Відкриваємо нові грані великої особистості – відомої лікарки, науковиці, засновниці клініки «ІРІС-ДЕНТ» – Ірини СКРИПНИК. Що є найбільшим предметом її гордості у професії? Які ідеї експертка виношує зараз? Чим надихається і живе поза роботою? Про це і не тільки читайте далі.

Засновниця клініки «ІРІС-ДЕНТ», заслужена лікарка України, доцентка кафедри ортодонтії Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, віце-президентка Асоціації ортодонтів України та Асоціації стоматологічної освіти України, генеральна секретарка ГО «Асоціація Стоматологів України».

– Пані Ірино, як лікарка, науковиця та реформаторка медичної галузі, Ви створили власну Школу. Чим пишаєтеся найбільше у своїй професійній кар’єрі?
– Я працюю у системі медичної освіти понад 30 років. Інколи жартую, що академізм закладений у мені генетично. Мені дуже важливо було створити Школу, де не існує дрібниць, продумана методологія викладання, наявні чіткі стандарти, розуміння того, що ти маєш багато читати і вміти це аналізувати, щоби зробити свій висновок. Є таке золоте правило: «навчи учителя, і після цього він буде сіяти далі ці знання». Моє найвище задоволення – це те, що я змогла знайти однодумців. Серед моїх учнів вже є мої послідовники. Вони не лише мислять, як я, й транслюють це у простір.
Я була однією з перших в університеті ім. О. Богомольця, хто займався запуском процесу післядипломної освіти на нашій кафедрі, як тільки це дозволила законодавча база, працювала над створенням спеціальної програми. Адже тут йдеться не про первинні знання в ортодонтії, а виховання повноцінного фахівця. На кафедрі працюють тільки кандидати і доктори наук, кожен з яких має свій науковий пошук, розробки, якими може поділитися з усіма курсантами, які набувають вторинну спеціалізацію за напрямком ортодонтії. Це ще одна моя величезна гордість. Я тішусь, що я це роблю. Також у нас є велика перевага – усі наші курсанти мають можливість практичної роботи.
– Окрім цього, у Вас активна громадська діяльність. Які напрямки розвиваєте?
– Багато ідей реалізуємо завдяки Асоціації стоматологів України. Зокрема, працюємо над важливим проєктом – поверненням профілактики захворювань ротової порожнини. Я входжу до Світового стоматологічного парламенту і дотична до розробки міжнародних концепцій. До слова, зараз там переймаються тим, щоб у людей похилого віку (у 80 років) було збережено 20 зубів.
Тим часом, ми турбуємося про лікування пародонтитів в екстремальних умовах, бо люди іноді лоскогубцями видаляли собі зуби на передовій. З перших днів великої війни наша Асоціація проводила міжнародну роботу і скерувала на лінію фронту величезну кількість гуманітарної допомоги (інструментарій і витратні матеріали). Займаємося цим і досі. Також організовуємо онлайн-зустрічі зі стоматологами з усієї країни, де говоримо на важливі професійні та громадські теми.
Другий напрямок – робота в Асоціації стоматологічної освіти. До неї входять представники усіх університетів України. Тут ми вже займаємося питаннями освіти і того, як її поєднати з необхідністю практичної діяльності.
– А тепер про особисте. Цікаво дізнатися про Вашу родину: яка Ви дружина, мама та бабуся?
– Якось під час зустрічі зі стоматологами, ведуча, представляючи мене, почала перераховувати усі регалії. Я кажу: «Стоп. Ви будете читати це довше, ніж я лекцію». Тоді мене запитали, коли я все встигаю? Так от, якщо хтось вам скаже, що він такий молодець і все встигає, то він злукавив.
Звісно, певний час і в мене були пошуки того балансу між роботою, сім’єю, друзями, власними захопленнями тощо. Я дякую своїм рідним, що вони дозволяють мені бути собою. Особливо ціную, коли вдається побути разом на вихідних, або під час відпустки. Саме цими моментами я і насолоджуюся.
Зараз вся моя увага прикута до найменшого члена нашої родини – мого онука. Йому тільки 10 років, але він вільно володіє декількома мовами, займається спортом. Я не відповідальна за його виховання, але беру активну участь у розробці стратегії його розвитку, даю поради дітям і радію усім успіхам.
– Знаю, Ви колекціонуєте витвори сучасного українського мистецтва. Чим надихаєтеся?
– Починалося все абсолютно інтуїтивно. Я ходила Андріївським узвозом, насолоджувалася вернісажем, і обирала для себе те, що було до душі. А після прочитала одну думку мистецтвознавців і погодилася з нею. Дійсно, для чого зараз ганятися за тими, кого серед нас вже нема? Нам потрібно підтримувати тих, хто поруч. Популяризувати їх, розвивати, бо вони так само частина представлення України світові. Найбільше я надихаюся роботами Олександра Животкова, Олександра Дубовика, Олександра Сухоліта.
– Я бажаю кожному знайти свого стоматолога, якому ви будете довіряти, а не «гуглити» симптоми в інтернеті і розповідати як вас треба лікувати. Стоматологічній спільноті зичу тримати планку на висоті, бути освіченими та професійними, щоб заслужено мати повагу пацієнтів.