Адвокат, колишній помічник Народного депутата України, в минулому працівник податкової. Спеціалізація: кримінальне право, цивільне право, адміністративне право, морське право, спори з органами ДФС та супровід діяльності підприємства.
Захист прав, справедливість, допомога людям у складних ситуаціях – це лише деякі з аспектів роботи адвоката. Ця професія потребує не лише глибоких знань законів, але й аналітичного мислення, комунікативних навичок, емпатії та стійкості.
В інтерв’ю з Олегом ЗАМКОВЕНКОМ ми поговоримо про сучасну юриспруденцію, про вражаючий досвід роботи нашого гостя та невпинний розвиток. Впевнені, ця бесіда буде цікавою та корисною для широкого кола людей, які прагнуть більше дізнатись про професію адвоката, про можливості українських фахівців. Людей, які стикнулись з правовими проблемами та потребують допомоги кваліфікованого експерта.
– Пане Олеже, вітаємо у нашому інфопросторі. Варто почати з основ, з того, що примусило Вас стати на професійних шлях юриста?
– Свою першу зацікавленість до юриспруденції я проявив ще в дитинстві, як з’ясувалось, потяг до юриспруденції у мене прописаний на рівні ДНК. Я представник династії адвокатів. Мій батько, Микола Замковенко в минулому тривалий час працював суддею. Його ім’я досить відоме в Україні та за її межами. В минулому він голова Печерського районного суду м. Києва, народний депутат України, має звання заслуженого юриста України, пройшов великий професійний шлях з багатьма перепонами. По завершенні інституту батько вже був суддею Броварського районного суду, а в подальшому головую цього суду за часів СРСР. Тому з вибором професії у мене вагань не було. Я твердо вирішив бути юристом.
З дитинства я полюбляв читати, тому більшість вільного часу проводив не на вулиці з м’ячем, а за книгами. Точні науки мені давались значно складніше, на відміну від старшого брата та батька. Тому я залюбки ще в школі долучився до читання конституції та іншої юридичної літератури. Зрозумівши, що це моє, я почав рухатись професійно після школи саме у напрямку юриспруденції, однак стартував все ж таки з Київського інституту міжнародних відносин.
– То виходить, що Ваш шлях розпочався не з юридичного факультету?
– Саме так. Однак я навчався на факультеті міжнародного права за спеціальністю міжнародне приватне право. Це не завадило мені з третього курсу ЗВО розпочати працювати у відомому адвокатському бюро помічником Сергія Власенка та Олексія Резника, який і досі залишається впливовою людиною в нашій державі. До речі, ми й до сьогодні підтримуємо теплі стосунки. Трохи відволікся. А далі були роки роботи на державній службі помічником – консультантом народних депутатів України, в податковій, в приватній практиці. Наразі я працюю в адвокатському об’єднанні разом з батьком та братом. Ми маємо різні спеціалізації. Брат, наприклад, більше займається господарчими та адміністративними справами. Я ж з батьком здебільшого займаюсь кримінальними справами. Так, це найскладніша ніша, однак, вона мені дуже подобається через те, що потребує багато часу та викликає азарт.
– Якими головними правилами в роботі Ви керуєтесь?
– Щодо правил, кажуть ніколи не кажи ніколи, проте я дійсно принципово ніколи не візьму в роботу справу про зґвалтування, розбещення неповнолітніх тощо.
В цілому я не братиму в роботу ті провадження, де людина може виявитись дійсно винною за такими жорсткими статтями.
– Олеже, а як змінився Ваш формат та режим роботи за останні два роки?
– Кардинально усе змінилось з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України, як і в багатьох українських підприємців, власне. Багато людей виїхали, хтось просто збанкрутував, інші воюють на фронті. Через це усі процеси роботи дійсно трохи призупинилась. Я не тішу себе сподіваннями, не вдягаю рожеві окуляри, а шукаю інші шляхи власної реалізації. Проте основною моєю роботою залишається саме адвокатська справа.
– А які запити здебільшого мають місце у Вашій роботі?
– На сьогодні багато запитів стосуються закону про «Державну зраду». Зараз, якщо ти вголос скажеш на вулиці, що не задоволений чинним режимом, можеш отримати строк. Довести, що такого інциденту не було – майже не реально, бо судді бояться владу. Я маю особистий досвід в родині, коли мій батько ухвалив рішення, випустивши з під арешту у 2001 році Юлію Тимошенко. Так от ще багато років потому у нас за день могли проходити по два-три обшуки. Тільки уявіть! А після було понад сімнадцять років кропіткої роботи над тим, аби довести законність рішень ухваленим під головуванням мого батька на посаді судді. Авжеж, нам усе вдалось, але відтоді я точно знаю, на що здатен режим.
– Які перспективи Ви вбачаєте? Чи чекає на нас світле майбутнє в законодавчій площині?
– Не впевнений, це якщо не говорити в більш негативному забарвленні. Права людини в Україні утискаються щодня все більше. Найяскравіший приклад – закон про мобілізацію, в якому йдеться про те, що людина з одним оком, з одною рукою, чи та, яка виховує дітей до 7 років – може бути призвана до лав ЗСУ. В моїй головні це не вкладається. Разом із тим я дуже був радий почути, що омбудсмен підняв це питання і законопроєкт відправили на доопрацювання. Тому, гадаю, на ваше питання я відповів. Не стану висловлюватись жорстко, тому що, усі розуміють, хто при владі наразі. На мою думку, найефективнішим для України був режим Леоніда Даниловича Кучми. Усі ж його послідовники тільки відали нашу економіку на 50-70 років назад. Що відбувається й сьогодні.
– Другий Ваш напрямок роботи – деревообробне виробництво. Що саме Ви пропонуєте клієнтам?
– Так нещодавно ми відкрили невеличке підприємство з виробництва шпону та фанери, намагаємось його розвивати, виходимо на міжнародний ринок потрохи, проте платимо податки саме в Україні.
Для мене це дуже важливо, бо не так давно я працював у податковій в юридичному управлінні і вважаю, що підприємці повинні платити податки, аби допомагати виживати в таких складних умовах соціально незахищеним верствам населення чи то працівникам на державних посадах, лікарям, вчителям… Це наша зона відповідальності.
– Відкрити виробництво в країні, в якій йде війна, досить складно. Що надихнуло Вас на цей крок?
– Насправді досить прості речі – бажання жити якомога якісним життям, прагнення виховувати дітей в достатку та дати їм більше у цьому житті, ніж вони сьогодні мають. Я хочу піклуватись про близьких та не зупинятись на досягненнях. Це підприємство ми відкрили разом з давнім другом, який є для мене справжнім наставником у бізнесі. Тому, як тільки я почув пропозицію, я одразу зголосився попробувати себе у бізнесі, незважаючи на не простий час.
– Дякуємо, пане Олеже, за Вашу позицію та принципи. Поділіться, будь ласка, ще власними амбіціями у професійному напрямку. Яких масштабів прагнете досягнути?
– Я хочу надавати робочі місця українцям, підтримувати їх в наші досить непрості часи, реалізовувати власні бажання та прагнення.
Перед нами стоять великі виклики, і коли вони закінчаться важко прогнозувати. Тому ми повинні розвивати свої справи, підіймати країну з руїн, розвиватись та наближати не тільки перемогу, а й європейські стандарти життя.
facebook: Олег Замковенко