Травми є неминучими етапами людського життя, проте, ми, батьки, особливо українці повинні захистити психіку наших дітей. Існує безліч методик, які допомагають позбутись травми, однак професійні фахівці знають, що травму треба попередити. Саме про це сьогодні в нас бесіда з СОФІЄЮ ГЛУШКО, лікаркою-психологинею, дитячою психотерапевткою в гуманістичному підході, спеціалісткою в роботі зі складними підлітковими питаннями, дитячо-батьківськими стосунками та травмотерапевткою в гештальт-підході процесу навчання. Вона дає дійсно важливі та ефективні поради. Ваша ж справа – взяти на себе відповідальність та піклуватись про малечу.
– Софіє, як воєнні дії впливають на дорослих ми знаємо. Що відбувається з дітьми?
– Будь-яка ситуація у війні має характеристики насилля. Це супроводжується відчуттям небезпеки та відсутністю можливості контролювати події. Те саме присутнє й у дітей. Але варто розуміти, наскільки опорними є для дитини її дорослі, батьки. Від того, що саме відбувається з дорослими залежить і спокій дитини. Навіть за часів дуже страшних подій, коли батьки можуть бути стійкими та опорними, дитина значно легше все виносить. Адже особливість дитячого мозку в тому, що він більш пластичний, що призводить до меншого ризику посттравматичних розладів.
– Що робити, коли діти не реагують на травматичні процеси?
– Я дуже часто у практиці чую такі репліки, що дитина не реагує. Але ж насправді, коли ми чуємо як летить ракета, наша психіка реагує в трьох варіантах: бий, біжи, завмри. Це відбувається глибоко у підсвідомості. Це не про те як ми вирішуємо що робити. Це реакція наших інстинктів. Тому, навіть, якщо здається, що ми не бачимо ніякої реакції від дитини, значить її підсвідомість обирає «завмри». Однак в організмі все одно виділяються гормони стресу (кортизол, адреналін), які неодмінно впливають на усі системи його організму.
– Вплив однозначно буде. Як попередити травматичні моменти?
– Ми не можемо зробити так, щоб війна зовсім не впливала на нашу сім’ю. Якщо ви ідентифікуєте себе з Україною, якщо виїхали, якщо залишились… Війна матиме вплив на нас! Бо ми переживаємо за рідних, за батька, якого можуть забрати на фронт, може прилетіти тощо. Усе це травматично!
Аби забезпечити психіку дитину спокоєм (наскільки це можливо), необхідно вводити ритуали. Повторювані, приємні домашні дії: ігри, читання казок перед сном, багато обіймів. До речі, останні дуже сильно впливають на зменшення гормонів стресу. Дозволяйте дітям робити в домівках халабуди, якісь безпечні місця з усього, що вони знайдуть. Це вже матиме терапевтичний ефект для дитини. Якщо дитина бачить, що ви стабільні, на вас можна покластись, ви є опорою, тоді ймовірність травматичних процесів буде значно знижуватись.
– Які рекомендації Ви дасте батькам, якщо вони не бачать прихованої психологічної травми?
– Що робити батькам, щоб не нашкодити, я б так сформулювала питання.
Називайте речі своїми іменами, як би складно це не було. Приховувати реальність точно не варто, хоча дуже хочеться, я розумію. В моїй практиці я не раз чула, що дітям 5–7 років батьки пояснювали щось казково. Проте ще раз наголошу, як би ви не приховували від дітей реальність, дитина в соціумі чує правду. На вулиці, в новинах, від дітей навколо… Дитина, яка не чує від батьків правду стає ще більш дестабілізованою. А це ще більше підвищує її рівень тривоги.
Водночас дитині варто демонструвати ідею того, що добро завжди перемагає зло.
Підсумую: пояснюємо дитині усе своїми словами на доступному для неї рівні, друге – даруємо віру й надію в добро за допомогою позитиву. Головне: «Ми справляємось!»
– Що являє собою психотравма?
– Для дитини, в першу чергу, це прояви уникнення тих чи інших стимулів, дій, місця… Це може бути переліт, період часу в окупації, перебування в укриттях, виїзд з країни, перебування без світла чи тепла тощо. Також дуже показові є фітбеки, коли немає реального подразника, але дитина відчуває щось, наче знов пережила щось травмувальне. Страхи, агресивність, тривожність, порушення сну, зміна апетиту, тіки, енурез, болі в животі (психосоматика). Спектр симптомів дуже великий.
Закликаю, якщо ви бачите зміни в поведінці дитини понад двох тижнів – звертайтесь до спеціаліста.