Чому будувати бомбосховища в Україні дорого? Як залучити іноземні інвестиції для відбудови країни? Та чого бракує нашій сфері будівництва вже зараз? Про насущні проблеми говорили з президентом Національного експертно-будівельного альянсу України – ВІКТОРОМ ЛЕЩИНСЬКИМ. А між тим довідалися, як правоохоронець за освітою став успішним бізнесменом та благодійником, над чим працює нині та якою визначає свою головну місію!

Президент Національного експертно-будівельного альянсу України

– Пане Вікторе, раді знайомству! Ви – один з найвідоміших в Україні експертів з будівництва. Цікаво дізнатися, з чого починався Ваш кар’єрний шлях?
– У кожного бувають як злети, так і падіння. Головне – завжди рухатись вперед.
Досвід – так, у мене він чималий. Через рік після закінчення першого ВНЗ мені запропонували стати директором будівельної компанії. До цього я і будівництво були дуже віддалені. Я навчався на правоохоронця, а тут раптом нова сфера діяльності. Проте мені завжди була цікава технічна складова питання, тому цікаво було піти до будівельної організації. Перші два роки я працював по 18 годин на добу. Все було нове. Прислухався до фахівців, виконробів, робітників-будівельників. Відчував кожну розмову, намагався розібратися у специфіці – від причин відставання від графіків до того, чому, до прикладу, іноді зникають інструменти з майданчиків (подекуди разом з окремими робітниками). Далі кілька років роботи у Міністерстві регіонального розвитку. Я не раз об’їхав усю Україну. Потім декілька років праці заступником директора аудиторської компанії. Працював так само й консультантом у Комітеті ВРУ з питань будівництва.
Останні 10 років я створював міцну команду фахівців і нині перебуваю серед найпотужніших експертів будівельної галузі України, котрі об’єднались у Національний експертно-будівельний альянс. Сам альянс було оформлено у 2017 році. І ось вже чотири роки поспіль, за критеріями багатьох авторитетних видань, ми є «Лідерами року» як представники експертизи у сфері будівництва.
– Як і чим живе будівельна галузь сьогодні, під час війни?
– Сьогодні надто складна економічна ситуація. Щодо комерційного ринку нерухомості, то все, що стосується півдня та сходу України аж до Київської області, привабливість об’єктів там майже нульова. Якщо щось і будується, то це, як правило, добудова того, що розпочалося у довоєнний час. Ближче до заходу України йде пожвавлення, але, порівняно з тим як це було до війни, вкрай небагато. Деякі «супер-експерти» кажуть, що ми виходимо на рівень економіки довоєнного часу. Але, про таких «експертів» я навіть не чув, тож давати оцінку, мовляв, щось зростає… Такого, на жаль, не відчувається.
Стосовно державних замовлень та фондових вкладень, то це так само далеко не довоєнні обсяги. Державний сектор будівництва залишається у пріоритеті, це так. І компанії, які будували у комерційному секторі, переорієнтувалися на державний. Плюсом тут є те, що компанії намагаються втриматись хоча б за рахунок будівництва державних об’єктів. Мінуси ж у тому, що є дуже складною ситуація із формуванням пакету замовлень державного сектору, має місце недосконала система ціноутворення і суттєвий фактор – брак фахівців у нинішній воєнний час з причини мобілізації.
– Над чим працюєте зараз у Національному експертно-будівельному альянсі України?
– Ми намагаємось фактично втримати ринок фахівців експертизи у сфері будівництва. Це дуже складно. Якщо інженера можна вирощувати 3–5 років, проєктну групу можна сформувати за 5–7 років, то створити команду й експертне середовище такої непростої та специфічної сфери як будівельна можливо, починаючи лише від 10 років стажу. Як правило, наша організація розглядає об’єкти вищої категорії, тому в нас працюють люди із досвідом від 15–20 років. Виростити справжнього фахівця-будівельника з нуля – треба чверть століття на це. А втратити таку людину можна за день-два, на превеликий жаль.

