Людина, котра пішла проти жорстокої долі, сама встала на ноги й тепер допомагає іншим знайти себе. Ці слова про коуча ДМИТРА ГОЛУБНИЧОГО. У нашій статті він поділився своєю неймовірною історією життя, розповів про те, як не дав собі зламатися та зміг досягти успіху.

Коуч. Випускник Академії Коучингової Майстерності WPG. Інвестор та засновник ТОВ Лангейт (інтернет-провайдер):

• Міжнародний економічний рейтинг «Ліга кращих – підприємство регіону 2012».
• «Вибір України – 2018».
• «Народний бренд – 2022».

Вітаємо, Дмитро! Наше інтерв’ю хочу почати з розмови про Ваше дитинство. Знаю, що Ви зіштовхнулися з тяжкими життєвими випробуваннями в ранньому віці. Розкажіть нам про свій шлях від дитини до підлітка, який знає ціну життя та здоров’я.

• Привіт. Кажуть, дитинство має бути безтурботним. Моє і було більш-менш таким, до того зимового вечора. Повертаючись зі школи, я не помітив машину, що рухалася дорогою…тоді мені було 11 років. Отямився в реанімації, прив’язаний до ліжка. Пам’ятаю, як підбігла медсестра, вона щось закричала та сильніше притиснула мене, і я втратив свідомість. Через тиждень мене перевели в палату і повідомили, що я попав під машину, що була зупинка серця, що, фактично, мене збирали по частинах. Цілий місяць батьки забороняли дивитися на себе в дзеркало. Лікарі робили все можливе, але ніхто не міг дати гарантію чи виживу, чи залишуся на все життя інвалідом. Розумієте, до цього ДТП я був активною дитиною. Планував завершити школу раніше та перескочити 6-7 класи. Тоді я не знав, що мої мрії здійсняться інакше. Два місяці був прикутий до ліжка догори ногами. Майже щодня мене возили в операційну. Я боявся втратити ногу. Та тільки мене виписали додому, почалися ускладнення, і знову лікарня, загроза смерті. Не дивлячись на свій стан, я намагався пристосуватися до нових умов. Вчився ставати на ноги, ходити, потім бігати. 6-7 класи провів вдома та в медичних закладах. Так неочікувано здійснилася моя мрія.
  Що з цього було найскладнішим? Найскладніше – це смерть інших дітей. Їх привозили до лікарні в тяжкому стані, деякі помирали вже в коридорах. Я постійно рахував і збагнув, що в тиждень помирає певна кількість дітей. Тоді в мене з’явилася теорія: на небі є обмеження за кількістю смертей на тиждень. Я зі сміхом говорив іншим: «ти не зможеш сьогодні померти, на цьому тижні місця закінчилися». Я вірив в цю статистику, й інші діти теж вірили. Ми рахували смерті кожен день. Це як рулетка, кожен хотів виграти.
  З часом і це втратило всякий сенс, а я почав опускати руки.
• Що допомогло Вам справитися з такими випробуваннями? Хобі, друзі чи підтримка родичів?
• Без підтримки родичів та друзів це було б взагалі неможливо. Важливо чути, що ти потрібний, що тебе чекають. Але цього недостатньо, треба ще дещо… У лікарні в Сімферополі, де я лікувався, була одна пацієнтка – дівчинка: все про всіх знала, активна, весела, розносила ліки та підтримувала інших. Її всі любили. Я дізнався, що ця дівчина невиліковно хвора. Вона показала мені своїм прикладом, як треба цінувати життя, як важливо мати мрію та цілі на кожен день. Це стало моїм внутрішнім стимулом до одужання. Думаю, що в той момент батьки зрозуміли, що мені потрібно щось, що витягло б мене. Цим «щось» став синій велосипед. Відтоді я знав, що вдома чекає моя дитяча мрія. У думках я вже був здоровий і ганяв на власному двоколісному. Це дало мені сили пережити дуже складну операцію. І навіть, коли приїхав додому і не міг сісти на велосипед, я возив його квартирою, використовуючи його замість милиць.
