Голова фермерського господарства «МИКОЛАЙ-ПОЛЕ», волонтер БФ «Небайдужі серця»
Український аграрій – МИКОЛА ГРАБКО – зумів адаптуватися до роботи в умовах війни та уже третій рік поспіль приймає жорсткі виклики посівної кампанії. Фермер знає справжню ціну хліба, бо вирощує його під обстрілами та із ризиком детонації боєприпасів – його угіддя розташовані на півдні Запорізької області, зовсім поруч із лінією фронту. Про свою героїчну команду, труднощі та очікування, а ще волонтерські ініціативи голова фермерського господарства «МИКОЛАЙ-ПОЛЕ» розповів у нашій розмові.
– Раді знайомству, пане Миколо! Як Вам далось рішення залишитися в Україні та продовжувати свою фермерську діяльність, адже Комишуваська громада знаходиться поруч із лінією фронту?
– Я народився і виріс у Комишувасі. Тут вчився у школі. Мої батьки стали фермерами ще 30 років тому. Тоді мама взяла в оренду 50 гектарів землі і ми почали трудитися всією родиною. Я допомагав їй по господарству, хоч і був зовсім малий. Коли виріс, то вступив до Дніпропетровського державного аграрного університету. У 2005 році вперше взяв землю в оренду. Так я відкрив власне фермерське господарство. Мене надихнула і підтримала у цьому мама, за що я їй дуже вдячний.
За багато років я прикипів до цього місця. Робив усе можливе, щоб розвивати свою малу батьківщину. Для цього пішов у депутати: спочатку Оріхівської районної ради, а зараз – Комишуваської громади. Ось уже чотири скликання поспіль працюю на благо людей!
Тому з початком повномасштабної війни навіть думки не виникало кудись виїжджати. Ми залишилися вдома і продовжили працювати. Буду відвертим: звичайно було страшно. Особливо, коли повз нас по трасі з Донецька та Маріуполя їхали автомобільні колони. І вони здавалися нескінченними… Але навіть у ті моменти, ми були на полі. Саме наша рідна земля стала для нас відрадою.
– Мінні поля, регулярні обстріли… У своїй аграрній діяльності Ви зіткнулися із серйозними викликами. Як вдалося впоратися з ними?
– Жити і працювати в умовах постійних обстрілів дуже небезпечно і, авжеж, емоційно важко. Але страшно було лише на початку. Зараз ми вже звикли до вертольотів та літаків, ракет, що свистять на головою. На полі можна знайти залишки боєприпасів, що не вибухнули. Тому всі робітники намагаються бути дуже обережними.
– Чи вистачає нині людей для роботи в полі?
– Звісно є люди, які заради своїх рідних та близьких були змушені шукати безпечніші місця для проживання. Але я вдячний тим працівникам, які попри все залишилися зі мною. Зараз я маю дуже дружню і згуртовану команду, яка повністю справляється з усіма покладеними на неї обов’язками. Разом ми робимо усе можливе, щоб на наших полях був урожай, а не чорний пар. Нині ми працюємо як одна велика родина.
– Попри всі труднощі, якого урожаю очікуєте цього року?
– Варто зауважити, що урожай залежить від декількох факторів. По-перше, важливо правильно підготувати ґрунт і вибрати якісне насіння. По-друге, потрібно раціонально застосувати добрива. Де це можливо, ми використовуємо органічні, а також мінеральні з правильним складом. Якщо дати зерну занадто багато добрив, воно може згоріти або стати непридатним для використання. Якщо ж дати занадто мало, від того не буде ніякої користі. Важливо збалансувати дозу добрив для оптимального росту та якості.
Із бур’янами боремося за допомогою гербіцидів. Кожна культура потребує окремого типу цієї речовини. Для уникнення хвороб та шкідників застосовуємо фунгіциди та інсектициди.
