Український громадський діяч, політик, лідер політичної партії «Сила нації», голова ГО «Захист і допомога»
Вірю, що одна з найпідліших і найбільш кровопролитних воєн, війна між росією та Україною, наближається до свого завершення. Ми не знаємо, чим вона закінчиться. Багато факторів, які два роки тому грали на нашу користь і не дали втратити Київ, Одесу, Харків, Дніпро, Чернігів, Херсон, сьогодні починають давати збій. Україна тримається виключно на мужності наших воїнів та нашого тилу. Стиснувши зуби, зазнаючи тяжких втрат, ми стримуємо натиски переважаючих сил ворога, захищаючи право українців на життя, на майбутнє, на свою державність.
Зрозуміло, що нова, післявоєнна дійсність буде іншою, ніж та, про яку ми згадуємо, говорячи про події до лютого 2022 року. Ми отримаємо іншу країну. Кардинально іншу країну! Багато наших друзів ми, на жаль, не дочекаємося з війни. У нас сотні тисяч людей зі скаліченими тілами та психікою. У нас мільйони людей, які поїхали за кордон і розпочали там нове життя. У нас зруйновано енергетичну систему, знищено економіку. Багато що доведеться починати з нуля. Але найголовніший капітал, який ми придбали під час війни: ми отримали ядро стійких, перевірених обставинами людей, які стануть основою нової української нації. Бо нація, як нас навчав великий англійський мислитель Томас Карлейль, це спільнота людей об’єднаних спільним майбутнім.
Коли завтра підбиватимуть підсумки війни, багато хто говоритиме, що перемогу здобули і вистояли завдяки генію Зеленського. Інші говоритимуть про те, що Україна встояла завдяки Залужному чи Сирському. Але насправді Україна житиме завдяки простим людям, «маленьким українцям», як казав колишній президент Віктор Ющенко. Завдяки непомітним та маловідомим Петровичам, Васильовичам, Івановичам, яких ніколи не покажуть по телевізору та яких не помічають наші чиновники. Це вони допомогли вистояти. І це вони відновлюватимуть Україну. Їх величезна кількість, вони живуть не в Кончі Заспі та не в елітних котеджах. Вони не зустрічаються з американськими президентами та британськими прем’єрами. Вони люблять пиво і міцнішу випивку, вони живуть у простих умовах своїх 30-метрових квартирок або сільських будиночків, одягаються на ринках чи секонд-хендах, крутять гайки на підприємствах, вирощують хліб, плавлять метал. Вони знають ціну кожної копійки. Вони покірно йшли до ТЦК і брали до рук зброю. Їхні дружини, які ніколи не знали брендових суконь і сумочок, терпляче чекали їх повернення з війни. Вони їздять у кращому випадку на стареньких «китайцях» та Жигулях, а здебільшого – на метро та маршрутках. Але ж саме вони є справжніми героями.
Їх стільки разів обманювали політики, і щоразу вони прощали обман. Але тепер настає час Петровичам, Васильовичам та Івановичам самим іти у владу і самим братися за справу. Бо мало захистити Україну. Її треба відбудувати.
Якщо дозволити знову повернутися до влади старим політикам, різного роду пройдисвітам, різним олігархам, торговцям незалежністю, фанфаронам і популістам – це доб’є Україну. Те, що не зміг зробити Путін, зроблять вони. «Не такі страшні московські воші, як українські гниди» – любив повторювати Симон Петлюра.
І перше, що необхідно буде зробити, найперший закон післявоєнної України стосуватиметься створення в нашій країні Національного рентного фонду. Стаття 13 Конституції передбачає, що всі надра, ліси, річки, повітряний простір в Україні є власністю народу України. Але ця власність жодним чином не модерується. Формально у нашому законодавстві немає поняття «власність народу України». Є державна, акціонерна, приватна, муніципальна власність, а власності народу України немає. Тому цією «нічийною» власністю розпоряджаються ті, кого ми називаємо олігархами. За рахунок цієї власності наживаються одиниці «господарів життя», тоді як простий народ продовжує животіти у злиднях.
Що ми пропонуємо? Найбагатші надра України, наші природні багатства мають стати власністю кожного. Це не означає, що завтра звичайний Вася з Борщагівки скаже: «Вимагаю собі родовище літію, його видобуватиму і продаватиму». Це означає, що у країні кожен громадянин, від новонародженого до 110-річного ветерана, мають отримати свій окремий рахунок, куди зараховуватимуться кошти від видобутку корисних копалин. Ця рента (всі наші підземні багатства оцінюються в 11 трильйонів доларів!) може давати на рік до 3,5 тисячі доларів на людину. Сім’я із чотирьох осіб отримає на свої рахунки 13–14 тисяч доларів на рік. Можна передбачити те, щоб цей капітал можна використовувати на медичне обслуговування, навчання, інвестиції в економіку тощо, щоб не було спокуси пропити ці гроші чи програти у рулетку.
І в такому разі все одно, хто видобуватиме наші корисні копалини – наші олігархи чи іноземні компанії: гроші, отримані з видобутку, йтимуть на рахунки наших громадян. Так само абсолютно все одно буде те, чим нас лякають деякі політики – появою на наших землях низько кваліфікованої сили з інших країн. Оскільки нові робітники не будуть громадянами України, то на них рентні відносини не поширюватимуться. Вони не зможуть претендувати на гроші від користування надрами. І головне: зникає основа для сепаратизму. Україна перетворюється на спільну справу, на загальну цінність усіх її громадян незалежно від того, в якому населеному пункті вони проживають. Львів’янин, харків’янин, одесит, донеччанин однаково отримуватимуть кошти і від морських перевезень, і від видобутку урану чи вугілля, і від вишок 5G.
Саме це і стане основою нашого відродження, основою нового мислення та нового підходу до будівництва держави, її економіки. Нова Україна стане справді державою народу, а не окремих її представників. Державою для всіх, а не для обраних.