Публічна діячка, фахівець з аутизму, психолог, письменниця – авторка дитячих терапевтичних міні-оповідань, організаторка та спонсорка навчальної програми Stanford Child Mental Health Projects for Ukraine, членкиня American Psychological Association та перебуваю у наглядовій раді фонду Autism Unity
- Дарія, дуже приємно з вами познайомитися, розкажіть трохи про себе, чим займаєтесь?
Дякую!
Ох, мені легко читати лекції, писати статті, але не розповідати про себе, втім давайте спробуємо. Я публічна діячка, фахівець з аутизму, психолог, письменниця – авторка дитячих терапевтичних міні-оповідань, організаторка та спонсорка навчальної програми Stanford Child Mental Health Projects for Ukraine, членкиня American Psychological Association та перебуваю у наглядовій раді фонду Autism Unity. Раніше була журналісткою та PR-менеджеркою. Я б сказала – наразі я поєдную весь свій життєвий досвід, та професійні навички заради єдиної мети – зробити цей світ кращим, підвищити поінформованість суспільства про аутизм та нейровідмінність, допомогти аутистам та їх родинам. А ще я мама особливого хлопця і доросла аутистка. Так. Я маю РАС.
2. Знаю, що ви письменниця, який жанр полюбляєте?
Чесно кажучи, я вже не памʼятаю, коли востаннє читала художню літературу. Майже весь час або щось з психотерапії, або наукові дослідження, або ще якусь професійну літературу. Але колись давно я дуже полюбляла Жорж Санд, «Консуело». Я навіть ніж такий колись собі взяла. В дитинстві я взагалі дуже багато читала, книжка за день-два, бувало, що й дві одночасно. Тоді було багато вільного часу, зараз би так… Але у мене черга з того, що ще потрібно прочитати та опанувати, а книжки професійні все пишуть та пишуть. (Посміхаюсь). Загалом найчастіше зараз читаю англійською, а за світом художньої літератури навіть не слідкую. Може, колись, заварю собі філіжанку кави, сяду на балконі, вкриюся пледом та буду захоплюватися людськими долями знов…
Сама я починала журналістом та писала оповідання, коли була зовсім юною. Зараз пишу загалом свої професійні матеріали про аутизм, виховання особливих дітей, специфіку терапії нейровідмінних людей – намагаюсь ділитися досвідом та підвищувати обізнаність батьків та фахівців.
Але моя письменницька діяльність знайшла ще один вихід. З початку війни я стала писати маленькі терапевтичні оповідання для особливих дітей. Це не зовсім жанр оповідань, скоріше візуально-текстові нарративи з поясненням багатьох жахливих речей. Почала я писати для свого сина, сама їх оформлюю. Майже всі вони доступні українською, російською та англійською мовами. Деякі перекладені на польську, німецьку, наразі я співпрацюю з центром розвитку особливих дітей з Казахстану, тож останні доступні також казахською мовою. Також зараз моя колега перекладає їх болгарською мовою, та я шукаю перекладача турецькою. Звісно, всі мої матеріали доступні безкоштовно.
Першим стало оповідання «В нас сталася війна», потім написала «Чому потрібно залишатися в укритті», «Чому тато не поруч», 2 матеріли на тему безпеки тіла, «Почуття, емоції та поведінка під час війни», «Правила онлайн-ігор під час війни», «Про повітряну тривогу та ППО», «Про кордони та як їх не порушувати», «Правила безпеки вдома», про втікання, «Коли втрачаєш близьку людину», «Дівчина з шафи», «Чому потрібно здавати аналізи», «Чому важливо стригтися та як робити це легко», «Як це – бути аутистом та що таке інвалідність». Всі це оповідання – це педагогіко-терапевтичний інструмент, який дозволяє батькам розповідати дітям про складні для сприйняття теми. Я співпрацюю з трьома психотерапевтами, які їх перевіряють та допомагають мені. Кожен раз я роблю певне дослідження теми, спілкуюсь на цю тему з дорослими аутистами та батьками маленьких особливих дітей. Зараз працюю одразу над декількома темами та чекаю рецензію на складний матеріал про особливі дні у дівчаток.
А надихають мене… мій син, діти друзів, мої маленькі клієнти та їх батьки, що приходять до мене на консультацію. Не знаю, хоббі це чи частина моєї просвітницької діяльності, та я просто радію, коли дізнаюсь, що змогла допомогти хоча б одній родині своєю творчістю!
3. Розкажіть, будь ласка, нашим читачам, що відбулося у вашому житті, що ви вирішили стати спеціалістом по інклюзії?
Тут не зовсім коректно. Певний час я займалася організацією інклюзії у навчальному процесі, але скоріше я є «фахівцем з аутизму», консультантом, лекторкою та психологом.
