У світі, де титули часто залишаються лише зовнішніми ознаками статусу, є особистості, кожна нагорода яких — це віддзеркалення життя, прожитого з гідністю, мужністю та внутрішнім світлом.
Віктор Йосипович ТЕЩУК — заслужений лікар України, полковник медичної служби у відставці, кандидат медичних наук, громадянин, філософ. А ще — наставник і дідусь із великим серцем, який особливо пишається своїм онуком Марком — уособленням майбутнього покоління України.
Без сумніву, життєвий шлях Віктора Йосиповича — це поєднання медицини, науки, військової служби, людяності та родинного тепла.
У нашому інтерв’ю — про покликання, яке стало долею. Про Людину, яка тримає світ, не вимагаючи нічого взамін. Про лікаря, який лікує не лише тіло, а й серце. Про Україну, що тримається на плечах тих, хто не зламався.

– Вікторе Йосиповичу, Ви поєднали науку, медицину, військову службу, громадську діяльність і навіть філософію. Що, на Вашу думку, є головною рушійною силою такого багатогранного шляху?
– Здоров’я — це універсальна цінність людини, настільки ж важлива, як щастя чи благополуччя. Воно визначає як особисту якість життя, так і перспективи стійкого розвитку суспільства загалом.
Професія лікаря — найгуманніша, адже вона покликана стояти на сторожі людського життя й здоров’я. Це щоденне служіння, яке вимагає сили духу, постійного самовдосконалення, боротьби з власними слабкостями. Суспільство має повне право вимагати від лікаря кришталевої моральності, і завдання кожного з нас — не вийти за ці межі, якими б не були спокуси.
– Як починалась Ваша дорога в медицину? Чи пам’ятаєте момент, коли вперше відчули себе Лікарем із великої літери?
– Я в медицині з 1981 року. Це були роки глибоких особистих пошуків і відповідей на питання: «Для чого я тут?». І коли я вперше побачив вдячні очі врятованої людини — саме тоді, здається, я по-справжньому відчув себе Лікарем.
З того часу змінилося багато — міністрів охорони здоров’я за цей період було 27, і кожен «реформував» медицину на свій розсуд. Але незмінним лишається головне — внутрішнє покликання.
«Non progredi est regredi» — «Не йти вперед — означає відступати». Цей латинський вислів із часів мого навчання в Івано-Франківському медінституті залишається моїм внутрішнім дороговказом.
– Ваша служба під час війни — окрема героїчна сторінка. Як Ви оцінюєте силу духу українців сьогодні?
– Українці — це унікальна нація. Ми не лише зуміли втримати оборону, а й знайшли в собі внутрішню силу — волю, яка змушує не здаватися. Від козаків до сучасних революцій — українці завжди вибирали шлях до свободи, навіть якщо він найважчий. Упродовж останніх десятиліть ми пережили дві революції — це була не просто політика, це була демонстрація волі. Навіть перед загрозою українці не відступають від переконань. У кожному героїчному вчинку — коли в окупованому місті хтось піднімає прапор чи вишиває синьо-жовті стрічки — є глибокий сенс.
Коли виникає загроза, ми об’єднуємося, відкладаючи суперечності заради спільної мети. Саме ця єдність і глибоке розуміння значущості свободи формують наш національний характер.
– Ви написали понад 400 наукових праць. Яке з відкриттів чи кейсів Ви вважаєте найбільш значущим для себе?
– Найбільше значення мають ті дослідження, які безпосередньо впливають на порятунок життя. Це знання, яке не просто накопичується — воно служить.
– Медицина змінюється стрімко. Як змінюється лікар і чи зберігається людяність у професії?
– Людяність — це моральна якість, яка виражає принцип гуманізму в повсякденних стосунках між лікарем і пацієнтом. Вона виявляється в повазі, доброзичливості, довірі, співчутті. Лікар повинен бачити в пацієнтові не просто діагноз, а людину. Тільки тоді він не втратить сенсу своєї роботи.
– У Вашому житті велике значення має родина. Ви часто згадуєте свого онука Марка. Що бачите у світі його очима?
– Наша особлива гордість у родині — онук Марко. Зараз він здобуває освіту й несе у світ ті цінності, які ми вкладали в нього змалку. Я завжди вірю у свободу його вибору — і пишаюся тим, що він іде своїм шляхом.
Марко навчався в кількох країнах світу, досконало володіє кількома мовами — до речі, на рівні носіїв. Він захоплюється математикою та історією, грає на флейті, гітарі й саксофоні, співає в хорі, займається боксом і соккером.
Коли ми з онуком граємо в гольф, ми говоримо на різні теми. Гольф навчає цінним урокам, які можна застосовувати в повсякденному житті. Ця гра вчить чесно й відповідально ставитися до своїх вчинків, формувати чітке уявлення про життєві цілі та зосереджуватися на їх досягненні. Вона розвиває культуру спілкування, етикет, стратегічне мислення та навички вирішення проблем.
Майбутнє України належить нашим онукам. Вони — живе втілення духу вільної та сильної української нації. У цього покоління є можливість у будь-який момент сісти на літак, поїхати в іншу країну й спробувати пожити там. Але я вірю, що саме їхній вибір і повернення роблять Україну сильнішою.
– Що дає Вам натхнення щодня вставати з бажанням працювати?
– Служіння — це стан душі. Щоранку я знаю, що можу бути корисним. Допомогти, порадити, навчити. Поки я маю сили — я служу.
– Що Ви побажали б молодим медикам, які лише починають свій шлях?
– Сформуйте свою систему цінностей. Поставте перед собою високу планку моральності — і не зраджуйте її. Лікар — це не професія, а стиль життя. Будьте чесними, допитливими, відповідальними. І пам’ятайте: не йти вперед — означає відступати. А Україна потребує сильних, відданих і мудрих.

