Наша гостя починає бесіду з наступних слів: «Я практичний психолог із понад п’ятирічним досвідом, спеціалізуюся на глибинній психології, працюю в напрямках транзактного аналізу, когнітивно-поведінкової терапії та символдрами. Паралельно веду наукову роботу — досліджую теми психічної стійкості, сценаріїв розвитку особистості, нейровідмінностей»… Тому наша бесіда буде стосуватись проявів агресії та методик її подолання.

— Пані Анастасіє, у цьому номері ми вирішили розкрити питання особистих кордонів. З чого вони починаються?
— Мова йде, насамперед, про усвідомлення власних меж. Перший крок — налагодити зв’язок із власним тілом. Перші сигнали про порушення — це дратівливість або злість. В ідеалі, кожному варто чітко прописати для себе: як зі мною можна поводитись, а що є неприйнятним.
Якщо на вас накричали сім разів, а ви не відреагували — значить, межі не тримаєте.
Та найважче — не просто сказати «ні», а витримати реакцію у відповідь. Адже це часто про маніпуляції, образи, агресію. У таких ситуаціях важливо залишатися стійкими.
— Агресія — це порушення кордонів. Як справлятись з нею навіть на побутовому рівні?
— Я не зовсім погоджуюсь із таким твердженням. Агресія — це базова емоційна настройка людини. Її не слід боятися. Важливо розрізняти агресію й афект. Ми маємо навчитися проживати її екологічно.
Якщо ви відчуваєте агресію як загрозу, тривогу чи інші неприємні стани — розмову потрібно негайно припинити. Це складно, але фраза: «Я не буду продовжувати розмову в такому тоні. Мені не підходить такий стиль спілкування…» — це навичка, яку варто опанувати.
— Пані Анастасіє, ще важливе питання. Сьогодні багато мам та жінок відчувають розпач і внутрішню напругу. Як діяти щодо дітей у таких станах?
— Головне, як я вже казала — це усвідомлення проблеми, з якою можна працювати. Агресія часто з’являється там, де людина втрачає контакт із собою. Тобто жінка повинна перестати сприймати себе виключно як маму. Поверніть собі хоча б частинку себе. Приділіть увагу тому, що приносить радість поза межами материнства.
Спробуйте зрозуміти джерело злості й дозвольте собі її відчути, але без деструкції. Якщо ж ви вже зірвались на дитину — важливо пояснити, що вам було важко, підкреслити, що це не провина дитини, вибачитися й почати шукати вихід із цього стану.
Не соромтеся звертатися по допомогу — до близьких, подруг або психолога. Поступово відновлюйте внутрішню цілісність без проявів саморуйнування.
— Які головні поради можете дати нашим читачам — тим, хто залишився в Україні, і тим, хто виїхав?
— Дозвольте собі бути різними. Установки типу «Я маю бути…» не працюють. Смуток, сумніви, вразливість — це нормально. Еміграція — не легша за життя в Україні. І знаєте, я скажу навіть більше: себе потрібно жаліти. Це одна з форм любові до себе.
Я бажаю вам витримки — без зачерствіння, сили — без агресії, любові — попри втрати. Нехай серце залишається живим, де б ви не були.
Українці — це світло, яке не згасити.

ANASTASIIA PAIKINA: “MY TASK IS TO HELP PEOPLE NOT JUST “SURVIVE”, BUT TO LIVE THEIR LIVES — HONESTLY, DEEPLY, TRULY”

Our guest will start the conversation with the following words: “I am a practical psychologist with more than five years of experience, specialising in depth psychology, and working in the areas of transactional analysis, cognitive behavioural therapy and symbolic drama. At the same time, I conduct scientific work – I study the topics of mental stability, personality development scenarios, neurodiversity”… Therefore, our conversation will focus on manifestations of aggression and methods of overcoming it.

— Mrs. Anastasiia, in this issue we have decided to address the issue of personal boundaries. Where do they start?
— It is, first of all, about being aware of your own boundaries. The first step is to establish a connection with your own body. The first signals of a violation are irritability or anger. Ideally, everyone should clearly prescribe for themselves: how you can behave with me and what is unacceptable.
If you have been shouted at seven times, and you have not reacted, then you do not keep your boundaries.
But the most difficult thing is not just to say “no”, but to withstand the reaction in response. After all, it is often about manipulation, insults, aggression. In such situations, it is important to remain resilient.
— Aggression is a violation of boundaries. How to deal with it even at the household level?
— I don’t entirely agree with this statement. Aggression is a basic emotional setting of a person. It should not be feared. It is important to distinguish between aggression and affect. We must learn to experience it ecologically.
If you experience aggression as a threat, anxiety, or other unpleasant states, the conversation should be stopped immediately. It is difficult, but the phrase: “I will not continue the conversation in this tone. This style of communication does not suit me…” is a skill that is worth mastering.
— Ms Anastasiia, one more important question. Today, many mothers and women experience despair and internal tension. How should we act towards children in such states?
— The main thing, as I said, is to be aware of the problem that you can work with. Aggression often appears where a person loses contact with themselves. That is, a woman should stop seeing herself exclusively as a mother. Regain at least a part of yourself. Pay attention to what brings you joy outside of motherhood.
Try to understand the source of your anger and allow yourself to feel it, but without destruction. If you have already snapped at your child, it is important to explain that it was difficult for you, emphasise that it is not the child’s fault, apologise and start looking for a way out of this state.
Don’t hesitate to ask for help – from your family, friends or a psychologist. Gradually restore your inner integrity without self-destruction.
— What are the main tips you can give our readers – those who stayed in Ukraine and those who left?
— Allow yourself to be different. Attitudes like ‘I should be…’ don’t work. Sadness, doubt, and vulnerability are normal. Emigration is not easier than life in Ukraine. And you know, I will say even more: you need to feel sorry for yourself. This is a form of self-love.
I wish you endurance without hardening, strength without aggression, and love despite losses. May your heart remain alive wherever you are.
Ukrainians are a light that cannot be extinguished.