Голова Гайсинської районної державної адміністрації Людмила ГОЛОВАШИЧ не лише бореться за майбутнє свого району, а й активно протистоїть інформаційній війні. Вона наголошує, як важливо бути уважними до маніпуляцій та зберігати гідність і силу духу.

– Пані Людмило, як змінилося Ваше життя з початком повномасштабної війни?
– Жінка і війна здаються несумісними, але життя підготувало мене до таких випробувань. Я не народилася в багатстві чи успіху, але сама моя поява на світ –це диво, що сталося завдяки силі духу моєї матері. Вона доглядала старшу сестру та середню з інвалідністю в тяжкі 70-ті роки, коли не було власного житла, а батьки важко працювали. З дитинства я багато подорожувала – Якутія-Саха, Камчатка. Це розширило мої горизонти і допомогло стати сильною особистістю. Мій батько, закоханий в Україну, її пісні, літературу й історію, виховав у мені патріотизм.
Моя журналістська діяльність теж стала важливим етапом у становленні мене як особистості. Я очолювала дві газети: одна була корпоративною, інша – моїм «дитям». Саме в ній я відчувала справжню свободу. Це відчуття власної гідності я ціную й досі.
– Що було найскладнішим моментом за цей період, і що допомогло Вам вистояти?
– Війна змінює людей: когось гартує, когось ламає, а хтось стає прикладом незламності. Пригадую перші хвилини вторгнення, коли я поставила собі питання: чи зможу я залишити країну навіть заради дитини? Відповідь була миттєвою – ні. Через 20 хвилин я вже працювала.
Це були два пекельні тижні, а потім почалися ракетні обстріли. Я бачила воронки від трьох десятків ракет. Кожен вибух відчуваєш на клітинному рівні, але паніки не було. Ракетами війну не виграти – її виграють люди.
Сьогодні важливими є знання та здорова об’єктивність. Не можна піддаватися емоціям натовпу або вестися на брудну «журналістику» з фейковими новинами, які лише підвищують напругу. Єдине, що допомагає – це живе спілкування з людьми. Це наша спільна відповідальність. Інформаційну війну теж треба виграти.
– Як Ваша професійна діяльність трансформувалася у воєнний час?
– Війна принесла нові виклики. Я завжди знаходжу вихід, звертаючись як до знайомих, так і до незнайомих людей. Лише одна людина відмовила мені за увесь час.
Кожен день робить нас сильнішими. На початку війни я стискала кулаки, щоб не плакати, коли говорила слова подяки загиблим. Це важко, але мій обов’язок – провести Героїв з гідністю.
– Що Ви хотіли б сказати іншим жінкам, які зараз проходять складні часи через війну?
– Бути разом, вірити, жити, вчити дітей, лікувати, готувати – це все є продовженням життя, за яке загинули наші захисники. Ми неодмінно переможемо. На коліна нас може поставити лише молитва до Бога і шана Героям.

LIUDMYLA HOLOVASHYCH: MY STRENGTH IS IN DIGNITY AND FAITH IN THE VICTORY OF UKRAINE

Liudmyla HOLOVASHYCH, head of the Haisyn District State Administration, is not only fighting for the future of her district, but is also actively opposing the information war. She emphasises the importance of being attentive to manipulations and maintaining dignity and strength of mind.

– Mrs. Liudmyla, how has your life changed since the start of the full-scale war?
– A woman and war seem incompatible, but life has prepared me for such challenges. I wasn’t born into wealth or success, but my very birth is a miracle that happened thanks to my mother’s strength of spirit. She took care of my older sister and middle sister with a disability in the difficult 70s, when they did not have their own home and my parents worked hard. Since childhood, I have travelled a lot – Yakutiia-Sakha, Kamchatka. It broadened my horizons and helped me become a strong personality. My father, who was in love with Ukraine, its songs, literature and history, brought up patriotism in me.
My journalistic work was also an important stage in my development as a person. I headed two newspapers: one was a corporate newspaper; the other was my “baby”. It was there that I felt real freedom. I still value this sense of self-worth to this day.
– What was the most difficult moment during this period, and what helped you to hold out?
– War changes people: it hardens some, breaks others, and some become examples of indomitable strength. I remember the first moments of the invasion when I asked myself the question: would I be able to leave the country even for the sake of my child? The answer was instantly no. In 20 minutes, I was already working.
It was two hellish weeks, and then the rocket attacks started. I saw the craters from three dozen rockets. You feel every explosion on a cellular level, but there was no panic. Missiles cannot win the war – people win it.
Today, knowledge and healthy objectivity are important. You can’t give in to the emotions of the crowd or be led by dirty “journalism” with fake news that only increases tension. The only thing that helps is live communication with people. This is our shared responsibility. The information war must also be won.
– How did your professional activity transform in wartime?
– The war brought new challenges. I always find a way out, turning to both acquaintances and strangers. Only one person has refused me in all my time.
Every day makes us stronger. At the beginning of the war, I clenched my fists to keep from crying when I said words of gratitude to the dead. It is difficult, but my duty is to send the Heroes off with dignity.
– What would you like to say to other women who are going through difficult times because of the war?
– To be together, to believe, to live, to teach children, to treat, to cook – all this is a continuation of the life for which our defenders died. We will definitely win. Only prayer to God and respect for the Heroes can bring us to our knees.