Він віддав увесь бюджет громади на потреби ЗСУ та першим організував шкільне укриття у Запорізькій області. Голова Кушугумської територіальної громади ВОЛОДИМИР СОСУНОВСЬКИЙ розповів про реалії життя людей неподалік лінії зіткнення та поділився особливостями своєї роботи під час війни.
– Пане Володимире, як війна вплинула на життя людей, зважаючи на територіальну близькість до фронту та регулярні обстріли?
– У нашу громаду входять три селища: Балабине, Кушугум, Малокатеринівка. До початку повномасштабного вторгнення тут проживало 18 200 жителів.
У березні 2022 року ми почали приймати перших переселенців. Тоді люди тікали з Маріуполя на обстріляних автомобілях та зупинялися у нас, розповідали жахіття війни, які бачили на власні очі.
На День Конституції України вперше з «Ураганів» обстріляли Балабине. 17 ворожих «прильотів» пошкодили близько 70 будинків, порозбивало вікна та дахи. На щастя, обійшлося без жертв.
Після ракетами С-300 вдарили по селищу Кушугум. У Малокатеринівці від атаки постраждало 175 будинків, 3 з них вигоріло вщент. За межами населених пунктів розбиті майже всі підприємства, де працювали наші люди та сплачували податки. Загальна кількість постраждалих домогосподарств внаслідок дій ворожої армії – 375.
Звичайно все це вплинуло на місцевих жителів – приблизно 30 % з них виїхали у більш безпечні місця. Натомість нині на території нашої громади проживає близько 3 тисячі ВПО.
– Як змінилась Ваша діяльність після повномасштабного вторгнення?
– Моя дружина та двоє дітей також виїхали у більш безпечне місце у березні 2022 року. З того часу я фактично живу на роботі. Ми відразу створили потужну територіальну оборону, до якої увійшло майже 700 людей: патрулювали вулиці, разом із поліційними громадами слідкували за дотриманням «сухого закону».
Окрім безпосереднього управління громадою, я почав активно шукати підтримки серед українських колег та міжнародних організацій, залучати інвестиції. Пам’ятаю, як приїхала перша машина з гуманітарною допомогою із Закарпаття. Розвантажували й видавали людям продукти, бо магазини тоді не працювали. Тільки за 2022 рік ми роздали майже 155 тисяч булок хліба по громаді. Розвозили трьома машинами: я на своєму автомобілі, «швидкою» та стареньким «УАЗ». Були великі черги.
Потім їздив у Чехію за співпрацею з міжнародними організаціями. Там ми також отримали величезну допомогу у вигляді харчових продуктів. За 2022–2023 роки переселенці та соціально незахищені громадяни отримали 250 тисяч харчових наборів.
Допомагаємо і військовим. Після початку повномасштабної війни я віддав свій робочий автомобіль ТЦК, згодом його отримали хлопці 55-ї бригади.
У нас дуже активні місцеві волонтери. Разом ми регулярно передаємо продукти на «нуль». Забезпечуємо бійців на передовій інверторами, нагрівачами, помпами.
– Знаю, що увесь дохід громади на 2024 рік Ви спрямували на підтримку ЗСУ. Про яку суму йдеться?
– Так, це була моя пропозиція. Дуже вдячний депутатам, що її підтримали.
Ми віддаємо 40 млн грн на потреби наших бригад. Це ті податки, які йдуть у місцевий бюджет (оренда землі, єдиний податок, ЄСВ, акцизний збір), а також зекономлені кошти.
Наприклад, попри складну ситуацію, ми досі користуємося світломаскуванням.
– Які пріоритетні напрямки розвитку Вашої громади? Над чим працюєте?
– Головна моя політика – шкільні та дошкільні заклади освіти. Ми їх розвивали, оснащували сучасним обладнанням, і вони у нас найкращі. Пишаюся, що останні два роки ми змогли повністю, а не частково, виплачувати зарплату нашим вихователям, вчителям, попри те, що вони не виходили на роботу офлайн.
