Поезія допомагає нам висловити ті почуття світові, які неможливо передати у буденній розмові. Українська поетеса ЛІЛІЯ ЄРМАК дала ексклюзивне інтерв’ю нашому журналові та розповіла, як муза вперше прийшла у її життя, що дає їй сили творити вірші та висловила любов до України. Про все це читайте далі!

– Вітаємо Вас, Ліліє! Ваші вірші залишають значний слід у душі, після їх прочитання. Скажіть, як давно Ви їх пишете?

• Дякую. Вперше муза відвідала мене, коли мені було тринадцять. Почалося з гри, суть якої була скласти чотиривіршик, маючи лише слова-кінцівки. Згодом все частіше намагалася передати свої відчуття і думки віршами, зазвичай російською мовою, бо народилася і росла в СРСР, де панівною мовою була саме вона.
• Зараз якою мовою Ви творите поезію?
• З моменту вторгнення армії рф на територію моєї Батьківщини, муза говорить до мене виключно українською мовою. Віршовані рядки виринають з глибини моєї української душі, що дуже тішить. Маю скромну надію, що читачам мої вірші теж сподобаються.
• Поговоримо про важливий аспект нашого життя – спадщину. Її значущість багато хто усвідомлює лише в останні хвилини свого земного шляху. І лише 3% людства встигнуть зробити це за життя. Скажіть, у чому спадщина проявляється для Вас?
• Моя місія тут і зараз, у минулому та в майбутньому одна і та сама — спонукати якнайбільше людей реалізувати свого генія та залишити спадщину. Не потім. Зараз! Поки ми дихаємо, любимо, можемо творити. Усвідомити свій внесок у розвиток власного роду та свого народу, прожити дивовижне життя та створити історичний зв’язок зі своїми нащадками.
  Для мене це дуже цінно, а для вас?
• Чи буває у Вас так, що Ви відчуваєте неймовірний приплив енергії й, здається, здатні робити тисячу справ одночасно?
• Звичайно! І таки роблю. І отримую у десятки разів більше чудових результатів. Причому у всьому. Начебто володію супер силою керувати часом і реальністю. Однак у такі моменти не варто зачаровуватись. Будуть й інші дні, коли все не так: комп’ютери летять, люди туплять, все падає з рук, повний хаос на роботі та в особистому житті. Без паніки, так має бути, бо приплив і відлив змінюють один одного. Чим сильніша хвиля, тим сильніший відлив. Це не залежить від нас. Головне, мати план, що робити в такі моменти, треба бути готовими до таких відкатів. Прямо зараз поміркуйте над тим, чим саме ви можете займатися у дні свого енергетичного спаду. І приймайте життя з вдячністю!
• Ліліє, на Вашу думку, як часто треба дякувати всесвіту за події?
• Магія вдячності у тому, що вона створює вашу реальність. Те, за що ви дякуєте, у вашому житті множиться у кілька разів. Тому робіть це правильно. Не треба казати «спасибі» за хворобу, скажіть за одужання. Не варто дякувати за ворогів, дякуйте за друзів. Подяка за лихо, за біду виглядає безглуздо в очах Бога. Краще дякуйте Йому за силу і мудрість це лихо пережити.
  Завжди є, за що сказати дякую. За Бога, людей, Всесвіт… І за себе. Подяка творить світи й вони прекрасні.
  Іноді мене запитують, чи були в моєму житті моменти, які мені хотілося б змінити, помилки, які хотілося б виправити… Як у будь-якої нормальної людини, так, були. У моєму житті теж були періоди, коли душа поринала у пітьму, у темряві боролася з внутрішніми демонами, потрапляла в хитрощі лукавих і безбожних людей, поранена валялася на узбіччі життя. Хіба у вас такого ніколи не бувало? У всіх буває…
  Однак, коли алмаз падає в багнюку, він все одно залишається алмазом. Так, брудним алмазом. Але його сутність не змінюється, всередині його молекулярна структура та сама, попри зовнішній бруд. Достатньо трохи чистої води, щоб він засяяв знову. Так і з людьми. Якщо всередині світло, то як би низько ви не падали, в яку б трясовину не занесло вашу душу, ви все одно дорогоцінний алмаз. Ваша доля – сяяти! Минулого не змінити. Можна лише винести уроки. І навчитися жити у сяйві своєї Душі.
