Лікує душі за допомогою мистецтва. Арттерапевтка Тетяна Ростовська розробила власний метод арттерапії, який допомагає зазирнути у підсвідоме за допомогою малювання інтегративної мандали. Тетяна також допомагає постраждалим від домашнього насильства, є авторкою та співавторкою дев’яти книг. Більше про свою роботу вона розповіла в інтерв’ю.

– Добрий день, Тетяно! Ви маєте багато спеціалізацій у психології. Розкажіть, як давно почали цим займатися та чому обрали такі напрямки?
– На початку 90-х я закінчила курси масажу, почала практикувати як хобі. Помітила, що після кількох сеансів людина відчуває полегшення, але згодом біль повертається. Тоді я додатково пройшла навчання з мануальної та вісцеральної терапії. Поступово хобі стало професією, проте допомога лише на рівні фізичного тіла не вирішувала проблему.
Я зацікавилася психосоматикою ще в ті часи, коли, окрім Луїзи Гей та Ліз Бурбо, на цю тему не було більше нічого. Але я побачила, що у багатьох випадках симптоми та їхні причини не вписуються у запропоновані шаблони. Почала шукати інструменти, які б допомагали витягти з підсвідомого збережену там інформацію і закласти нову. Підсвідоме не розуміє слів – воно оперує образами.
Так у моєму житті з’явилася арттерапія, а з 2017 року – мандалотерапія. До слова, я розробила метод інтегративної мандали й отримала на нього авторське право. Цей метод дозволяє бажання (очікуваний результат) розділити на складові (певні кроки для досягнення), виявити наявні ресурси для досягнення поставленої мети і зібрати все в одному малюнку – створити той самий індивідуальний образ для підсвідомого. Зараз дуже часто від клієнтів чую: «А що, так можна було? Це магія!» Ніякої магії —– лише психологія.
– З якими проблемами до Вас найчастіше звертаються клієнти?
– Основний напрям роботи – психосоматика. Клієнти приходять з різними скаргами, інколи – після років поневірянь по лікарях. А сексологія – це вимушений напрямок: дуже часто причини інших симптомів криються саме у цій сфері.
– Ви також допомагаєте потерпілим від домашнього і гендерно зумовленого насильства. Розкажіть, як почали цим займатися?
– Ніколи не кажи «ніколи»! Я тричі навчалася сексології у різних фахівців і тричі казала, що ніколи не працюватиму із сексуальним насильством. У моєму житті була така сторінка, яку я пропрацювала в особистій терапії, але не бачила ресурсу працювати з іншими постраждалими.
І ось прийшов 2022 рік. У березні моя клієнтка привела до мене молоду жінку за психологічною допомогою, і вже в процесі з’ясувалося, що вона постраждала від сексуального насильства під час війни (СНПК). Потім у мене було ще чотири аналогічні випадки, а також один чоловік із травмою свідка.
По гарячих слідах написала і видала збірку практичного досвіду «Книга, яка не мала бути написана». Це була моя четверта книга, а ще п’ять видані у співавторстві з іншими членами Міжнародної асоціації тілесної та психосоматичної терапії.
– Наскільки проблема домашнього насильства зараз актуальна?
– Я вже понад два роки працюю психологом у мобільній бригаді соціально-психологічної допомоги постраждалим від домашнього насильства. Маю дієві методи допомоги: від кризового психологічного втручання до розміщення клієнтки з дітьми у безпечному місці, де вона може перебувати до трьох місяців і за цей час отримати психологічну підтримку, знайти житло та роботу. Але часто постраждалі повертаються до кривдників – діють деструктивні родинні сценарії: вони не мають прикладів іншого життя. Для них домашнє насильство, на жаль, є нормою.
Завжди повторюю: якщо вам здалося, що вас утискають, то вам не здалося. Адже домашнє насильство буває не лише фізичним, а й економічним, сексуальним і, найчастіше, психологічним.
Є надія що згодом ганебне явище домашнього насильства відійде у минуле, адже історично в українських родинах керувала жінка. Згадайте: чоловік – голова, а жінка – шия, куди поверне, так і буде.
Домашнє насильство нам дісталося у спадок від радянщини. Ніколи у нас не було «б’є – значить любить». Навпаки, з часів Трипільської культури була повага до жінки-берегині, і наше завдання —– це відновити.