ДОСЬЄ: Поетеса, народна майстриня, дружина військового, мама трьох донечок, волонтерка, лауреатка культурної дипломатії та номінантка «Бренд року» в «Обрані країною-2024»

Українська жінка – скарб для чоловіка, гордість і підтримка для батьків, надія для майбутніх поколінь. Відверто кажучи, одна сторінка мало дає повноцінного відчуття з ким саме ти спілкуєшся, то ж ми залишимо посилання на творчість нашої гості. Впевнені, ви будете здивовані, які жінки живуть поряд з вами.

– Світлано, вітаємо на наших сторінках. Хотілося б почати з Вашої творчості. Як вона змінилась з приходом великої війни на наші землі?
– Вітаю. З початком повномасштабного вторгнення змінилося все і не тільки для мене, і не тільки у творчості… На жаль… Якщо до війни я писала лірику, багато було про кохання, оспівувала красу рідного краю, іноді були болючі суспільні теми, то зараз більшість віршів про війну в житті та життя у війні.
– Чим сьогодні Ви надихаєтесь, коли працюєте над прикрасами чи віршами?
– Друга гілка моєї творчості – це створення авторських намист в етностилі з природного каменю. Це мій релакс, своєрідна подорож у минуле та майбутнє нашого народу. Я часто передивляюсь старі фото українок з різних регіонів, читаю описи їхнього одягу, знаходжу цікавих майстрів-мосяжників, що займаються ручним литвом з бронзи та латуні. Так я намагаюсь створити щось цікаве, що можна носити в радість зараз і залишити, як пам’ять, для нащадків. У кожне намисто вкладаю не тільки свою фантазію, тепло рук, а й частину душі.
– Знаємо, що Ваш чоловік пішов на фронт добровольцем. Що Ви відчували тоді та зараз? Як змінились Ваші стосунки та власні почуття?
– Напевно описати словами ті почуття важко, бо саме 24.02.2022 ми мали їхати в романтичний тур до Будапешту. Ще з вечора у мене була складена валізка, а у Саші рюкзак… Але ранок змінив усе… У рюкзак перемістилися речі першої необхідності… І для нас почалась зовсім інша подорож, яка триває вже третій рік.
Чи змінилися наші стосунки? Якоюсь мірою, так. Ми почали більше цінувати ті хвилини чи дні, коли випадає побути разом. Звичайно, не все так романтично як хотілося б… Оголені нерви, очікування скупих повідомлень «вийшов» чи «+», наслідки його контузій, стреси, іноді емоційні вигоряння. Але у мене є моя творчість, чудові донечки, які завжди підтримують, друзі й, звичайно, велике кохання.
– Розвиток культури навіть під час війни – надважливий аспект життя. Що саме Ви пропагуєте своїми реалізаціями? Яку головну мету прагнете донести до українців і світу?
– Якщо чесно, мені дуже шкода, що в українських родинах було втрачено культуру передачі сімейних реліквій. Та воно й не дивно, бо історія у нашого народу важка та багатостраждальна. Чого варті тільки розкуркулення, коли вигрібали всі матеріальні цінності, що передавалися з покоління в покоління. А голодомор? Коли за хлібину міняли намисто вартістю як цілий будинок…
Щоб бодай трохи відродити наші традиції, я створюю намиста, які хочеться носити не тільки до вишиванки. Мої вироби чудово пасують до сучасного вбрання. І є ще одна маленька особливість – я не роблю реплік та копій, кожне намисто унікальне і єдине. Отже, власниця такої прикраси ніколи і ніде на вулиці не зустріне подібного. Я дуже сподіваюсь, що мої прикраси будуть передаватися у спадок від матері до доньки.
– Яку мету хочете донести своєю творчістю?
– Єдину: українське – це гарно, українське – це модно, українське – це стильно. А ще – це наша генетична пам’ять, тому бережімо її. Особливо зараз, коли так нещадно ворог намагається знищити Україну й усе, що з нею пов’язане.
– Питання видасться банальним, однак… Якою мрією Ви живете та що робитимете після нашої перемоги?
– Мрій багато. Але втілення їх у життя намагаюся не відкладати аж до після перемоги, невеличкими кроками рухаємось до втілення вже зараз. Наразі ми хочемо створити хату-музей у Холодному Яру. Мазанку придбали ще до вторгнення, але ремонт поки заморозили. Поруч хочемо зробити кемпінгове містечко, щоб люди могли відпочити від суєти міста, насолоджуючись чудовими краєвидами. Мріємо насадити багато квітів, відкрити невеличку майстерню, дочекатися онуків, а головне, щоб усі близькі та друзі були живими та неушкодженими.
– Світлано, Ви неймовірна жінка та талановита мисткиня. Вам вдається поєднувати усе дуже гармонійно в житті. Поділіться з нашими читачками своїми секретами.
– Секретів немає. Навіть у такий буремний час я просто живу життя. Не відкладаю на потім нічого, намагаюся встигати по максимуму, насолоджуюсь кожною хвилиною з коханим, радію успіхам доньок, друзів та близьких. Єдине – переживаю розлуку з сестрою, бо вона з дітьми зараз за кордоном і турбуюсь за здоров’я мами та дідуся. А ще, напевне, як кожна українська жінка, я намагаюсь зробити максимум для підтримки наших військових. Бажаю нашим читачам ніколи й ні за яких обставин не втрачати віру в майбутнє, в себе та в наші мужні Збройні Сили України.