• – Які б слова чи побажання Ви передали нашим читачам?
• Насамперед, Перемоги для України і миру вдома! Бажаю кожному зустріти своїх рідних живими і здоровими. Нехай ніколи вас не полишають віра в добро і справедливість, надія на краще і цілюща сила любові. Бог з нами!
  Навіть, якщо на небі хмари і навколо сіро і монотонно, коли здається, що світла немає, пам’ятай, що за хмарами, там, над ними світить сонце, – так, воно є! Воно не зникло, не випарувалося, не пропало серед мільярдів галактик, воно є і через якийсь час знову зігріє тебе своїм теплом!
  Так і в житті: посеред прикрощів і невдач, серед тужливих днів очікування, знай – є День, коли все зміниться, прийде щастя і удача тобі посміхнеться! Просто треба дожити до цього особливого Дня – крок за кроком дійти, день за днем дочекатися, одним словом – дожити!
  – Що для Вас означає День Незалежності України?
• Для мене Незалежність України – це право бути господарями на своїй землі, говорити своєю мовою, мати та шанувати свою культуру, знати свою історію, право вільно розвиватися і будувати своє життя.
  Наш народ багато віддав за право бути вільними та незалежними. Навіть зараз ми боремося за свободу, втрачаючи своїх рідних і близьких. Ця війна вже забрала в мене трьох родичів, тому я знаю з власного досвіду, що таке горе, – біль втрати пронизує декілька моїх останніх віршів…

В УКРИТТЯ
Зафіксовано пуски «Кинджалів».
В укриття, в укриття, в укриття.
Вороги нас вбивають без жалю,
Забираючи спокій, життя…
День у день посилають ракети
Та скажено руйнують міста.
Б’ють у храми, церкви, мінарети,
Зневажають й Аллаха, й Христа.
Їхня ненависть має коріння,
Їхні душі чорніші за ніч.
Невгамовні пекельні створіння
Шлють ракетами смерть зусібіч.
Тільки знаємо ми: перед Богом
Кожен буде складати свій звіт.
Хто обрав світлоносну дорогу,
Хто залишив зруйнованим світ.
НАША СИЛА
В чому, браття, наша сила?
Що нас як народ єднає?
Від колиски до могили
Хто завжди оберігає?
Закладають змалку в розум
Батько – мудрість, мати – ніжність
Й силу опиратись грозам.
А Господь дарує гідність.
Воля ж до життя, свобода
І любов до України –
Генетичний запис Роду
В крові кожної людини.
ВІДПЛАТА
Не візьму на себе гріх
Когось проклинати,
Бо у мене діти є,
Є батько і мати.
Але Бога я молю,
Усі Світлі Сили,
Предків рідної землі,
Повстаньте з могили!
Бо настав вже помсти час,
Година відплати.
Ворогам прийшла пора
У муках сконати.
За сплюндровані життя,
За зниклих, за вбитих,
За спустошені міста,
За сиріт неситих …
За потоплених тварин,
За розмиті села,
За безсонні ночі теж,
За дні невеселі…
За пожежі і потоп,
За кожну тваринку,
За вдову і за вдівця,
За кожну сльозинку.
Ще багато таких «за» –
За що проклинати.
Та не буду. Бог – Суддя.
Правди і Відплати.
ДРУГИЙ РІК ВІЙНИ
Другий рік жахливої війни,
Сотні днів воюєм за свободу.
Тисячі сирен зайшли у сни
І у будні рідного народу.
Другий рік втрачаємо своїх
На фронтах, і вдома, на чужині.
Сліз гірких не вистачить на всіх —
Виплакали сльози очі сині…
Другий рік я Господа молю
Покарати ворога навіки.
Врятувати тих, кого люблю,
Від гіркої втрати дати ліки…
Другий рік шукаю я слова,
Щоб вони лягли на серце Богу.
Другий рік я вірю у дива,
Вірю в українську перемогу.
СПРАВЖНЯ БІЛЬ
Розтрощені хати та вигорілий ліс,
Російська техніка, розкидана повсюди.
