Війна, на жаль, сьогодні в житті всіх без винятку українців. Тих, хто воює, тих, хто чекає, тих, хто став на важкий шлях волонтера, й тих, хто обрав виїхати. Сьогодні своєю історією ділиться чарівна жінка, високопрофесійний юрист, справжня патріотка України, волонтер ЛІЛІЯ РУДЧЕНКО.
– Пані Ліліє, Ви маєте дуже зворушливу особисту історію війни. Хотілось, аби Ви поділились нею. Та почнемо з Вашого волонтерського досвіду.
– Мій волонтерський досвіт почався з початку війни, коли я допомагала людям похилого віку, особам з інвалідністю та іншим, які цього потребували, продуктовими наборами, ліками та іншими критично важливими речами.
Волонтерство – це не частина життя. Це саме життя. Потрібно розуміти, що волонтерська праця не оплачується взагалі, але займає максимум часу, енергії, нервів, вона вимагає завжди йти до кінця. І тут дуже важливо віднайти баланс між волонтерством та роботою, навчанням, родиною.
Нещодавно я приняла участь у районному та міському конкурсах «Молода людина року» – 2023 в номінації «Волонтерська діяльність» у місті Харків. І стала переможницею районного відбору. Окрім того, я успішно завершила навчання Open Volunteer School-2023, також закінчила школу волонтерів «Активна Громада» від Інституту «Республіка» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.
– Ви самі з Херсону, але вже понад одинадцяті років живете та працюєте у Харкові. Яким був Ваш шлях до цього міста?
– Мій шлях до Харкова не був випадковим, це була моя мрія – навчатися у цьому місті. Я вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ, мені було важко, бо це перше довге розлучення з рідними, але зі мною були поруч мої подруги Надія і Ірина, які підтримували. А зараз вже 12 років я проживаю у Харкові, чудовому місті, де маю багато друзів, улюблену роботу та плани на майбутнє.
– Ви живете на Салтівці, яка чи не найбільше постраждала від рук окупантів. Можете пригадати початок повномасштабної війни? Яким був Ваш психоемоційній стан, які рішення Ви приймали, як проявляли свою громадську позицію?
– Мені важко згадувати все, що пережила за час повномасштабного вторгнення рф. Близько четвертої ранку я прокинулася від потужних вибухів за вікном. Сиділа і розуміла, що нічого не розумію. Включаю телебачення, а там – гірше ніж фільм жахів. Коли я о сьомій ранку подзвонила своїй сестрі Наталії у Херсон, вона сказала, що місто вже в окупації.
Мені багато разів пропонували виїхати з цього пекла, але, якщо всі поїдуть, то кому буде потрібна ця країна. Життя тримається на простих людях. З найпершого дня я була впевнена, що повинна залишитись у місті, бути тут.
Зі своїм товаришем, паном Романом ми почали допомагати людям, які залишились на Салтовці і потерпали. Так почалась моя волонтерська діяльність, Ми розвозили продуктові набори, обіди, з якими нам допомагали партнери – World Central Kitchen. Доставляли їх у підвали, бомбосховища та на станції метрополітену, де перебували люди, які не мали можливості приготувати гарячу їжу.
Сьогодні українці об’єднані як ніколи: військовий, волонтер, журналіст, хакер, кухар, водій, митець тощо – кожен самовіддано бореться на своєму фронті. Усвідомлення української ідентичності невідворотньо викристалізовується в кожному громадянинові України.
– Ваша сім’я перебувала під окупацією у Херсоні. Яка їх доля на сьогодні?
– Зараз в Херсоні залишаються мої найрідніші люди: бабуся, тато та сестра. Місто і досі під постійними обстрілами, Лівобережжя залишається під окупацією орків. 2022 рік для мене не закінчився, він пішов по другому колу. Я більше року не можу потрапити до рідного дому.
– Ліліє, бажаємо скорішої перемоги України, та можливості зустрітись з рідними. Міцного здоров’я. Дякуємо за Вашу працю та відданість справі. Що прагнете сказати нашим читачам на завершення бесіди?
– Я дякую усім незламним, кожній нескореній людині. Спасибі хоробрим і сміливим! Ми боремося. Уособлюємо Україну – горду й незалежну. Ми наближаємо нашу Перемогу! Я дякую всім українцям – не лише за паспортом, а і в душі. Ми всі разом! Одна РОДИНА.
Ми всі РАЗОМ впевнено наближаємо перемогу!
Я дуже хочу, щоб кожна українська сім’я нарешті возз’єдналася, кожен воїн повернувся живим. Я прошу в Бога — Перемоги, процвітання, миру і сил!
Удачі всім, любові, великої віри та надії для кожного з нас! З Богом!
instagram: lilianaaaaaaaaaaaaaaaaaaaasa
facebook: Лилия Рудченко