Тетяна РУДНІК — засновниця та директорка благодійного фонду «УКРАЇНА – МАТИ», фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих, дружина військового й мати трьох дітей, голова Первинної Профспілкової організації ККФ «Рошен».

— Як Вам вдається поєднувати професійну діяльність, обов’язки голови профспілки та керівництво благодійним фондом?
— Це справжній виклик, але водночас велика честь. Секрет — у згуртованій команді, дисципліні та гнучкості. На фабриці я працюю з людьми, які поділяють мої цінності. Профспілкова діяльність — ще один фронт боротьби: за гідні умови праці, повагу, стабільність. Усе це об’єднує одне — турбота про людину. Я навчилась правильно розставляти пріоритети та делегувати там, де це доцільно.

— Як знаходите баланс між професійними обов’язками та сімейним життям — як дружина військового і мати трьох дітей?
— Чесно? Не завжди ідеально. Але мене тримає любов — до країни, до родини, до людей, яких підтримую. Діти — моя опора, мій сенс. Чоловік — мій герой і натхнення. Ми — команда. Усі розуміють, що наш внесок важливий, і підтримують мене. Баланс — це не завжди рівновага, але завжди — гармонія в душі.

— Які ключові виклики бачите у роботі з ветеранами та демобілізованими, і як прагнете їх вирішувати?
— Найсерйозніші труднощі — це нерозуміння, стигматизація та відсутність системного підходу. Часто суспільство не знає, як реагувати, як підтримати ветерана. Ми прагнемо ламати ці бар’єри через просвітницьку діяльність, інформаційні кампанії, особистий приклад. Я вірю в силу спільноти: коли об’єднуються волонтери, психологи, юристи, бізнес і просто небайдужі — тоді можна побудувати справжню систему підтримки.

— Які стратегії використовуєте, щоб залишатися ефективною у всіх сферах Вашої діяльності?
— Моя стратегія — це любов до справи й відповідальність. Я планую кожен день, працюю в тісному контакті з командою, завжди шукаю нові підходи. Багато навчаюсь: спілкування з іншими активістами, міжнародними партнерами, психологами дає безцінний досвід. Але найголовніше — це внутрішнє відчуття місії. Коли розумієш, що твоя робота важлива — сили завжди знаходяться.

— Що стало Вашою особистою мотивацією працювати з ветеранами та демобілізованими?
— Це не просто вибір, а поклик серця. Війна змінила все: цінності, пріоритети, саме сприйняття життя. Побачивши біль, розгубленість і втому в очах тих, хто повертається з фронту, не могла залишитися осторонь. Я відчула гостру потребу не просто співчувати — а діяти, підтримувати, бути поруч. Це стало продовженням моєї громадської та благодійної роботи, що набула глибшого сенсу після 24 лютого.

— Як забезпечуєте психологічну та соціальну підтримку тим, хто повертається до цивільного життя?
— Насамперед — слухати й справді чути. Багато хто повертається не лише з фізичними, а й із невидимими травмами. Ми забезпечуємо адаптаційні можливості: через консультації, участь у спільнотах, залучення до проєктів фонду. Наші ініціативи — підтримка поранених, забезпечення необхідним (милиці, крісла колісні, засоби гігієни) — не лише практичні, вони демонструють: людина не залишилася наодинці зі своїм болем.

«UKRAINE – MOTHER»: A HEART THAT BEATS FOR UKRAINE

Тetiana Rudnik is the founder and director of the charity foundation “UKRAINE – MOTHER”, a specialist in supporting veterans and demobilised soldiers, a military wife and mother of three children, сhairman of the Primary Trade Union Organization of the Roshen КCF.

— How do you manage to combine your professional activities, duties as head of the trade union and management of a charitable foundation?

— It is a real challenge, but also a great honour. The secret is a close-knit team, discipline and flexibility. At the factory, I work with people who share my values. Trade union activity is another front of the struggle: for decent working conditions, respect, and stability. All of this is united by one thing – caring for people. I have learnt to set priorities and delegate where appropriate.

— How do you find a balance between professional responsibilities and family life — as a military wife and mother of three children?
— Honestly? It’s not always perfect. But it’s love that keeps me going – for my country, for my family, for the people I support. Children are my support, my meaning. My husband is my hero and inspiration. We are a team. Everyone understands that our contribution is important and supports me. Balance is not always equilibrium, but it is always harmony in the soul.

— What are the key challenges you see in working with veterans and demobilised soldiers, and how do you seek to confront them?

— The most serious difficulties are misunderstanding, stigmatisation and lack of a systematic approach. Often, society does not know how to react or how to support a veteran. We strive to break down these barriers through educational activities, information campaigns, and personal example. I believe in the power of the community: when volunteers, psychologists, lawyers, businesses and people who are simply not indifferent come together, a real support system can be built.

— What strategies do you use to remain effective in all areas of your activities?

— My strategy is love for work and responsibility. I plan every day, work closely with my team, and am always looking for new approaches. I learn a lot: communication with other activists, international partners, and psychologists gives me invaluable experience. But the most important thing is the inner sense of mission. When you understand that your work is important, you always find strength.

— What was your personal motivation to work with veterans and demobilised soldiers?

— This is not just a choice, but a call of the heart. The war changed everything: values, priorities, the very perception of life. When I saw the pain, confusion and fatigue in the eyes of those returning from the frontline, I could not stand aside. I felt an urgent need not just to sympathise, but to act, to support, to be there for them. This became a continuation of my social and charitable work, which gained a deeper meaning after 24 February.

— How do you provide psychological and social support to those returning to civilian life?

— First and foremost, we need to listen and really hear. Many returnees suffer not only physical but also invisible traumas. We provide adaptation opportunities: through consultations, participation in communities, and involvement in the foundation’s projects. Our initiatives – support for the wounded, provision of the necessary equipment (crutches, wheelchairs, hygiene products) – are not only practical, they demonstrate that a person is not left alone with his or her pain.