Марина Соколова – це жінка, яка пишається своїм віком, створює красу в собі і навколо себе.

– Марино, дуже приємно з Вами познайомитись. Розкажіть, будь ласка, трохи про себе?
– Мені довелося добряче попрацювати із собою, щоб прийняти себе такою, яка я є. Зараз із впевненістю можу сказати: я – Жінка. Мені 46 років. Я створюю красу в собі і навколо себе.

– Знаю, що Ви займаєтесь ляльками-мотанкам. Розкажіть більш детально про цей Ваш вид діяльності?
– Мене ляльки-мотанки навчила робити подруга Тетяна, якій ці знання передала її бабуся. Я настільки захопилася процесом мотання ляльки, що почала все більше заглиблюватися у це дійство.
Одна з моїх улюблених ляльок – Птаха Щастя. Це родинний оберіг, який захищає сім’ю і оселю. Її призначення закладено у самій назві: вона несе у сім’ю щастя та достаток, а ще добру звістку для членів родини. Нещодавно зробила таку Птаху, яка у вузлику несе грудочку рідної землі. Цей оберіг помандрував у Німеччину до племінниці, яка виїхала з України під час повномасштабного вторгнення рашистів.
Маю мрію, щоб у кожній українській домівці оселилася така Птаха з доброю звісткою про нашу Перемогу.

– Танець у Вашому житті з’явилися більше як хобі чи це Ваш антистрес від буденності?
– Танець у моєму житті – це і антистрес, і хобі, і ще безумовна любов.
Мене у світ танцю привів мій чоловік і почалося це під час карантину. Я танцюю в ансамблі танцю «Берегиня», який створила Валентина Мандзій. Ця жінка – вчитель від Бога.
Ми танцюємо українські народні танці. Наш колектив бере участь у концертах у рідному місті Хмельницький та у міжнародних фестивалях.
– Розкажіть читачам про Вашу волонтерську діяльність, яка спрямована на допомогу нашим військовим?
– Ми з подругами робили ляльки-мотанки та передавали їх нашим захисникам у госпіталі та на передову. Також беремо участь у волонтерських ярмарках, де продаємо власноруч виготовлені вироби.
Ще я проводжу майстер-класи по створенню оберегових ляльок для рідних військовополоненних та зниклих безвісти, для наших захисників, які проходять реабілітацію в госпіталі, для рідних загиблих воїнів.
Також я долучаюся до акції #ПовернітьГероївЗПолону.

– Щоб Ви порекомендували жінкам, які хочуть у цьому житті щось змінити, але бояться?
– Страх – це природньо. Я потоваришувала зі своїми страхами і використовую їх собі на благо. Я зрозуміла, що вільна робити все, що бажаю. Якщо можу я, то це можете і ви.

– На Вашу думку, що треба зрозуміти жінці, щоб у 40+ не зупинятися на досягнутому?
– Життя – це постій рух. Коли мені здається, що я завмерла – всередині б’ється серце, судинами тече кров. Життя продовжується. Коли мій розум каже: «Це кінець!» – Всесвіт так організовує простір, що кінець перетворюється на початок. Тому зупинитися неможливо.

Просто бувають моменти у житті, коли необхідне перезавантаження.

– Щоб Ви побажали собі і нашим читачам у цей нелегкий для країни час?
– Ключ до Щастя у кожного свій. Бажаю собі і Вашим читачам знайти цей ключ, і щоб усі двері перед нами були відчинені для досягнення успіху.