Історії жителів Херсонської області – це особливі оповіді, які здатні розчулити кожного. Усі ми пам’ятаємо страшні кадри початку великої війни та окупації Херсону. Ці світлини та відео закарбовані навіки в наших серцях.

Проте для багатьох, на щастя, завдяки мужності наших захисників, життя продовжилось на звільнених територіях. Українці, яким вдалось звільнитись від окупантів, розповідають жахливі речі. Та наша справа не тільки ділитись цими оповідями, а й демонструвати незламність нашого народу.

В цьому номері ми знайомимо вас з доволі сором’язливою дівчиною, прекрасною, талановитою жінкою, яка прагне донести істину до усього народу. Далі пряма мова і наша пошана учасниці проєкту «Героїчні Українки-2023».

– Вітаю усіх читачів та українців. Мене звуть Олександра Кубанкіна. Я художниця з Херсонщини, волонтерка благодійного фонду Support Kherson та член проєкту «Портал незалежних художників». Та головне – я щаслива попри усі жахи війни, багатодітна мама. Напевно, моя історія буде не першою, та, на жаль, не останньою. Але я вважаю, що про свій шлях ми маємо розповідати людям.
Ми маємо пронести крізь своє життя та переказати дітям, онукам, до чого може призвести війна. Я лише шкодую, що мої діти пронесуть її крізь себе. Відчують кожну мить болю, страху, відчаю. Та врешті решт ми подолаємо це. Ми маємо бути щасливими, це наш код нації. І ми такими неодмінно станемо трохи згодом.

З перших днів повномасштабного вторгнення я опинилась з родиною в окупації, і ніяких інших варіантів, окрім допомоги іншим, я не бачила. Так я вирішила допомагати країні всіма можливими способами, не зважаючи ні на що.

Разом з однодумцями, з односельцями ми співорганізовували мітинги спротиву у громаді, розповсюджували українські стрічки. Я створювала портрети на замовлення, а з вилучених коштів донатила на підтримку Збройних Сил України. І моїм власним, особистим досягненням в тих неймовірних умовах стала сума у 20 000 грн, які я зібрала за чотири місяці. Хтось скаже, що це небагато, а я відповім – це неймовірна сума для тих, хто чекав на наших хлопців та їх мужність звільнити нас від окупантів.

В окупації на мою сім’ю випало чимало випробувань, як і на багатьох інших. Одне з головних було – повна відсутність зв’язку. Ворог заглушив роботу всіх українських операторів. Ми не розуміли взагалі, що відбувається в країні, чи захоплено інші території, та що буде далі…

Після збільшення рейдів ми з родиною прийняли рішення виїжджати. Виїхавши до Києва, я почала активну волонтерську діяльність, адже на собі відчула війну. Паралельно малювала стели та знаки тимчасово окупованих територій Херсонщини на папері.
Моя мета була простою – підтримка незламного духу херсонців. Я й досі вважаю, що моральна підтримка не менш важлива для мешканців тимчасово окупованих територій. І в один з днів я висвітлила свої роботи у соцмережах, де отримала неймовірну купу позитивних відгуків разом із запитами намалювати інші населені пункти. Деякі з них, на жаль, вже зруйновані російськими окупантами…

Я продовжую робити те, що вмію, я вчусь робити те, чого ще не вмію, я створюю навколо себе та оточуючих те, чого поки немає.

Навесні цього року мені надійшло повідомлення з проханням перенести малюнок на прапор. І з того самого часу мною вже створено понад 200 прапорів, які мандрують усією Європою. Це про гордість, про відвагу, про відданість нашим захисникам та нашому українському народу. Авжеж, більшу частину вилучених коштів я також спрямовую на допомогу ЗСУ.

Я вірю, що незабаром буде наша перемога, а я привезу свій прапор з зображенням рідної громади додому.

instagram: oleksandra_kubankina