Як та коли наш світ наповнюється добром? Хто несе його людям?
А таки ж звичайні, чи краще все ж таки казати – надзвичайні люди. Серед тих, хто творить добро та дарує надію і радість кожного дня – мати одинадцяти діточок, десять з яких знайшли справжню родину в її дитячому будинку сімейного типу, волонтер, яка з початку повномасштабного вторгнення ні на хвилину не припиняє роботу для підтримки ЗСУ, мати воїна-захисника – МАРІЯ РОГОВЕЦЬ.
– Доброго дня. Пані Марія, велика шана спілкуватися з Вами – волонтером, яка не на день не припиняє роботу. Але, покликання допомагати у Вас, мабуть завжди. То розкажіть, будь ласка про Ваш дитячий будинок сімейного типу.
– Доброго дня. Дійсно, допомагати тим, кому важко у житті, це моє покликання, яке я відчуваю завжди. Й один з напрямків, в який воно вилилося – це допомога діткам, що не бачили батьківської опіки. Ми з чоловіком вирішили це разом, в нас виникло бажання стати родиною для таких дітей.
Першу дівчинку ми взяли 13 років тому, а вже дитячий будинок сімейного типу офіційно заснований у 2019 році, коли повномасштабної війни ще було і син був вдома, а ми жили у відносному мирі.
– Діти, вони ж усі різні. А у Вашому будинку їх десятеро. Як Вам вдається розуміти кожного, відповідати на потреби кожного?
– Мені пощастило. Мої діти дуже чемні та слухняні. Я доволі легко знаходжу з ними спільну мову, бо наші відносини будуються на взаємній повазі, довірі, розумінні. Окрім того, наші діти мають талант бути вдячними, що живуть в нормальних умовах і мають дбайливих, люблячих батьків.
– Чи плануєте Ви збільшувати родину Вашого Сімейного Будинку?
– Нажаль, родину збільшувати ми вже не можемо, бо наш дитячий будинок офіційно розрахований на десять діток.
– Яготинський волонтерський центр народився з прагнення допомогати синові, який боронить нашу країну, чи були й інші прагнення?
– У розвитку цього центру інша хронологія. Я почала допомагати військовим ще з лютого 2022, бо зрозуміла, що кожен з нас повинен це робити, аби не дати можливості окупантам хазяйнувати на рідній землі. А в березні пішов на війну мій син. З лютого, кожного дня я у волонтерській роботі, й по-іншому зараз життя собі навіть не уявляю.
– Волонтерська праця дуже виснажлива, важка й фізично й емоційно. Кожен день збір – від смаколиків і ліків до грошей на авто, дрони, зброю, турнікети, тощо. Як Ви відтворюєтесь, де берете сили?
– Сили додають діти та підтримка чоловіка і моєї потужної команди. Крім того, нас безумовно підтримує наша віра. Ми з родиною ходимо до церкви, де нам дає сили та наснаги молитва.
– Як Ви бачите своє життя та діяльність після Перемоги?
– Після перемоги я так само буду допомагати нашим військовим, так само буде працювати наш волонтерський центр, бо бійцям потрібна буде реабілітація, лікування, протезування тощо.
– Ваше життєве кредо?
– Життєве кредо, що формує все моє життя – співчувати, розуміти, допомагати!