Втім… Що ж відбулося? Мій син відбувся. Так, він був, є та буде моїм головним мотиватором професійного росту та навчання. Задля нього я почала шукати інформацію про аутизм. Почала навчатися. Він атиповий хлопець. Методи, що були присутні з ним не працювали. Або були малоефективні. Дуже багато чого робила виключно інтуїтивно, вже згодом, навчаючись, розуміла – «о то це я у цій методиці робила!». Діагноз РАС нам поставили майже одночасно. З тією різницею, що у мене Синдром Аспергера, а у нього аутизм. Наразі, все це обʼєднано у розлад спектру аутизму за новою МКХ-11. Був складний період прийняття власної відмінності та його. Складно було шукати інформацію, адже достатньої кількості ресурсів українською чи російською тоді не було. Про методики певні – так. Але не як будувати адекватне комфортне для всіх членів родини життя, як справлятися з його «епізодами» мелтдаунів, з його тривожністю, зацикленністю та специфічною поведінкою, яка ускладнювала нам життя. Фахівці теж не розуміли, що з ним робити, а найголовніше – в них не було відповідей на мої питання. Тому я шукала англійською мовою в Америці, на форумах, у виданнях. Підтягнула власний рівень англійської мови. Та почала навчатися в Україні. Почала писати про аутизм та ділитися тим, що знаходжу. Мені стали задавати питання інші батьки. Бо я багато чого бачила з зовсім іншого ракурсу. Як аутист. І саме це найбільше мені допомагало з власною дитиною – я його розуміла. Згодом навчання ставало все більше та більше. Воно не закінчується навіть зараз. Це неперервний процес. І закінчувати не планую, адже чим старша син, з чим більшою кількістю батьків та античних підлітків я працюю – тим більше питань та тим більше знань потребую.
4. То ви досліджуєте все про розлади аутистичного спектру (РАС), розкажіть більш детально про це?
Коло моїх наукових інтересів значно ширше. За ці роки… з 2017 року я закінчила безліч можливих курсів, підвищень кваліфікації… Розпочинала з логопедії та дефектології – порушення мовлення та їх корекція, потім додалась сенсорна інтеграція, загальні знання про аутизм на безлічі міжнародних конференцій, фармтерапія, тьюторський курс – саме організація інклюзивного навчального процесу, теорія привʼязаності, психотерапія особістісних розладів, порушення поведінки, емоцій та сну у дітей з РАС, ОКР у дітей та підлітків (когнітивно-поведінкова інтегративна модель терапії), психосоматика та тілесно-орієнтована терапія, РДУГ, інструменти та корекція дисграфії та дислексії, КПТ в роботі з дітьми та підлітками. В квітні 2022 року здала екзамен за фахом «нейропсихологія» у Москві, але через громадянську позіцію диплом так і не забрала. Багато було у нашій програмі Stanford CMHPU, ми тоді самі перекладали презентації, мали честь спілкуватися з провідними фахівцями з США – в програмі зібрано понад 24 вебінари з синхронним перекладом українською та російськими мовами, ми піднімали теми новітніх досліджень, інструментів діагностики (навіть провели два навчальних вебінара з діагностичного інструменту CARS), головних складнощів аутистів – комунікація, сон, тривожність, порушення поведінки, обмеженої та повторювальної поведінки, розладів харчової поведінки. Ми презентували у рамках програми дві мало відомі в Україні доказові методики – PRT та PEERS. За допомогою Koegel та Stanford University надали можливість 5 українським фахівцям безкоштовно отримати перший рівень PRT. Звісно, я теж закінчила. Як і DirFloortime. Під час війни я побачила рівень травмованості людей та переключилася на травма-терапію – закінчила декілька курсів Complex Trauma Institute. Cue-Centered Therapy для терапії травми у дітей 8-18 від Stanford Medicine, Cognitive Processing Therapy від Medical University of North Carolina, Brainspotting (University of Georgia – USA) при підтримці Jewish Therapist Collective. Також нещодавно завершила курс CBT-AACT – курс від доктора Фанга, голови проекту Stanford Neurodiversity – когнітивно-поведінкова терапія у модифікації для дорослих аутистів. А також довготривалий курс підвищення освітнього рівня у напрямку «аутизм» від Riscon Academy (Швейцарія разом з Туреччиною). Звісно, всього не перерахуєш…
Та мені все ще цікаво дізнаватися більше та більше про аутизм та дотичні теми. Усе, що допоможе мені реалізувати мою мрію – побудувати толерантне до нейровідмінних людей суспільство та відкрити Центр підтримки нейровідмінних людей, де вони зможуть отримувати знання, знаходити допомогу, підтримку та розвиток. Сподіваюсь, одного разу ми з вами розповімо читачам про це!
А поки що ми з моєю колегою з Америки відкриваємо групи психологічної підтримки для аутичних підлітків, я с партнером заснували проект «Motion» – психолого-фізична абілітація нейровідмінних підлітків, де через фізичну реабілітацію та психотерапію ми допомагаємо хлопцям та дівчатам пізнавати та розвивати можливості власного тіла, навчаємо саморегуляції, соціальним навичкам. Знаєте, як то кажуть – крок за кроком до кращого майбутнього наших дітей!
5. Дайте пораду мамам особливих дітей!
Любити та приймати своїх дітей. Не ламати, не «приводити до норми», а намагатися зрозуміти – їх складнощі та сильні сторони, адже вони є у всіх нас! Своєчасно звертатися до власної психотерапії, адже… як у літаку – маску спочатку треба надягати на себе! І так… я як ніхто знаю, який це важкий шлях. Але… Завжди можна знайти того, хто підтримає. І надасть достовірну, науково підтверджену інформацію, спрямує, скерую у якому напрямку рухатися, допоможе розробити індивідуальний план розвитку дитини. У нас є багато чудових фахівців та онлайн-спільнот батьків особливих дітей. А ще… я раджу дослухатися також до думки дорослих аутистів, голос яких наразі доволі гучно лунає у науковому середовищі України. Де їх шукати? «Спитай аутиста Україна!» – нас там багато. І ми відкрито відповідаємо на питання батьків, ділимося власним досвідом. А ще… А ще я завжди відкрита до спілкування. Так, психологія та аутизм – мої спецінтереси і говорити я про це можу навіть не годинами… а днями!