А у дворі могилка – не доніс
На кладовище матір…
Хто осудить?!
Розбитий бомбою, зруйнований місток
Та обгоріла баня біля храму.
Тваринка злякана і схудла до кісток,
Лелека у гнізді завмер…
Та драма
Не кадри з фільму і не повість про війну,
Не опис історичної світлини,
І зрештою не мить якогось сну…
То справжня біль моєї України!
ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
День Незалежності держави,
Де пощастило народитись,
Де головне — свобода й право
Любити, вільно жити, вчитись.
Незламний дух і сильна воля,
І щире серце генетично
Закарбувалися у долі
Людини кожної фактично.
Моя прекрасна Батьківщина…
Де б не жила — я серцем з нею.
Хай буде рідна Україна
Навіки вільною землею!
МИ ІНШІ
Росії нас не зрозуміти.
Бо інші ми. Веселі, щирі,
І навчені достойно жити
В любові, радощі і мирі.
У єдності є наша сила.
Хоробрість — наша риса спільна.
Війна зламати не зуміла.
Навіки Україна вільна!
НЕ ВМИРАЙ ЗІ СВОЇМИ
ПОМЕРЛИМИ
Коли втрачаєш людину рідну,
То серце неначе навпіл…
Немовби душі частину солідну
Вручаєш у смертні лапи.
Плачеш, бо поряд її немає,
Вважаєш, що смерть – кінцева.
Біль втрати мозок нещадно крає,
Невтішна туга серцева.
Але уяви на хвильку, друже,
Смерть – просто другий початок.
Рідна людина далеко дуже,
І страж між світами на чатах…
У тому світі, можливо, краще,
Ні болю, ні втрат немає.
Остання навіть душа пропаща
Там спокій і милість має.
Тужити звичайно ти маєш право,
Але не вмирай душею.
Живи, – заради живих, – яскраво,
В пам’ять – за тих, за межею.
ЛЮДИ ЯК МОРЕ
Люди як море.
Судити не варто
Про їх глибину біля берега.
Пізнавши горе,
Пізнавши втрату,
Сховавши свого померлого,
Кожен пірнає
В свої темні води.
Хтось йде на дно, а інший бореться.
Ніхто не знає
свою природу,
Допоки біда не скоїться…
ДЯКУЙ БОГУ
Дякуй Богу, бо добрий Він,
Милосердний до тебе навіки.
Від скорботи дарує ліки,
Витягає тебе з руїн.
Дякуй щиро – за все, що є.
Він дає силу все пережити:
Зле і добре – і далі жити,
І любити життя своє.
МАКИ
Хотіла маки я намалювати,
Допоки не зів’яв червоний цвіт.
Щоби могли нащадки пам’ятати,
Яким чудовим може бути світ.
Краплини крові наче – тії квіти
На скатертині поля майорять.
Хай пам’ятають завжди наші діти
Про тих, хто йшов домівку захищать.
Про тих, хто назавжди поліг у полі,
Хто повернутися додому не зумів.
Для запису у вічності у Долі
Немає інших невимовних слів…
НЕ ЗАБУТИ
Хіба можна звикнути до болю?
Хіба можна забувати втрати?
Як собі радіти я дозволю,
Коли серце кинуто за грати?
Як мені продовжувати жити,
Коли гинуть люди в Україні?
Хіба може серце не тужити,
Коли хтось підірветься на міні?
Коли втрапила ракета у будинок,
Де так мирно спали діти, мати?
Жити як після нових поминок?
Хіба можна втрати забувати?
Посивіло серце, а не коси.
І немає ліків від скорботи.
Досить втрат і воєн також досить.
Досить невимовної гіркоти.
СЛІДИ ВІЙНИ
Ми всі постаріли дуже
За час цієї війни.
І я не про зморшки, друже,
Не про пасмо сивини.
Мова про те, що мало
Посмішок, більше туги.
Радості менше стало,
Більше біди навкруги.
Ми постаріли раптово,
І років на сто за ніч.
Так, не про зморшки мова,
Знаєш, не в тому річ…

facebook: @Lilia_Yermak
instagram: lilia.yermak