Вона живе і надихається мистецтвом, а ще показує світу українських художників з палким серцем. ОЛЕНА МАКСИМОВ розповіла, як пройшла виставка у Лондонській галереї D Contemporare, чим сучасникам вдалося вразити іноземну публіку, а ще поділилася з нашим журналом майбутнім проєктом у Женеві. Про все це читайте далі.
Кураторка виставки українських мистців у Лондонській галереї D Contemporare. Поціновувачка мистецтва. Колекціонерка.
– Вітаємо, Олено! По-перше, хочу сказати, що Ви – чарівна жінка, прекрасна дружина та мама, а ще мисткиня та організаторка! Скажіть, що допомагає Вам не розгубитися у шаленому ритмі життя?
– Дякую! Але без перебільшень, я не мисткиня, а просто закохана у мистецтво людина, тому і вираженням цього захоплення є організація виставок. Ніякої чарівної палички, планування або тайм-менеджмент, за цю навичку дуже вдячна бізнес-тренеру Людмилі Білоконь, яка дала дуже потужний поштовх для пошуку себе та розуміння того, як досягати бажаного.
– Нещодавно у Лондоні, в галереї D Contemporare, відбулася виставка робіт сучасного мистецтва. Там були представлені й п’ять українських митців. А Ви стали кураторкою заходу. Поділіться деталями. Як Вам це вдалося?
– Почну з ідеї. Я дивлюсь багато виставок і просто в захваті від того, що створюють наші сучасні митці. Їх роботи дуже різні й зупинитись на одному напрямку або темі було складно. Розмірковуючи над темою, яка може об’єднати це різноманіття, пригадалося одне коротке та влучне висловлювання: «мистецтво розпалює серця та пробуджує розум». Так склалася назва виставки – «Палаюче серце». Наші митці потужно рухаються вперед, багато розповідають про війну, але це не заважає їм створювати глобально актуальні роботи у сучасному мистецтві. У кожному з них – Палаюче Серце, серце запалене мистецтвом.
Почну з єдиного чоловіка Олексія Іванюка, який був у компанії чотирьох мисткинь: Наталії Корф-Іванюк, Дар’ї Іващенко, Анни Кострицької та Ірини Сушільницької. У проєкті були роботи з двох різних серій, Realism та TIME. Одна з робіт останньої серії стала афішею виставки. У його роботах одразу відчувається бунтарський характер, впевненість та глибина. Відійшовши від реального в бік абстрактного мистецтва, він відкинув формотворчі обмеження. Але пейзаж залишився його зворушливою темою. Роботи з серії Realism, виконані аерозольними фарбами, ніби кидають зухвалий виклик вуличному живопису. Автор навмисно спрощує зображення, відкидаючи вторинні деталі, залишаючи домінантними геометричні елементи й колористичні плями. Його пейзаж наче закарбований фарбами емоційний відбиток, як, наприклад, коли після прогулянки лісом ви заплющуєте очі й на мить утворюється кольоровий сплеск, який тісно пов’язаний з вашим особистим емоційним станом, що своєю чергою і впливає на сприйняття навколишнього світу. У серії TIME глядача поглинає майстерно передана на полотні безодня, де автор залишив тільки примарний горизонт, свого роду портал, де немає ні минулого, ні майбутнього, а є тільки відчуття Часу зараз. Наразі Олексій Іванюк має вибухові ідеї, але каже, не може стояти за мольбертом в той час, коли треба стояти за свою країну. З самого початку війни був активним волонтером, а зараз служить в ЗСУ.
Дружина Олексія, Наталія Корф-Іванюк також професійна мисткиня. (Навіть їхній 12-річний син Назар вже почав свою виставкову діяльність у галереї «Триптих»). У Лондоні були роботи з серії Знак (створені за підтримки Mironova gallery), мальовничі Килими та нові роботи «Пустеля в раю». Серія Знак, яка базована на сакральній геометрії, з давніх часів використовувалася як мантра, тотем. Це переосмислення Трипільської культури, історія зафіксована у знаках, перетворена на дивовижної краси рельєфи. Килими з поіменної серії є особистими для Корф-Іванюк: бабусин будинок, килими на стіні, вишивання хрестиком, штопання з наперстком, осінні яблука, що пахнуть льохом. Мисткиня каже: «Ця предковічна любов тягнеться незримою ниткою від зародження Божого світу, я лише намагаюсь вирвати із темряви забуття ці образи, надаючи їм ЗНАКОВОСТІ». У найновішій серії Корф-Іванюк розмірковує над словами Мирослава Дочинця «…де б ми не були, однією ногою ми вдома, а іншою – у вигнанні. Чи то пустеля, чи райські кущі…». Мисткиня спонукає глядача замислитись над власним шляхом до душевного порятунку, в чому він полягає та де знаходиться той омріяний рай.