• Поговоримо детально про фізіологічні чи фізичні заняття, котрі поставили Вас на ноги. Що це було?
• У восьмому класі я повернувся до школи. Це була моя зустріч з реальністю. Був страх, я ніби завмер. Не такий як інші, слабкий, постійно треба наздоганяти у всьому, «біла ворона серед дітей».
  Одного дня потрапив у конфлікт з однолітками, мене оточили та почали штовхати. Я спробував дати відсіч і повалив одного з хлопців на землю. Мене більше не чіпали, але з того моменту я відчув себе живим. Не дивлячись на заборону лікарів, згодом записався на карате. Зайнявся велоспортом, дуже радів, коли проїхав свою першу сотню кілометрів. Тоді й зрозумів, що все в людині пов’язано. Повноцінне життя без фізичних дій неможливе.
  Без мети дії втрачають сенс. Без емоцій зникає смак життя.
• Дмитро, у 21 рік Вам вдалося відкрити свою першу компанію, хоча лікарі й прогнозували Вам неможливість самостійно будувати життя. Як Вам це вдалося?
• Ми завжди прямуємо до того, чого нам не вистачає. У свій час мені бракувало спілкування та взаємодії з однолітками. Я шукав друзів, тому зібрав навколо себе активних людей. Серед усіх можливих варіантів обрав інтернет-провайдерство, як найбільш перспективний напрямок. Я знав ім’я, логін, адресу кожного абонента, якого ми підключали. Ми були, як сімʼя, й все робили разом: проводили закриті вечірки, спілкувалися, грали у футбол. Це був простір можливостей для всіх. Я намагався реалізували максимум ідей. Навіть, якщо це здавалося неможливим, я казав: «спробуймо!».
• Ваша компанія стала дуже популярною на ринку у Чернівецькій області. Поділитися секретами успіху?
• Я вважаю, що послуга повинна відповідати трьом критеріям: швидкість, якість та доступність. І моя команда чітко слідувала цьому. Секрет успіху будь-якої компанії у злагодженості команди та постійному вдосконаленню.
• За ці роки Ваше життя змінювало курс не один раз. Новий поворот був нещодавно – Ви пішли шляхом коучингу. Чому?
• Людина, яка потрапила у ДТП, має наслідки на все життя. Надмірне навантаження та стрес призвели до того, що мені довелося шукати альтернативні методи лікування. Завдячуючи своєму партнеру, я зміг повністю відійти від справ та зайнятися собою. Я спробував майже все. Пошуки привели до терапії, яка змінила ставлення до себе. Я отримав багато знань і відчув потребу в їх систематизації та передачі іншим. І саме в цей момент вступив до Академії коучингу.
• Розкажіть нам, що таке взагалі коучинг і як цей інструмент допомагає іншим людям досягати цілей?
• Уявіть, що ви у дзеркальній кімнаті. Кожне відображення – це сформований соціумом образ. Кожна ціль – це думки інших людей. У цьому дзеркальному лабіринті легко загубити себе. За допомогою коучингу ви можете дослідити кожне зображення, відокремити зайве та зрозуміти свої бажання і шляхи їх досягнення. Так припиняється внутрішній конфлікт, і ви починаєте бачити себе.
  Зазвичай люди з першої сесії коучингу відчувають полегшення. Це не магія – це структуризація думок і центрування людини на «тут і зараз».
• Які плани маєте у сфері коучингу на найближчі місяці?
• Я пройшов складний шлях і знаю, як підтримати та мотивувати інших. Хочу допомагати людям відкрити свій простір можливостей. Я спробував себе в ролі куратора в Коучинговій академії WPG. Зараз відчуваю в собі сили вчити та допомагати більшій кількості людей. Тому в моїх планах виступати на конференціях, консультувати та проводити зустрічі з обміном досвіду. Хочу розвивати себе та ділитися знаннями. А ще на мене чекає міжнародна сертифікація ICF на рівень PCC (Professional Certified Coach).

ФБ: Dmytro.Golubnychy