Спів, що підкорює серця! Дитячу хорову школу «Зоринка» у Тернополі називають прикладом яскравої професійності. Її директорка Анжела ДОСКОЧ переконана: діти здатні на все, що й дорослі, проте роблять це значно краще. Під її керівництвом хор не лише здобуває перемоги на престижних міжнародних конкурсах, а й виступає у найвідоміших соборах світу. Відверте інтерв’ю талановитої хормейстерки про життя, творчість, досягнення та плани — до вашої уваги.

– Пані Анжело, раді знайомству! Чому вирішили пов’язати своє життя з творчістю? Розглядали інші варіанти?
– Моя доля — між «до» і «ля». Напевно, так Бог призначив. Хіба можна перечити? Музика була в моєму житті змалечку. Бабуся постійно співала вдома, хоч і не мала музичної освіти. Дві рідні мамині сестри також музикантки: одна — вчителька гри на скрипці, інша — хормейстерка, як і я. Колись я дуже мріяла стати кіноакторкою, але тепер розумію, що Бог спрямував мене правильним шляхом. Актори проживають багато чужих життів, а я інша. Дитяча щирість співзвучна з моїм єством, а співзвучність — це мелодія серця, це пісня мого життя. Повірте.
– Як Ви потрапили до «Зоринки»?
– У дитячому таборі під час концерту я грала на сопілці. Мій майбутній чоловік (Ізидор Доскоч – Ред.) був там старшим вожатим. Його зацікавила моя гра. Після закінчення навчання в «Зоринці» та вступу до педуніверситету я з другого курсу почала працювати в цій школі. Так усе і почалося.
Перший рік викладала сопілку, одночасно навчаючись на музично-педагогічному факультеті. Згодом Ізидор сказав: «Ну як, звиклася? Тепер берися до справи!» І запропонував мені набрати групу маленьких дітей та працювати з хором.
– Кому найбільше завдячуєте своєму становленню як музиканта та педагога?
– Найважливішим учителем для мене був мій Ізидор. Я багато чому в нього навчилася. І йдеться не лише про музичне мистецтво чи роботу з дітьми, а й про ставлення до життя. Завдяки йому я полюбила свою професію, спів, і зрештою стала мамою для всіх наших «зоренят». Про це важко говорити, адже мого чоловіка вже вісім років немає поруч…
– Як звичайний гурток став відомою на всю Україну хоровою школою?
– Спочатку «Зоринка» була хором у загальноосвітній школі. Але мій чоловік, який закінчив оперно-симфонічне відділення консерваторії та був симфонічним диригентом, підняв хор на вищий рівень. У 1980 році він перевів хор до міського палацу піонерів, де на його основі створили хоровий відділ. А в 1996 році на базі хору відкрили хорову школу.
– Ви багато подорожуєте світом зі своїм колективом, співаєте у храмах. Чим особливі такі виступи?
– Уже 15 років поспіль ми даємо концерти у церквах і храмах, як в Україні, так і за кордоном.
Пам’ятаю, у 2019 році ми виступали в Ризькому соборі. Після концерту до нас підійшов священик з іншої церкви і сказав, що мріє почути наш спів у своєму храмі. Цього року його мрія здійснилася. Ми прямували на концерт у Латвію, а він написав мені у соцме-режах і попросив заїхати до Риги. Хоча наше місто призначення було іншим, ми скорегували маршрут. Ви б бачили обличчя й очі людей, звичайних парафіян! Вони плакали, записували виступ на відео, навіть не знали, як підійти до дітей — з таким захопленням вони дивилися на них.
Дуже приємно приносити людям радість. Це світло, яке діти несуть у собі. Лише переступаєш поріг храму — і відчуваєш піднесення, а під час співу відчуваєш переродження. У цьому є щось магічне, неземне… Чесно. Я дивлюся на своїх «зоренят» і бачу справжніх янголів. Хоча в житті вони бешкетують, як усі діти.
Торік ми десять днів провели в Італії у межах співпраці з Європейським молодіжним оркестром. Разом виконували класику, співали колядки. Найзнаковішим був концерт у центральному храмі Болоньї, що вміщує 1500 осіб. Коли хор закінчив виконання «Алілуя» Генделя, диригент заплакав. А весь зал, наповнений людьми, аплодував стоячи. У такі моменти в мене самої пробігають мурашки по тілу. І я розумію, що живу недарма й роблю свою справу правильно. Це неймовірне відчуття, яке складно пояснити, — якась хімія.
