Напевно, в світі немає українки, яка б не говорила про свою незламність та незламність власного народу. Отже, Соломія Ганущин – доцентка ЛьвДУВС, дружина, мама трьох дітей, жінка, яка має стрижень, котрому б позаздрила кожна європейка. Друзі, цікава історія життя, цікава особистість ділиться своїми правилами та принципами життя, яким вартує слідувати.
– Пані Соломіє, якими правилами оновився Ваш список порад жінкам?
– Життя в постійному стресі триває вже майже 1000 днів. Три роки війни і ми можемо говорити про третю стадію стресу, а саме хронічний стрес. Кожен у свій спосіб пристосувався до життя в таких умовах. Включилися адаптаційні та регенераційні механізми нашого організму. Універсального списку порад не існує, бо кожна людина є індивідуальною особистістю. Щось підходить одному, іншому-категорично ні. Проте закцентую увагу на тому, що ми всі – марафонці, тому й сили та власні ресурси слід ощадливо витрачати. Без надривів, адже пробігти марафон зі швидкістю стометрівки не зуміємо. Оскільки ми є людьми соціальними, то й радість приємніше розділити з іншими, а горе легше переживається з кимось. Шукайте товариство людей, які не маніфестують безнадійним нещастям, бо таке оточення додає зневіри. Злість на все і всіх заполонює та починає ятрити зсередини аж до стану знецінювання самого життя, а життя – найцінніший дар.
Марк Леві у книзі «Між небом і землею» запропонував метафору-гру: уявіть, щоранку, коли ви прокидаєтеся, вам дають 86 400 доларів з єдиною умовою – витратити все протягом дня. Невикористаний залишок у вас заберуть перед сном, і ця гра може закінчитися в будь-який момент. Питання: що б ви зробили з грошима?
Він описав такий собі ріг достатку, з якого постійно течуть секунди… Щоранку, прокидаючись, ми отримуємо кредит у розмірі 86 400 секунд життя в день. І коли ми засинаємо ввечері, запас зникає, непрожите за день пропадає. Щоранку це дійство починається знову, нам знову дають кредит на 86 400 секунд.
Ми граємо за правилом, обійти яке неможливо: банк може закрити рахунок у будь-який момент без попередження; життя може зупинитися в будь яку секунду. Що робимо зі щоденними 86 400 секундами? Про це слід пам’ятати.
– Скажіть, принципи змінились?
– Не задумувалася над тим, чи змінилися мої принципи. Думаю, що ні. Лише посилилася нульова толерантність до несправжності, нікчемності, лицемірства і гнилизни. Ще більше ціную своїх рідних і близьких. Насолоджуюся як їхнім товариством, так і самістю. Не йду всупереч своєї шкали градації цінностей, бо вони є надійним грунтом для руху вперед.
– Якою сьогодні є українська жінка?
– Жінка, наче неприборкана стихія, вогонь, який може спопелити вщент або бути необмеженим джерелом тепла. Жінка – берегиня роду, через неї відбувається живий зв’язок людини з первозданною природою. Часто жінку порівнюють з землею, яка стала відчутною, радісною, щедрою, родючою, піднесеною до самих верховіть життя. Війна розставляє свої пріоритети і першим у переліку – є необхідність вижити в умовах підвищеної небезпеки.
Сотні статей було написано про те, як українки змінили образ біженців у світі. Гарні, доглянуті, виховані, культурні, ерудовані та добре освічені. Дозволю собі узагальнити ці характеристики одним словом – незалежні. Інстинкт материнства завжди потужніший від інстинкту самозбереження, сьогодення змусило всіх матерів переглянути підхід до питань «контроль» та «безпека» дітей. Тут потрібний міцний характер та мудрість. Моя бабуся у критичних ситуаціях давала мені настанову «бери обставини за барки». Ось українки так і зробили: взяли обставини за барки. Це круто.
– Що Вам допомагає тримати себе в руках?
– У списку психотравматичних подій, в залежності від ступеню їхнього переживання, є понад сто позицій. Ми «зірвали» джек-пот: війна, розлучення, еміграція, втрата близьких і рідних, власна смертельна хвороба. Це п’ятірка найтравматичніших чинників для людини, і українці їх всі переживають. Бо смертельна небезпека потенційно загрожує кожному – адже це війна.
Тому я чітко розумію, наскільки важливим є мій внутрішній ресурс. Розуміючи, що марафон триває і не можу спрогнозувати, коли завершиться, дозую активність як фізичну, так і інтелектуальну. Намагаюся робити більше того, що може наповнити, відновила регулярні заняття спорту. Ми – доволі творча сім’я, коли діти не на навчанні (маю троє неповнолітніх дітей), можемо влаштувати спільний пленер і малювати. Під настрій танцювати, писати. Відновити традицію спільного перегляду фільмів наразі не вдається. А це гарний спосіб побути з рідними і зблизитися, дізнатися більше один про одного шляхом рефлексій та обговорення сюжету. Це у перспективі.
І найголовніше – це справжні почуття. Ми з чоловіком разом 21 рік. Наша історія успіху – це кохання з першого погляду. Експресія у стосунках, врівноваженість, довіра і зона безпеки. Погодьтеся, що у час критично підвищеного рівня небезпеки – зону безпеки цінуєш врази більше, аніж у мирний час.
– Якими будуть Ваші перші кроки після слів: «Ми перемогли!»?