З Дар’єю Іващенко я знайома давно, була і свідком початку її творчого шляху, і однією з її перших колекціонерів (до речі, ціна на роботи вже виросла в 10 разів). Слідкуйте за митцями й не чекайте, коли вартість їх полотен буде вище ваших можливостей, створюйте ваші власні колекції,
бо без мистецтва оселя ніколи не буде живою! Мисткиня використовує золоті або срібні металеві листи (поталь, або сусальне золото) для створення фону, який перетворюється на живе та мінливе середовище завдяки світлу, що краще дозволяє виділити створені авторкою образи в притаманній їй техніці реалізму. До вибору сюжету Дар’я Іващенко підходить дуже свідомо, з прискіпливістю обираючи нову тему. У D Contemporary були три дуже різні роботи, одна з яких, Mumpsy Wants Tatoo, навіть прикрашала Офіс Президента України, Володимира Зеленського! Це був проєкт, розроблений для КАМА, де мисткиня створила персонаж, свинку Мампсі
(@mumpsy.wants.tatoo), та з
його допомогою досліджувала тему впливу трендів на власний вибір, порушувала питання нестійкої свідомості та закликала молодь відповідально ставитись до власного тіла.
За Іриною Сушільницькою, заслуженою мисткинею України, я стежила давно. Пам’ятаю, як була вражена одними тільки фото з виставки в Сорбонні, в Парижі, де вона розповідала про війну у своїй персональній виставці «Голос війни». Надзвичайно потужні роботи, обов’язково подивіться на її сторінці. У Лондоні були представлені яскраві роботи виконані в притаманній Сушільницькій аерографічній техніці. Вони привертають увагу глядача своєю яскравістю та привабливістю, а також мають цікавий зміст. Форми та текстури робіт мають пластичний ефект: завитки, рухливі, текучі форми нагадують рух часу. Вони захоплюють суть вічного руху, передають стан, де ніщо не залишається постійним.
– Якою була головна мета виставки у лондонській D Contemporarе? Чи задоволені Ви результатами?
– Основною метою було представити нашу країну не через призму війни, а зазирнути глибше, показати гідний рівень сучасного мистецтва на прикладі молодих, активних та вже визнаних артсуспільством художників. І для яких, на мою думку, важливо, щоб їх творчістю цікавились не тільки тому, що зараз йде війна в Україні, а тому, що вони створюють цікавий в загальному розумінні контент. Відгук був дуже позитивним. Навіть на думку самих співробітників, це була одна з найкращих виставок року, яка торкає найглибші почуття, надихає, викликає цікавість дізнатись більше про українське сучасне мистецтво.
– Схарактеризуйте сучасне мистецтво. Яким воно є для Вас?
– Для мене сучасне мистецтво є сміливим та безмежним. Художники використовують максимум з досягнень у мистецтві та застосовують їх у своєму індивідуальному баченні, сприйнятті сьогодення. Цей колосальний мікс вже не поділиш на експресіонізм, кубізм або якийсь інший стиль. Мені дуже імпонує у сучасних творах те, що кожен з них штовхає нас далі за рамки візуального сприйняття, спонукає дізнатись більше, переосмислити або навіть змінити свою думку про ті, чи інші речі, події.
– Як варто підтримувати сучасне мистецтво, на Вашу думку?
– Це дуже важливе і болюче питання. Культура споживання набирає неабияких обертів, а чи можемо ми порівняти цей рівень з рівнем цікавості до самої культури? Коли я чую, що це дуже дорого, хочеться порадити: підтримуйте молодих митців на початку їх шляху. Бо через деякий час ви будете здивовані, що тієї ціни, за яку ви придбали роботу, вже не існує. Але найголовніше, саме так ви будете допомагати розвитку митців.
Мова навіть не про ціноутворення, а про те, що у кожного з нас є можливість бути причетним до зміцнення культурного спадку країни. Згадайте найвидатніші світові колекції – все починалось з підтримки молодих і, на той час, не всім зрозумілих митців. І дякувати Сергію Цюпку, в Україні є можливість знайомитися з культурним спадком мистецтва другої половини ХХ та ХХІ сторіччя.
– Які цілі ставите собі на найближче майбутнє? Можливо плануєте ще якісь грандіозні проєкти?
– Цілей багато. Наразі працюю над виставкою, присвяченій жінці, яку хочу розмістити на стінах пологового відділення женевського кантонального госпіталю.
Для мене це місце з дуже сильною енергетикою, на кшталт капели Ротко. Місце, де з’являється нове життя, буде створювати найкращий тандем енергії. Я представила проєкт і два місяці потому, коли вже не чекала, отримала позитивний відгук. Тож ніколи не ставте собі перепони, завжди дійте. Згадайте вислів Нельсона Мандели: «Я ніколи не програю, я або перемагаю, або отримую нові знання».
facebook: Алёна Расстальная
instagram: alena_maximov