– Ваш хор має багато знакових перемог, зокрема, міжнародних. Як щодо конкурсів у сучасних реаліях?
– За останні п’ять років, із початком пандемії, ми брали участь у великій кількості конкурсів, адже з’явилася можливість робити це онлайн. Записуємо концерт у себе й розсилаємо відео. Але змагатися наживо – зовсім інша справа. Діти слухають інших, аналізують, критично оцінюють власні виступи.
Конкурси завжди вимагають значних фінансових витрат. Реєстраційний внесок, проїзд, проживання, харчування – усе це зазвичай лягає на плечі батьків. Проте міжнародні поїздки залишаються для нас пріоритетом. Я часто порівнюю навчання музиці зі спортом: якщо діти не братимуть участі в змаганнях, то навіщо тренуватися? Саме там вони доводять, що здатні на більше.
До речі, минулого року «Зоринка» отримала почесне звання «Гордість Тернопілля – 2024» у категорії «Співак року». І особливо приємно, коли тебе цінують та визнають саме вдома.
– Кажуть, найвища нагорода для вчителя – це учні, які стають колегами! Як народжуються зірки? Які Ваші головні принципи як педагога?
– Мій головний принцип – вірити в дитину, щоб вона змогла повністю розкрити свій потенціал. Є учні з доволі скромними вокальними даними, а є обдарованіші – ті, кого Бог обдарував голосом і природною музикальністю. Але якщо педагог не віритиме в дитину, а вона сама у себе – успіху не досягти.
Віра у дітей і любов до своєї праці дійсно приносять плоди. Багато наших випускників грають в оркестрах за кордоном, співають в оперних театрах, зокрема, у Німеччині та Австрії.
– Яка Ваша головна мета?
– Як і мій покійний чоловік, я не ставлю за мету виховати кожного учня професійним музикантом. Хтось пов’яже своє життя з музикою, а хтось стане лікарем, фахівцем у галузі IT чи майстром своєї справи. Головне для нас – виховати людину. Ми прагнемо, щоб наші діти були співчутливими, вихованими, уважними, вміли підтримувати інших і любили свою Батьківщину. Це не просто високі слова. Адже сучасний світ, на жаль, часто виховує в дітях егоїзм.
– Які перспективи попереду? До чого готуєтеся?
– У 2000 році ми брали участь у першій Всесвітній хоровій олімпіаді. Тоді змагалися найкращі колективи з усього світу – 250 хорів із 80 країн. Це було неймовірне дійство, подібного я більше не бачила навіть на телебаченні. Тоді «Зоринка» здобула дві срібні та бронзову медалі у трьох номінаціях. Дуже мрію знову потрапити на цей конкурс!
Цьогоріч у Римі відкриваються «Святі Ворота» – унікальна подія, що відбувається раз на 25 років. Виступати там – велика честь і виняткова можливість.
– Що б Ви хотіли побажати нашим читачам на завершення?
– Я мрію, щоб майбутня Україна стала такою ж щирою та відкритою, як моя «Зоринка». Співайте серцем! Це той дар, який робить нас особливими та здатний врятувати наш світ.

ANGELA DOSKOCH: «CHILDREN’S SINCERITY IS IN CONSONANCE WITH MY NATURE»

Singing that conquers hearts! The Children’s Choir School «Zorynka» in Ternopil is called an example of bright professionalism. Its director, Angela DOSKOCH, is convinced: children are capable of everything that adults are, but they do it much better. Under her leadership, the choir not only wins prestigious international competitions, but also performs in the most famous cathedrals in the world. A candid interview with a talented choirmaster about her life, creativity, achievements and plans is for your attention.

– Mrs. Angela, we are glad to meet you! Why did you decide to connect your life with art? Did you consider other options?
– My destiny is between “do” and “la”. Probably, this is how God intended it. How can you argue with that? Music has been in my life since I was a child. My grandmother constantly sang at home, although she had no musical education. Two of my mother’s sisters are also musicians: one is a violin teacher; the other is a choirmaster, like me. Once I really dreamed of becoming a film actress, but now I understand that God directed me on the right path. Actors live many other people’s lives, but I am different. Children’s sincerity is in consonance with my nature, and consonance is the melody of the heart, it is the song of my life. Believe me.
– How did you get to “Zorynka”?
– In a children’s camp, I played the pipe during a concert. My future husband (Izydor Doskoch – Ed.) was a senior counsellor there. He was interested in my playing. After graduating from “Zorynka” and entering the pedagogical university, I started working at this school in my second year. That’s how it all started.