– Спробую відновити навички планування майбутнього. Напевно, буде цікаво: спершу на кілька місяців, потім розпланувати рік, два, три. Відновлю подорожі, бо в них завжди естетика перегукується з етикою на високій ноті аби прозвучати потужним акордом емоційно-інтелектуальної насолоди. Подорожі наповнюють та не залишають байдужими нікого.
Окей, нехай буде так: після слів «Ми перемогли!» я розпланую півріччя включно з подорожами.
SOLOMIYA HANUSHCHYN:
«UKRAINIAN WOMEN HAVE CHANGED THE IMAGE OF REFUGEES IN THE WORLD»
Тhere is probably no Ukrainian woman in the world who would not talk about her indomitable spirit and the indomitable nature of her people. Solomiya HANUSHCHYN is a university lecturer, a woman with a core that every European woman would envy. Friends, an interesting life story, an interesting personality shares her rules and principles of life that are worth following.
– Mrs. Solomiya, what rules have updated your list of tips for women?
– Life in constant stress has been going on for almost 1000 days. Three years of war and we can talk about the third stage of stress, namely chronic stress. Everyone adapted to life in such conditions in their own way. The adaptation and regeneration mechanisms of our body are activated. There is no universal list of advice, because each person is an individual. Something suitable for one is categorically not effective for another. However, I emphasize the fact that we are all marathon runners, so we should spend our energy and resources sparingly. Without rushing, because we will not be able to run a marathon as fast as a hundred-meter distance. Since we are social people, it is more pleasant to share joy with others, and grief is easier to experience with someone. Look for the company of people who do not manifest hopeless misery, because such an environment adds to despair. Anger at everything and everyone fills up and begins to prey from the inside to the state of devaluing life itself, and life is the most valuable gift.
Mark Levy in his book “Between Heaven and Earth” offered a metaphor-game: imagine that every morning when you wake up, you are given $86,400 with the only condition being that you spend it all during the day. Unused funds will be taken from you before you go to sleep, and the game can end at any moment. Question: what would you do with the money?
He described a kind of cornucopia, from which seconds are constantly flowing… Every morning, when we wake up, we receive a daily credit of 86,400 seconds. And when we fall asleep in the evening, the reserve disappears; the day’s unused time is gone. Every morning this action starts again, we are given credit for 86,400 seconds again.
We play by a rule that cannot be circumvented: the bank can close the account at any time without warning; life can stop at any second. What do we do with the 86,400 seconds we have every day? This is something to keep in mind.
– Tell us, have the principles changed?
– I did not think about whether my principles have changed. I think not. Zero tolerance for imitation, worthlessness, hypocrisy and putridity only increased. I appreciate my loved ones even more. I enjoy both their company and time alone. I do not deviate from my value system, because it is a reliable foundation for moving forward.
Інстинкт материнства завжди потужніший від інстинкту самозбереження, сьогодення змусило всіх матерів переглянути підхід до питань «контроль» та «безпека» дітей. Тут потрібний міцний характер та мудрість. Моя бабуся у критичних ситуаціях давала мені настанову «бери обставини за барки». Ось українки так і зробили: взяли обставини за барки. Це круто.
What is a Ukrainian woman like today?
– A woman is like an unrestrained fire element that can burn to ashes or be an unlimited source of heat. A woman is the guardian of the family. A person’s connection with pristine nature is maintained through her. A woman is often compared to the earth, which has become tangible, joyful, generous, fertile, and elevated to the very top of life. The war dictates its priorities, and first on the list is the need to survive in conditions of increased danger.
Hundreds of articles were written about how Ukrainian women changed the image of refugees in the world. They are beautiful, well-attended, well brought up, cultured, erudite and educated. Let me summarize these characteristics in one word – independent. The instinct of motherhood is always stronger than the instinct of self-preservation. The present time has forced all mothers to reconsider their approach to the issues of «control» and «safety» of children. A strong character and wisdom are needed here. In critical situations, my grandmother gave me the instruction to «take the circumstances by the throat.» This is what Ukrainian women did: took the circumstances by the throat. That’s cool.
– What helps you to hold on?
– The list of psychotraumatic events, depending on the degree of their experience, includes more than a hundred items. We hit the jackpot: war, divorce, emigration, loss of loved ones and relatives, own fatal illness. These are the five most traumatic factors for a person and Ukrainians experience them all at the same time. Because everyone is potentially in mortal danger – this is war.
Therefore, I clearly understand how important my internal resource is. Realizing that the marathon is ongoing, and I cannot predict when it will end, I dose the activity, both physical and intellectual. I try to do more of what fills me up and resumed regular sports activities. We are a sufficiently creative family. When the children are not at school (I have three minor children), we can have a joint plein air and draw. We can dance and write when we are in the mood. It is currently impossible to restore the tradition of watching movies together. But this is a good way to be with relatives and get closer, learn more about each other through reflections and discussion of the plot. This is in perspective.
And the most important thing is real feelings. My husband and I have been together for 21 years. Our success story is love at first sight. There are expression, balance, trust, and a sense of safety in our relationship. Agree that in times of a critically increased level of danger, you value the safety zone much more than in peacetime.
– What will be your first actions after the words: «We won!»?
– I’ll try to regain my skills in planning for the future. It will probably be interesting: first for a few months, then to plan a year, two, three. I will resume travels, because aesthetics always resonate with ethics in them on a high note to sound a powerful chord of emotional and intellectual pleasure. Travelling fills you up and leaves no one indifferent.
Okay, let it be like this: after the words «We won!» I will plan a half year including new trips.