опинилася в абсолютно новому освітньому та правовому полі. Я активно вивчаю німецьку мову, щоб краще розуміти освітній контекст і інтегруватися в суспільство.
— Які поради можете дати іншим людям, які теж опинилися в складних ситуаціях, щоб не опускати рук і йти далі?
— У період випробувань важливо не зневірятися. Першим кроком є прийняття власних почуттів: дозвольте собі відчувати смуток, безсилля чи гнів, не засуджуючи себе. Щоб рухатися вперед, знайдіть нову мету, навіть невелику, і дбайте про себе, відновлюючи фізичні та ментальні сили через сон, харчування та хобі. Будуйте плани на майбутнє, адже це — акт надії.

TETIANA EKZARHO: “PRESERVING IDENTITY ABROAD IS LIKE A BRIDGE BETWEEN THE PAST AND THE FUTURE”

Тetiana EKZARHO is a dedicated Ukrainian language teacher who has devoted her entire career to shaping young minds within the walls of her school. However, due to the war in Ukraine, she had to leave the country and continue working with young people from the occupied territories abroad so that they would not forget their native Ukrainian language.
Tetiana is originally from Mariupol. She faced an incredible challenge — to start all over again in a new environment, armed only with determination and resilience. Despite all the difficulties, she continues to work as a Ukrainian language teacher with children abroad and those who remained in the occupied territories. She remains steadfast in her dedication to preserving Ukrainian heritage.

— What were your impressions of working with children from occupied territories and abroad compared to your experience at school?
— Traditional Ukrainian schools offer a stable, familiar environment where most students have equal starting opportunities and challenges are more predictable (e.g., discipline issues or certain difficulties in learning the material). The teacher’s main focus is on the curriculum.
Working with displaced children, students from abroad and from temporarily occupied territories requires teacher to have not only professional skills, but also empathy and psychological skills. Teacher acts not only as educator, but also as mentor, psychologist and friend who helps children overcome difficulties and adapt to their new reality.
— How were you able to preserve your identity with Ukrainian culture and language while working in other countries?
— The most important thing is to use the Ukrainian language constantly. This includes communicating with family and friends, reading books, watching films and listening to music. Not only does this maintain my language skills, but it also reminds me of my roots every day. Every word spoken in my native language strengthens my connection to my homeland. Preserving my identity abroad is like a bridge between the past and the future.
— How do you find the motivation and strength to act, especially after leaving Mariupol with nothing?
— My motivation and strength are not something abstract. It is the realisation that I am responsible for my life, family, and country. I have always been guided by the words of Lina Kostenko: “I chose my own Destiny.” Even after losing everything, I did not lose myself.
— What challenges have arisen in your new projects abroad and how have they been overcome?
— Moving to another country and starting something new in wartime always means stepping out of your comfort zone. I faced a number of challenges that required not only professional knowledge, but also extraordinary adaptability and inner strength.
In Ukraine, I worked in a clear, understandable system, where I had extensive experience as a teacher and manager. Here in Germany, I found myself in a completely new educational and legal environment. I am actively learning German to better understand the educational context and integrate into society.
— What advice can you give to other people who also find themselves in difficult situations, so that they don’t give up and keep going?
— During times of trial, it is important not to lose confidence in yourself. The first step is to accept your feelings: allow yourself to feel sadness, helplessness, or anger without judging yourself. To move forward, find a new goal, even a small one. And take care of yourself by restoring your physical and mental strength through sleep, nutrition, and hobbies. Make plans for the future, because it is an act of hope.