For the first year, I taught the pipe while studying at the Faculty of Music and Pedagogy. Later, Izydor said: ‘Well, have you got used to it? Now get down to business!’ And he offered me to recruit a group of small children and work with the choir.
– To whom do you owe the most for your development as a musician and teacher?
– The most important teacher for me was my Izydor. I learned a lot from him. And it’s not just about musical art or working with children, but also about my attitude to life. Thanks to him, I fell in love with my profession, singing, and eventually became a mother to all our «stars». It’s hard to talk about this, because my husband hasn’t been around for eight years…
– How did an ordinary group become a choir school known throughout Ukraine?
– Initially, «Zorinka» was a choir in a secondary school. But my husband, who graduated from the opera and symphony department of the conservatory and was a symphony conductor, raised the choir to a higher level. In 1980, he transferred the choir to the city Palace of Pioneers, where a choir department was created on its basis. And in 1996, a choir school was opened on the basis of the choir.
– You travel the world a lot with your choir, singing in churches. What is special about these performances?
– For 15 years in a row, we have been giving concerts in churches and temples, both in Ukraine and abroad.
I remember that in 2019 we performed at the Riga Cathedral. After the concert, a priest from another church came up to us and said that he dreamed of hearing us sing in his church. This year, his dream came true. We were on our way to a concert in Latvia, and he wrote to me on social media and asked me to stop by Riga. Although our destination city was different, we adjusted the route. You should have seen the faces and eyes of the people, ordinary parishioners! They were crying, recording the performance on video, didn’t even know how to approach the children – they were so excited to see them.
It is very pleasant to bring joy to people. This is the light that children carry within them. As soon as you cross the threshold of the temple, you feel elated, and when you sing, you feel reborn. There is something magical, unearthly in this… Honestly. I look at my ‘stars’ and see real angels. Although in real life they are naughty, like all children.
Last year, we spent ten days in Italy as part of a collaboration with the European Youth Orchestra. We performed classical music and sang carols together. The most significant was a concert in the central church of Bologna, which seats 1500 people. When the choir finished performing Handel’s ‘Hallelujah’, the conductor cried. And the whole hall, filled with people, gave a standing ovation. At such moments, I myself get goosebumps. And I realise that I am living for a reason and doing my job right. It’s an incredible feeling that’s hard to explain – some kind of chemistry.
– Your choir has many significant victories, including international ones. What about competitions in today’s reality?
– Over the past five years, since the start of the pandemic, we have participated in a large number of competitions, as it has become possible to do so online. We record the concert at our place and send out the video. But competing live is a completely different matter. Children listen to others, analyse and critically evaluate their own performances.
Competitions always require significant financial costs. Registration fees, travel, accommodation, meals – all this usually falls on parents. However, international trips remain a priority for us. I often compare learning music to sports: if children don’t take part in competitions, then why train? It is there that they prove that they are capable of more.
By the way, last year “Zorynka” received the honorary title of ‘Pride of Ternopil – 2024’ in the category “Singer of the Year”. And it’s especially nice when you are appreciated and recognised at home.
– They say that the highest reward for a teacher is students who become colleagues! How are stars born? What are your main principles as a teacher?
– My main principle is to believe in the child so that he or she can reveal their full potential. There are students with rather modest vocal skills, and there are more gifted ones – those whom God has given a voice and natural musicality. But if the teacher does not believe in the child and the child does not believe in oneself, success will not be achieved.
Belief in children and love for your work really bear fruit. Many of our graduates play in orchestras abroad and sing in opera theatres, particularly in Germany and Austria.
– What is your main goal?
– Like my late husband, I don’t aim to make every student a professional musician. Some will connect their lives with music, while others will become doctors, IT specialists or masters of their craft. The main thing for us is to educate a person. We want our children to be compassionate, well-mannered, attentive and able to support others and love their Motherland. These are not just lofty words. The modern world, unfortunately, often fosters selfishness in children.
– What are the prospects ahead? What are you preparing for?
– In 2000, we took part in the first World Choir Olympiad. The best choirs from all over the world competed then – 250 choirs from 80 countries. It was an incredible performance, something I’ve never seen before, even on television. “Zorynka” won two silver medals and a bronze one in three categories. I really dream of entering this competition again!
This year, the Holy Gates are opening in Rome, a unique event that happens once every 25 years. It is a great honour and an exceptional opportunity to perform there.
– What would you like to wish our readers in conclusion?
– I dream that the future Ukraine will be as sincere and open as my “Zorynka”. Sing with your heart! This is the gift that makes us special and can save our world.