– Яких сучасних технологій будівництва бракує у нашій державі?
– Повернімося до ціноутворення у державному секторі. Звісно, до війни, як би не хотілося це комусь замовчати, але левова частка індустрії була зав’язана на російських виробниках будівельних матеріалів. Метро, залізниця тощо. Багато підприємств так і продовжує працювати на тому ж обладнанні. А треба було без зволікань впроваджувати на наших підприємствах європейські стандарти. Найвдаліший приклад – ринок сільськогосподарської продукції. Що ж стосується ринку будівництва та 27 суміжних галузей, то така робота практично не відбувається. Багато продукції взагалі не конкурентоспроможні у ЄС. Ми потребуємо певну частину матеріалів, яких у нас реально бракує, з-за кордону. Починаючи від промислового скла, якого в нас на території України взагалі не виробляють.
Є над чим думати й працювати.
– Щодо будівництва укриттів та сховищ: що важливо враховувати? І чи можливо прискорити цей процес?
– На цю тему багато пишуть різного. Особливо мені «подобається», коли пишуть про те, що окремі об’єкти стають у рази дорожчими. Мовляв, чому ще рік тому були дешевшими, а нині такі захмарні суми? Відповідь проста – варто просто уважніше почитати нові ДБН (державні будівельні норми) від 1 листопада 2023 року і зрозуміти, що нові критерії до будівництва кардинально відрізняються від тих, якими вони були раніше. Якщо об’єкти не були розпочаті до листопада минулого року, то їх треба перепроєктовувати вже з урахуванням нових ДБН. І оскільки Україні об’єктивно доведеться робити акцент на підземні, набагато сучасніші, більш захищені і набагато більш універсальні об’єкти (ПРУ, бомбосховища, об’єкти подвійного призначення, як-то школи чи дитячі садки під землею). Безпека у цьому випадку стає значно дорожчою. Якщо за старими нормами окремі подібні об’єкти коштували 60–70 мільйонів гривень, то згідно з новими ДБН вартість нині сягає до 300 мільйонів. З цим доведеться рахуватись.
Безпека – це дорого! Але це необхідно робити і враховувати той факт, що життя людей – беззаперечний пріоритет. Тому усі оці хвилі критики чи якихось маніпуляцій на темі тендерів та «захмарних цін» – просто або від банальної необізнаності, або ж є спробами розхитати ситуацію у воюючій країні.
– Залучення інвестицій та тотальна реконструкція України після війни – наскільки це реально?
– Тут я не буду оригінальним і лише повторю те, про що говорив не раз у різних інтерв’ю. Наша держава самотужки не впорається, бо відбудова України – дуже й дуже коштовна справа. Без іноземних інвестицій нам просто не обійтися.
На недавній Конференції з відновлення України у Берліні представники світових країн-лідерів чітко артикулювали, що зацікавлені вкладати в Україну. Назвали, щоправда, три моменти, які в них викликають побоювання сьогодні, – війна, безпека співробітників та місцева корупція. Тому як у будь-якій цивілізованій країні світу, інвесторові в Україні потрібні чіткі правила гри і гарантії. Не такі, які мінятимуться чи ігноруватимуться, а, скажу так, залізобетонні правила, котрі будуть сталими та непорушними. Лише тоді інвестор прийде до нас.
А вкладати в Україну потрібно. Тим більше, що є куди і точно буде куди. Особливо після війни, коли відбудовувати треба буде практично усе, але вже за новими стандартами та критеріями підвищеної якості й значно більшої безпечності.
– Розвитку будівельної галузі свого часу сприяв «Благодійний фонд Віктора Лещинського». Але зараз Ваша команда спрямувала усі свої зусилля на допомогу військовим та цивільним. Про які напрямки йдеться?
– Насправді БФЛ першочергово був створений для підтримки молодих архітекторів, проєктантів, будівельників. Два роки до повномасштабного вторгнення, разом з будівельними ВНЗ і організаціями, ми максимально сприяли тій молоді, яка хотіла реалізуватись, але, скажу так, не мала стимулу. Тому ми давали їй стимул любові до будівельної галузі, до праці, де молода людина хотіла реалізуватись.
Зараз можу сказати, що у сьогоднішній складний час ми максимально активно і широко продовжуємо пропагувати як перспективність сфери будівництва нині й у післявоєнний час, так і престижність професії будівельника загалом.
– У Вас багато партнерів. Якими спільними результатами пишаєтеся найбільше?
– У нас велика кількість контактів як в Україні, так і з іноземними організаціями, які ми започаткували ще до широкомасштабної війни. Ми це максимально використовуємо заради підтримки цивільних людей, які опинилися у певний час в зоні бойових дій. Підтримуємо й військових різними невійськовими засобами: одягом, засобами особистої гігієни, продуктами харчування тощо. Ми одразу дуже активно працювали у цьому напрямку. Скажу прямо, що особисто я взагалі не займався своєю профільною роботою впродовж першого року повномасштабного вторгнення. Я тоді делегував повноваження управління компанією своїм заступникам, а сам присвятив себе суто волонтерському спрямуванню.
Перший рік війни ми усі витримали суто на ентузіазмі усіх українців, коли переламали ситуацію. Я добре бачив, як кожен намагався зробити максимум для того, щоб відстояти нашу рідну землю.
– Які цілі визначили собі на цей рік?
– Як і до війни, так і зараз (хочу на цьому наголосити) будь-який бізнес: маленький, середній чи великий – обов’язково повинен бути соціально адаптованим і соціально орієнтованим. Особливо великий бізнес завжди повинен брати на себе гуманітарну місію й спрямовувати частину прибутків на якийсь соціальний проєкт, котрий існує не заради заробітку, а заради тих людей, кому це реально необхідно.
Часто невеликі кроки з боку бізнесу допомагають здійсненню дуже великих сподівань інших людей. Саме у цьому напрямку ми й рухаємось. Це і буде головною метою, реалізацією якої я завжди займатимусь і пишатимусь, які б проєкти чи завдання не чекали на мене і моїх колег у майбутньому.

viktor_leschinskyi
Віктор Лещинський 
Viktor Leschinskyi 
БО «Благодійний фонд Віктора Лещинського»