Інколи працювати в полі доводиться навіть під обстрілами. Проте віримо, що земля віддячить нам за нашу працю і подарує гарний урожай цього року.
– Чи вплине на якість урожаю надзвичайна спека та брак електроенергії?
– Один із основних показників якості зерна – клейковина. Саме завдяки їй визначають чи буде придатне зерно для борошна або піде на корм для худоби.
Аномальна спека може призвести до пересушування і пшениця втратить свою скловидність. Незважаючи на періодичні опади, цього літа температура на поверхні ґрунту сягала подекуди 60–70°C! За таких умов, звичайно, збіжжя втрачає свою вологість. У такому випадку дуже важливо приділити максимум уваги і правильно зібрати урожай, щоб комбайном ще більше не пошкодити зерно, не травмувати його. Йдеться про регулювання оборотів барабану і т.д.
Ми робимо усе можливе, щоб зберегти якість нашого урожаю.
А щодо відключення електроенергії, то це скоріше незручності, зокрема, в плані ремонту обладнання, забезпечення водопостачання для потреб працівників тощо.
– З точки зору економіки, як оцінюєте стан та перспективи розвитку фермерства в Україні?
– Вважаю, що наше зерно сьогодні дуже знецінюється. Це головна проблема, з якою стикнулися українські аграрії у воєнних умовах. Ми витрачаємо великі ресурси, щоб виростити зернові культури. Але затрати значно перевищують потенційний прибуток.
Зараз лише декілька трейдерів контролюють закупівлю зерна в Україні і його експорт за кордон. Така монополізація ринку теж мене насторожує, адже це призводить до некоректної конкурентоспроможності на ринку.
Щодо перспектив розвитку, то тут можу сказати лише за свої угіддя. Через близькість фронту багато водіїв просто відмовляються їхати в Комишуваську громаду. Багато що залежить від наших хлопців. Я вдячний ЗСУ за те, що ми взагалі досі маємо змогу працювати у себе вдома, на рідній землі.
– Знаю, Ви волонтер БФ «Небайдужі серця». Якими благодійними ініціативами пишаєтеся найбільше?
– Разом з командою однодумців ми регулярно підтримуємо наших військових як поранених, так і на передовій. Збираємо посилки на фронт і в лікарні. Зокрема на Донецький та Запорізький напрямки відправили вогнегасники, щоб допомогти нашим військовим рятувати життя та техніку. Для захисників 150 ОШБ на Сумському напрямку передали вогнегасники, канцелярію, медичні препарати, засоби гігієни та навіть корм для тварин. Передаємо необхідні речі для реабілітаційного відділення військового шпиталю, як-от: постільну білизну, рушники, засоби гігієни. Також особисто возимо гуманітарну допомогу для людей з особливими потребами у Веселівський психоневрологічний інтернат. Це і медикаменти, засоби гігієни, одяг, взуття, їжа, смаколики. Підтримуємо жителів сусідніх громад: пенсіонерів, самотніх, усіх, хто опинився у складних життєвих обставинах.
Частину гуманітарної допомоги ми отримуємо від іноземних партнерів і розподіляємо за потребами. Ініціатив багато. Людям потрібна увага у цей нелегкий час та розуміння того, що вони не самі.
– Хто Вас підтримує? Розкажіть про своїх рідних?
– Поруч зі мною завжди моя родина. Маю прекрасну дружину і четверо дітей. Моя сім’я – головне джерело мого натхнення. Хочеться показати підростаючому поколінню краще життя тут, вдома, в Україні і залишити гідну спадщину.
Також дуже вдячний за підтримку моїй команді, усім рідним та друзям, жителям нашої громади.
– Які страхи та сподівання маєте на найближче майбутнє?
– Зараз я не даю волю страхам. Я досить амбітна людина і завжди йду до своєї мети. Маю багато ідей для того, щоб покращити життя у нашій громаді. Для цього щодня працюю, допомагаю нашій армії та вірю в якнайшвидшу перемогу України!