Редакція MILLENIUM CLUB дякує Віктору Йосиповичу ТЕЩУКУ за це відверте інтерв’ю. Ми пишаємося такими людьми, які своєю щоденною працею та життєвою мудрістю змінюють світ навколо. Ваша сила, гідність і людяність надихають нас та наших читачів. Щиро дякуємо Вам за приклад справжнього служіння Україні.

ViKtor Teshchuk: A Doctor Who Serves with Heart — On Vocation, Unbreakable Ukraine, and Love for His Grandson

In a world where titles often remain mere symbols of status, there are individuals whose every honor reflects a life lived with dignity, courage, and an inner light.
Viktor Yosyfovych Teshchuk —Honored Doctor of Ukraine, retired Colonel of the Medical Service, Candidate of Medical Sciences, citizen, philosopher. He is also a mentor and a grandfather with a great heart, especially proud of his grandson Mark—an embodiment of Ukraine’s next generation.
Undoubtedly, Viktor Yosyfovych’s life path is a fusion of medicine, scholarship, military service, humanity, and familial warmth.
In our interview—you will discover his calling that became his fate. You’ll meet the Person who sustains the world without demanding anything in return. You’ll read about the physician who heals not just the body, but the heart. And about Ukraine, supported on the shoulders of those who have not been broken.

— Viktor Yosyfovych, you have combined science, medicine, military service, civic engagement, and even philosophy. What do you believe is the driving force behind such a multifaceted journey?
— Health is a universal human value—no less vital than happiness or prosperity. It determines both the quality of individual life and the prospects for sustainable societal development.
The medical profession is among the most humane, ordained to safeguard human life and wellbeing. It is a daily vocation that demands spiritual strength, continual self improvement, and the courage to confront one’s own weaknesses. Society has every right to demand transparency of morals from its physicians, and each of us must strive not to stray beyond those boundaries, regardless of the temptations.
— How did your journey into medicine begin? Do you remember the moment you first felt like a Doctor—with a capital “D”?
— I have been in medicine since 1981. Those were years of profound personal searching, answering the question: “What am I here for?” And when I first looked into the grateful eyes of someone I had saved—that was the moment I truly felt like a Doctor.
Since then, much has changed—27 Ministers of Health have come and gone, each reforming medicine in their own way. Yet the core—the inner calling—remains unchanged.
Non progredi est regredi—“Not to move forward is to retreat.” This Latin phrase from my days at the Ivano Frankivsk Medical Institute remains my inner guiding star.
— Your service during the war is a heroic chapter in its own right. How would you assess the spirit of Ukrainians today?
— Ukrainians are a unique people. We not only stood our ground, but found within ourselves an inner strength—a will that refuses to yield. From the Cossacks to modern revolutions, Ukrainians have always chosen the path to freedom, even when it was the hardest. Over the past decades, we have lived through two revolutions—not mere political events, but demonstrations of the will to live free. Even in the face of existential threats, Ukrainians do not abandon their convictions. Each act of heroism—raising the flag in occupied towns or embroidering blue and yellow ribbons—carries profound meaning.
When danger arises, we unite, putting aside our differences for a common purpose. It is this unity and deep understanding of the value of freedom that shape our national character.
— You have authored over 400 scientific papers. Which findings or cases do you consider most significant?
— The most meaningful research is that which directly saves lives. Knowledge that simply accumulates—no. But knowledge that serves—that has real value.
— Medicine evolves rapidly. How does a doctor change—does humanity endure in the profession?
— Humanity is a moral quality that reflects the principle of humanism in everyday relationships between physician and patient. It manifests as respect, kindness, trust, compassion. A doctor must see in their patient not merely a diagnosis, but a human being. Only then does medical work retain its purpose.
— Your family holds great importance in your life. You frequently speak of your grandson Mark. What do you see through his eyes?
– Our family’s greatest pride is our grandson, Marko. He is currently pursuing his education and carrying into the world the values we have instilled in him since childhood. I have always believed in the freedom of his choices — and I take pride in the fact that he is following his own path.
Marko has studied in several countries around the world and speaks multiple languages fluently — at a native level, in fact. He is passionate about mathematics and history, plays the flute, guitar, and saxophone, sings in a choir, and practices both boxing and soccer.
When my grandson and I play golf together, we talk about many different topics. Golf teaches valuable lessons that can be applied in everyday life. This game fosters honesty and responsibility for one’s actions, helps shape a clear vision of life goals, and builds the focus needed to achieve them. It also cultivates communication skills, etiquette, strategic thinking, and problem-solving abilities.
The future of Ukraine belongs to our grandchildren. They are the living embodiment of the spirit of a free and strong Ukrainian nation. This generation has the opportunity to board a plane at any moment, move to another country, and try living there. But I believe it is precisely their choice — and their return — that makes Ukraine stronger.
— What gives you the inspiration every morning to rise with the will to work?
— Service is a state of the soul. Each morning I know I can be helpful. To assist, advise, teach. As long as I have strength—I serve.
— What would you wish for young doctors who are only beginning their journey?
— Develop your own system of values. Set for yourself a high standard of morality—and never betray it. Being a doctor is not a profession—it is a way of life. Be honest, inquisitive, responsible. And remember: not to move forward is to retreat. Ukraine needs strong, dedicated, and wise individuals.
The Millenium Club editorial team extends its deepest gratitude to Viktor Yosyfovych Teshchuk for this candid interview. We are proud of people who, through their daily work and life wisdom, change the world around them. Your strength, dignity, and humanity inspire us—and our readers. Thank you sincerely for setting an example of true service to Ukraine.