Український кінематограф має багату та складну історію, сповнену злетів і викликів. Від перших кінозйомок наприкінці XIX століття до сучасних успіхів на міжнародних фестивалях, українське кіно пройшло довгий шлях, відображаючи життя, культуру та дух нашого народу. Сьогодні ми спілкуємося з Людмилою СИРОВОТКОЮ про кіно, ЗМІ, здобутки і майбутнє української кіноіндустрії.

– Пані Людмило, розкажіть про найбільш знакові моменти Вашої професійної кар’єри.
– Найперше, що хочу згадати, – це створення мого продюсерського центру «Тенериф» у 2000 році. Ми займалися рекламою, оцінюванням нерухомості та майна, посередництвом, організацією зйомок, виробництвом телевізійного та кіноконтенту.
У 2015 році наша команда отримала національний сертифікат «Лідер галузі», а вже у 2016-му зняли фільм «Голос тихої безодні», присвячений 85-м роковинам Голодомору 1932–1933 років. Для мене це був важливий проєкт, адже тема Голодомору надзвичайно болісна для нашої нації. Проте, на жаль, ідея фільму була вкрадена, і стрічка не отримала належної уваги.
– Які труднощі Вам доводилося долати під час роботи в кіноіндустрії?
– Українська культура має потужний творчий потенціал, однак завжди страждала від браку фінансування. Я працювала режисеркою, сценаристкою, телеведучою, створювала дитячі телепередачі, які навіть купували для трансляції в Бразилії. Мріяла, щоб нашу культуру та мову пізнавали в усьому світі. Але ця праця давалася дуже важко. Часто доводилося виконувати одразу кілька функцій і працювати за мізерну плату.
Попри це, українська кіноіндустрія розвивається. Хоча нам досі бракує ресурсів, є ентузіасти, які прагнуть зберігати та популяризувати нашу культуру.
– Чим Ви плануєте займатися наступного року?
– Наступного року планую розширити свою діяльність і налагодити співпрацю з кінематографістами з Франції та США. Наразі працюю над проєктом «Віза талантів», який, сподіваюся, відкриє мені шлях до міжнародної кіноспільноти.
Мрію брати участь у міжнародних проєктах, знімати власні фільми, ділитися досвідом із закордонними колегами. Це новий і цікавий виклик, який допоможе реалізувати мій творчий потенціал на світовому рівні.
– Як творчій людині Вам, мабуть, непросто сприймати сьогодення. Що допомагає залишатися стійкою?
– Війна триває, і це означає, що вона вигідна певним силам. На початку повномасштабного вторгнення я активно розвінчувала російські пропагандистські міфи. Згодом зрозуміла, що ті, хто усвідомлює реальність, уже залишили росію.
Я прагну, щоб українські культурні проєкти вийшли на міжнародну арену, а в нашій країні нарешті настав мир. Вірю, що Україна стане не лише символом незламності, а й прикладом для світу в культурному розвитку. Сподіваюся, що війна не зруйнує наших людських цінностей.
– Що Ви побажаєте нашим читачам напередодні свят?
– Бажаю всім миру, щастя та міцного здоров’я! Нехай 2025 рік стане часом нових можливостей і звершень. Вірте у власні сили й не бійтеся мріяти!