Психологиня Олена ЄКИМЕНКО ділиться своїми порадами та досвідом роботи з українцями, які зіштовхнулися з війною та еміграцією. В інтерв’ю вона розповідає про важливість психологічної гнучкості, підтримки соціальних зв’язків та пошуку нових сенсів життя.

– Пані Олено, раді знайомству. Скажіть, будь ласка, які Ви рекомендації дасте українцям, які виїхали, які залишилися в Україні, стосовно адаптації та гнучкості до обставин?
– Психологічна гнучкість допомагає прийняти ситуацію такою, якою вона є, і знаходити шляхи до збереження внутрішньої рівноваги. Серед основних інструментів є підтримка соціальних зв’язків, здатність до прийняття змін, пошук нових життєвих цілей, а також звернення за професійною допомогою, якщо це необхідно. Пам’ятайте головне, що психологічна втома може призвести до вигорання та спустошення. Турбота про своє фізичне і психічне здоров’я – це основа стійкості як для себе, так і для близьких.
– Сьогодні українським батькам все важче й важче виховувати дітей в умовах війни. Які поради Ви дасте нашим читачам?
– Найголовніше, що потрібно пам’ятати, це те, що навіть у найскладніші часи можна й потрібно підтримувати дітей, даруючи їм відчуття безпеки, любові та стабільності. Психологічна підтримка, чесні розмови, створення позитивного середовища та пошук способів для збереження здоров’я й емоційного стану допоможуть дітям пройти через цей важкий період та вирости сильними, емоційно стійкими людьми.
Загалом під час війни майбутнє виглядає непевно, і діти можуть відчувати цю невизначеність. Батьки можуть говорити з дітьми про надію на мир, про те, що завдяки єдності та підтримці все обов’язково налагодиться. Важливо навчити дітей думати про майбутнє, мати плани та мрії, навіть якщо сьогодні вони здаються віддаленими.
– Нині нам все важче й важче тримати себе «в руках» та не втрачати надію, віру. Поділіться власним досвідом, як це робити.
– Найголовніше в таких ситуаціях – це навчитися бути в моменті, приймати те, що відбувається і зберігати внутрішній баланс. Важливо пам’ятати, що ми не можемо змінити зовнішні обставини, але можемо змінити своє ставлення до них. Я зосередилась на тому, що можу контролювати. Я почала вивчати фінську мову, адаптуватися до нової культури, брати участь у різноманітних проєктах. Робота з дітьми у школі, також стимулює мене тримати себе «в руках» і рухатися вперед. Важливо дозволити собі бути не ідеальними. Підтримка одне одного теж має величезне значення, тому я займаюся волонтерством.
– Пані Олено, дякуємо за бесіду. На завершення розкажіть, будь ласка, про Ваш професійний досвід, аби наші читачі розуміли, що до Вас можна й треба звертатися.
– Я психологиня, арттерапевтка, авторка та ведуча психологічно-трансформаційних ігор з досвідом роботи в Україні та за кордоном. Працювала у різних напрямках психології, зокрема у сфері психологічної підтримки та консультативної роботи. Активно беру участь у громадських та волонтерських проєктах на підтримку іммігрантів у Фінляндії, зокрема українців, де надаю психологічну та емоційну підтримку.
Якщо вам потрібна допомога, не вагайтесь звертатися. Ваша психологічна стабільність та здоров’я – на першому місці.
Бажаю вам спокою, терпіння та віри в себе!