Торік ми зробили укриття у Кушугумівській гімназії «Інтелект» – перше у Запорізькій області. Тепер там проводять змішане навчання. Зараз у гімназії – 670 учнів (із 850 раніше). Змішана форма дає наснагу і бажання до освіти, адже наші діти багато втратили через коронавірус та війну. Наразі вже готовий проєкт безпечного простору у Балабинській гімназії «Престиж», чекаємо на співфінансування з державного бюджету. Там має бути ще більше укриття – на 250 людей. Прийде Перемога і наші учні будуть виборювати найкращі місця на освітніх олімпіадах. Діти – фундамент, основа, наше життя. Тому за них треба перейматися найбільше.
Як вже говорив, ми активно працюємо для залучення інвесторів, отримання донорства, грантів. Так, іноземні партнери передали нам важливу техніку для усунення наслідків ворожих «прильотів» – спеціалізований трактор, бобкат (за 45 тис. євро), екскаватор (за 120 тис. євро).
Завдяки Норвезькій раді у справах біженців, наші родини отримали по 10 800 грн матеріальної допомоги. 5 млн грн для відновлення пошкодженого житла виділила організація FAO – це були сертифікати по 12 тисяч гривень у будівельному магазині на сім’ю. Взимку підтримували людей дровами, брикетами, палетами. Загалом, 5 тисяч дворів (із 7-ми) отримали гуманітарну допомогу грошима, або матеріалами. Продовжуємо щотижня видавати по 5 тисяч продуктових наборів для ВПО та малозабезпечених.
Також турбуємося про безпеку та здоров’я жителів громади. Разом з ДСНС у Запорізькій області організовуємо зустрічі з дітьми, де розповідаємо про загрозу боєприпасів та поведінку під час обстрілів. Також, за участі міжнародних організацій, проводимо навчання з курсу «Парамедик».
– Чи є болючі питання стосовно життя та розвитку громади, про які варто говорити?
– Одне із найбільш болючих питань зараз – втрата поливної води. Після того як ворожа армія зруйнувала Каховську ГЕС, громада залишилась без водосховища. Річка Конка майже висохла. Кушугумівські затоки також відійшли й залишилась тільки річка Кушугум, але до неї далеко. Усі помпові станції, що побудовані на березі, на сьогодні не можуть закачувати воду для поливу. Наразі у нас є тільки питна вода із Запоріжжя – мережі протяжністю 130 км, але цього не вистачить на усі потреби. Овочівництво під великою загрозою.
І звичайно, ми втратили привабливість нашої громади – це відпочинок, рекреацію, рибальство.
– Ви активно популяризуєте спорт та підтримуєте молодь, чи не так?
– Все моє дитинство і юність пройшли у тренуваннях. З рідного селища я їздив до міста Запоріжжя в ДЮСШ. Після закінчення школи здобув освіту соціального педагога, але паралельно тренував боксерів у СК «Локомотив». Згодом відкрив свою секцію у Балабинській школі. Пізніше ми перейшли у, тоді ще, напівзруйнований будинок культури. У мирний час там регулярно проводили турніри. На змагання з’їжджалося близько 300 учасників з усіх областей. У 2016 році я очолив Запорізьку федерацію боксу.
Сьогодні на 80 % зменшилась кількість змагань, але все одно тренування проходять у Будинку культури та спорту. По 250 дітей щодня займаються боксом, тхеквондо, греко-римською боротьбою, національними, сучасними й бальними танцями. Діти наших полеглих воїнів навчаються там безплатно. Їм приділяється велика увага.
Також нещодавно я зустрівся з дітками загиблих героїв та особисто вручив їм сертифікати на суму по 5 000 гривень. На ці гроші вони разом із сім’ями відвідали фірмовий магазин і на власний смак придбали для себе спортивний одяг, взуття чи інвентар. Звичайно, діти були задоволені. Але те, що ми вже не повернемо їм їхніх батьків, – найбільша біда.
– Яким бачите майбутнє?
– Ми працюємо на Перемогу – це головне, щоб нормально розвивалась держава та наша громада. Спочатку мир та спокій, а потім – ремонт доріг та благоустрій.
Надіємося на наших хлопців, на ЗСУ. Все 100 % буде добре!
facebook: Володимир Сосуновський