Відома мандрівниця та коуч Світлана ЛЕХАНОВА в інтерв’ю нашому виданню поділилася враженнями від здійснення своєї мрії. Довгоочікувана подорож стала для неї не лише фізичним випробуванням, а й глибоким внутрішнім пошуком. Світлана розповідає, як цей досвід змінив її життя.

– Пані Світлано, Ви нещодавно здійснили одну зі своїх мрій – пройшли шляхом Каміно де Сантьяго. Які нові думки, ідеї та інсайти отримали?
– Це шлях паломників, пілігримів з усього світу, які шукають відповіді на свої внутрішні питання чи на виклики, які життя ставить перед ними у вигляді труднощів. Хтось іде за вірою, хтось – за силою… Усі шляхи, а їх багато, ведуть до головного собору Іспанії – Собору Святого Якова в Сантьяго-де-Компостела. Це одна з найвеличніших святинь світу поряд із Собором Святого Петра в Римі та Храмом Гробу Господнього в Єрусалимі.
Я обрала шлях Camino del Norte – найскладніший, але дуже мальовничий. Цей вибір надихнув мене на переосмислення життя, навчив зустрічати невідоме, переживати різні стани, відчувати справжній фізичний голод замість емоційного й обходитися мінімумом речей.
Сенси мого шляху були наповнені дослідженням себе, свого способу виживання, думок, переконань, стилю комунікації зі світом. Один із важливих інсайтів – розуміння, що часто людські страхи виникають через небажання зустрічати нове, розширювати горизонти, розвиватися чи будувати нові стосунки…
– Яку загалом користь можуть дати подібні подорожі?
– На третій день тіло майже перестало боліти, і я навчилася керувати ним по-новому. Це надзвичайно цінна навичка – вміти справлятися з болем, продовжувати йти та навіть жартувати над своїми слабкостями.
У такому поході підтримують однодумці. Це безцінно – ділитися емоційними переживаннями, які закарбовуються у вигляді яскравих фото краєвидів і смаків місцевої їжі. Така суміш вражень дає потужний заряд дофаміну та серотоніну, що оздоровлює психіку.
Подібний досвід відкриває те, чого неможливо відчути, залишаючись у зоні комфорту. Ще один важливий інсайт для мене – «свої люди» – це не завжди рідня. Це ті, хто розділяє твої почуття та переживання. Велике щастя знайти таких людей.
– Як змінюються життєві сенси людини, яка через подорожі прагне структурувати своє життя?
– Людина очищується від нав’язаних соціумом думок і моделей взаємодії з обставинами. Шлях допомагає повернутися до себе, здійснити якісну психологічну сепарацію. У багатьох випадках це навіть ефективніше за роки психотерапії.
На 10–11 кілометрі трекінгу я переживала альфа-стан, коли чітко розуміла, в чому моя сила, чого бракує і від чого варто позбутися.
– Чи усім, на Вашу думку, підходить такий формат терапії?
– Звісно, не всім. Лише тим, хто застряг у житті. Втім, я не вважаю це терапією. Це радше досвід, який приводить до якісних змін. Після такого шляху людина починає дивитися на свій життєвий шлях по-іншому – не як на біль чи перешкоди, а як на подолання крутого підйому.
Так, іноді дихання не вистачає, але людина розуміє: «Я зможу, я знаю, заради чого йду, і вмію справлятися зі своїм психоемоційним станом».
– Знаємо, що Ви маєте ідею створити спільноту «Хайконуті». Що саме маєте на увазі та кого запрошуєте до свого кола?
– Ідея спільноти – досліджувати зовнішній і внутрішній світи через хайкінг. Це подорожі, обмін переживаннями та почуттями, цілісний підхід до фізичного та психічного здоров’я.
Мета – будувати своє життя на основі принципу «я можу». Це мій найзаповітніший проєкт, який повністю відповідає моїм цінностям і переконанням.
Я маю величезний досвід у туризмі та коучингу. Вмію структурувати хаос, допомагати людям виходити з кризових станів і надихати на життя.
Поєднання цих сфер створює можливість подарувати світу те, чого йому часто бракує, – «смачно» проживати життя. Життя схоже на цибулю: іноді викликає сльози, а іноді – смакує, якщо його правильно підсмажити.