Її життя – це пісня, а покликання – об’єднувати українців та популяризувати українську культуру в світі. Талановита співачка, культурна і громадська діячка – ЛЕСЯ КОРОЛИК-БОЙКО – розповіла в інтерв’ю нашому журналу про прем’єру першої в її репертуарі пісні про Україну. Чому вона стала символічною для виконавиці? Читайте далі.
– Пані Лесю, вітаю! Здається, музика – це частина Вас, нероздільна, гармонійна. Як так склалося?
– Любов до музики привили мені мої батьки. Вони не були професійними музикантами, але тато грав на гармошці, а мама співала. І на свята, коли до нас сходилися родичі, я перед ними «давала» невеличкі концерти.
Дуже добре пам’ятаю, як на випускному у дитячому садочку мене запитали, ким я хочу стати. І я сказала: «музикантом». Це моє бажання співати, грати, бути на сцені, серед людей, не змінилося й з роками.
Ще в дитячому садку у нас була чудова музична керівниця, яка виокремила мене серед дітей, бо побачила мої музичні здібності, і завжди долучала до різних свят, де співала, танцювала і декламувала вірші. У школі я теж співала в хорі, відвідувала музичну студію при Івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського, де вчилася гри на фортепіано. Потім вступила у Прикарпатський національний університет імені
В. Стефаника на музично-педагогічний факультет.
Cьогодні я щаслива, що доля розпорядилася саме так, і музика стала моїм сенсом життя.
– Нещодавно відбулася прем’єра пісні «Україна – це ти і я» у Вашому виконанні. Вона написана в особливий час і стала для Вас знаковою, чи не так?
– Ця пісня практично написана на моє прохання. До цього я не мала в репертуарі пісень про Україну. Я переспівувала пісні інших виконавців і мені дуже хотілося мати щось особливе, незвичне, де б оспівувалася краса України, але одночасно передавалася глибина української душі.
І ось саме Юрій Піжук, який написав слова, і композитор Ростислав Галаган відгукнутися на моє бажання і створили неймовірної краси пісню. Поціновувачі моєї творчості уже назвали її гімном Національної Гідності. Прем’єра пісні відбулася у Польщі, 24 лютого, під час Днів Солідарності Польщі з Україною, коли ми відзначали третю річницю від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Потім відбулася її прем’єра у Києві і був присутній Юрій Піжук. Нещодавно її представила у Посольстві України в Греції. Ми з автором і композитором щиро радіємо і віримо, що ця пісня буде гуртувати нас, українців, як на рідній землі, так і у діаспорі. І буде піднімати нам національний дух та єднати в любові до України, бо «Україна – це ти і я! Україна – свята земля, і свята її Незалежність!».
– Ви багато років проживаєте в Італії, однак Ваше серце з Україною. Розкажіть про Ваші культурні ініціативи за кордоном?
– Я уже 24 роки живу в Італії. Чи щаслива? Так, бо у мене прекрасна родина: син, чоловік, який підтримує усі мої ініціативи, дякую Богу, що поруч ще є мама. Але моя душа завжди в Україні, як і, напевно, всіх тих, хто живе і працює за кордоном. Тому, разом з однодумцями і своїми колегами – митцями, культурними і громадськими діячами, кілька років поспіль організовую міжнародні мистецькі проєкти – фестивалі-конкурси, щоб єднати українців у діаспорі і з Україною. А у цей складний для всіх нас час, ці фестивалі-конкурси служать для підняття національного духу та матеріальної підтримки ЗСУ.
Я очолюю Міжнародну організацію «Поступ жінок-мироносиць у діаспорі», куди входять членкині з України, Греції, Іспанії, Італії, Польщі, Німеччини, Швейцарії, Фінляндії, Америки та Канади. Разом ми уже другий рік проводимо міжнародну акцію «Тарасова верба» і в семи країнах Європи уже росте гілочка верби, яку свого часу – у далекому 1850 році на Мангишлаці у Казахстані посадив Тарас Шевченко.
За ініціативи асоціації «Maggio Eugubino» та Культурно-просвітницької асоціації «Mist-Il Ponte», яку я очолюю, два роки тому ми підписали угоду про співпрацю на міжнародному рівні між Івано-Франківськом та італійським містом Губбіо (регіон Умбрія). За цей час уже двічі приїжджала делегація з Івано-Франківська, яка представляла українську культуру на відомій виставці трюфелів у цьому місті, і це є дуже важливо.
– Пані Лесю, що б Ви на завершення нашої бесіди побажали читачам?
– Завжди з надією дивитися у завтрашній день, любити одне одного і не припиняти вірити у щасливе майбутнє України. Тримати свій фронт до кінця! Бо як сказав Тарас Шевченко: «І буде син, і буде Мати, і будуть люде на землі». Свято вірю в це.