Перейти до панелі інструментів
миллениум

Поезія допомагає нам висловити ті почуття світові, які неможливо передати у буденній розмові. Українська поетеса ЛІЛІЯ ЄРМАК дала ексклюзивне інтерв’ю нашому журналові та розповіла, як муза вперше прийшла у її життя, що дає їй сили творити вірші та висловила любов до України. Про все це читайте далі!

– Вітаємо Вас, Ліліє! Ваші вірші залишають значний слід у душі, після їх прочитання. Скажіть, як давно Ви їх пишете?

В УКРИТТЯ
Зафіксовано пуски «Кинджалів».
В укриття, в укриття, в укриття.
Вороги нас вбивають без жалю,
Забираючи спокій, життя…
День у день посилають ракети
Та скажено руйнують міста.
Б’ють у храми, церкви, мінарети,
Зневажають й Аллаха, й Христа.
Їхня ненависть має коріння,
Їхні душі чорніші за ніч.
Невгамовні пекельні створіння
Шлють ракетами смерть зусібіч.
Тільки знаємо ми: перед Богом
Кожен буде складати свій звіт.
Хто обрав світлоносну дорогу,
Хто залишив зруйнованим світ.
НАША СИЛА
В чому, браття, наша сила?
Що нас як народ єднає?
Від колиски до могили
Хто завжди оберігає?
Закладають змалку в розум
Батько – мудрість, мати – ніжність
Й силу опиратись грозам.
А Господь дарує гідність.
Воля ж до життя, свобода
І любов до України –
Генетичний запис Роду
В крові кожної людини.
ВІДПЛАТА
Не візьму на себе гріх
Когось проклинати,
Бо у мене діти є,
Є батько і мати.
Але Бога я молю,
Усі Світлі Сили,
Предків рідної землі,
Повстаньте з могили!
Бо настав вже помсти час,
Година відплати.
Ворогам прийшла пора
У муках сконати.
За сплюндровані життя,
За зниклих, за вбитих,
За спустошені міста,
За сиріт неситих …
За потоплених тварин,
За розмиті села,
За безсонні ночі теж,
За дні невеселі…
За пожежі і потоп,
За кожну тваринку,
За вдову і за вдівця,
За кожну сльозинку.
Ще багато таких «за» –
За що проклинати.
Та не буду. Бог – Суддя.
Правди і Відплати.
ДРУГИЙ РІК ВІЙНИ
Другий рік жахливої війни,
Сотні днів воюєм за свободу.
Тисячі сирен зайшли у сни
І у будні рідного народу.
Другий рік втрачаємо своїх
На фронтах, і вдома, на чужині.
Сліз гірких не вистачить на всіх —
Виплакали сльози очі сині…
Другий рік я Господа молю
Покарати ворога навіки.
Врятувати тих, кого люблю,
Від гіркої втрати дати ліки…
Другий рік шукаю я слова,
Щоб вони лягли на серце Богу.
Другий рік я вірю у дива,
Вірю в українську перемогу.
СПРАВЖНЯ БІЛЬ
Розтрощені хати та вигорілий ліс,
Російська техніка, розкидана повсюди.
А у дворі могилка – не доніс
На кладовище матір…
Хто осудить?!
Розбитий бомбою, зруйнований місток
Та обгоріла баня біля храму.
Тваринка злякана і схудла до кісток,
Лелека у гнізді завмер…
Та драма
Не кадри з фільму і не повість про війну,
Не опис історичної світлини,
І зрештою не мить якогось сну…
То справжня біль моєї України!
ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
День Незалежності держави,
Де пощастило народитись,
Де головне — свобода й право
Любити, вільно жити, вчитись.
Незламний дух і сильна воля,
І щире серце генетично
Закарбувалися у долі
Людини кожної фактично.
Моя прекрасна Батьківщина…
Де б не жила — я серцем з нею.
Хай буде рідна Україна
Навіки вільною землею!
МИ ІНШІ
Росії нас не зрозуміти.
Бо інші ми. Веселі, щирі,
І навчені достойно жити
В любові, радощі і мирі.
У єдності є наша сила.
Хоробрість — наша риса спільна.
Війна зламати не зуміла.
Навіки Україна вільна!
НЕ ВМИРАЙ ЗІ СВОЇМИ
ПОМЕРЛИМИ
Коли втрачаєш людину рідну,
То серце неначе навпіл…
Немовби душі частину солідну
Вручаєш у смертні лапи.
Плачеш, бо поряд її немає,
Вважаєш, що смерть – кінцева.
Біль втрати мозок нещадно крає,
Невтішна туга серцева.
Але уяви на хвильку, друже,
Смерть – просто другий початок.
Рідна людина далеко дуже,
І страж між світами на чатах…
У тому світі, можливо, краще,
Ні болю, ні втрат немає.
Остання навіть душа пропаща
Там спокій і милість має.
Тужити звичайно ти маєш право,
Але не вмирай душею.
Живи, – заради живих, – яскраво,
В пам’ять – за тих, за межею.
ЛЮДИ ЯК МОРЕ
Люди як море.
Судити не варто
Про їх глибину біля берега.
Пізнавши горе,
Пізнавши втрату,
Сховавши свого померлого,
Кожен пірнає
В свої темні води.
Хтось йде на дно, а інший бореться.
Ніхто не знає
свою природу,
Допоки біда не скоїться…
ДЯКУЙ БОГУ
Дякуй Богу, бо добрий Він,
Милосердний до тебе навіки.
Від скорботи дарує ліки,
Витягає тебе з руїн.
Дякуй щиро – за все, що є.
Він дає силу все пережити:
Зле і добре – і далі жити,
І любити життя своє.
МАКИ
Хотіла маки я намалювати,
Допоки не зів’яв червоний цвіт.
Щоби могли нащадки пам’ятати,
Яким чудовим може бути світ.
Краплини крові наче – тії квіти
На скатертині поля майорять.
Хай пам’ятають завжди наші діти
Про тих, хто йшов домівку захищать.
Про тих, хто назавжди поліг у полі,
Хто повернутися додому не зумів.
Для запису у вічності у Долі
Немає інших невимовних слів…
НЕ ЗАБУТИ
Хіба можна звикнути до болю?
Хіба можна забувати втрати?
Як собі радіти я дозволю,
Коли серце кинуто за грати?
Як мені продовжувати жити,
Коли гинуть люди в Україні?
Хіба може серце не тужити,
Коли хтось підірветься на міні?
Коли втрапила ракета у будинок,
Де так мирно спали діти, мати?
Жити як після нових поминок?
Хіба можна втрати забувати?
Посивіло серце, а не коси.
І немає ліків від скорботи.
Досить втрат і воєн також досить.
Досить невимовної гіркоти.
СЛІДИ ВІЙНИ
Ми всі постаріли дуже
За час цієї війни.
І я не про зморшки, друже,
Не про пасмо сивини.
Мова про те, що мало
Посмішок, більше туги.
Радості менше стало,
Більше біди навкруги.
Ми постаріли раптово,
І років на сто за ніч.
Так, не про зморшки мова,
Знаєш, не в тому річ…

facebook: @Lilia_Yermak
instagram: lilia.yermak

Зв'яжіться з нами

Наші менеджера проконсультують вас за всіма питаннями