Вишивальниця, яка почала писати книги.
Волонтер. Кохана дружина найкращого чоловіка.
Щаслива мама, чудесної донечки.
Головне, що сьогодні мають робити українці – це продовжувати свою справу. Чи то вишивку, чи то написання книги, організацію свят тощо. Але головне із думкою та конкретними діями задля перемоги України. Знайомтесь із Natalia LEVCHYSHENA, жінкою з Польщі, яка має улюблене хобі, але зосереджена на волонтерстві.
– Пані Наталю, варто почати з того, як змінилось Ваше життя. Адже понад десять місяців страшної війни змінюють кожного.
– Наше життя змінилося кардинально, я навіть не думала, що зможу навколо себе об’єднати так багато людей, які просто по рекомендації довірятимуть нашій родині. Найбільше відкриття для себе – це те, що я можу набагато більше ніж уявляла…
– Нещодавно Ви почали писати книгу. Про що вона?
– Так я писала книгу, планувала її завершити у лютому-березні та прийшла війна. Стало не до цього, а потім у якийсь момент мені «взламали» телефон наші вороги, видаливши з пам’яті останні 1,5 року мого життя разом з майже дописаною книгою. Я писала її саме в телефоні, бо часто перебувала у дорозі. Сьогодні я вже почала її відновлювати. А ідея книги прийшла із життєвого досвіду. Вона про те, що я змогла змінити свої думки, себе, своє життя та бачення його, значить, зможуть й інші.
– Попри все Ви продовжуєте займатись улюбленою справою – вишивкою. Сьогодні – це майже тренд. Які Ваші подальші плани стосовно цих робіт?
– Я дуже рада, що маю хобі-вишивку, якою займаюся майже десять років. Повернулася я до неї лише на четвертому місяці війни, тому що місце для творчості було зайняте речами родин, які тимчасово жили у нас. Цьогоріч планувала зробити персональну виставку моїх робіт на запрошення директора музею м. Тульчина Юрія Хмелевського, але…
На сьогодні в моєму «багажі» творчості є різноманітні ікони, картини, фотографії, вишиванки, планери, шопери та прикраси.
– Ви щаслива жінка, дружина та мати. Що допомагає Вам залишатись в спокої попри усі негаразди?
– Зараз, я знаходжусь у стані повного фізичного та емоційного відновлення. Цей стан мені дарує родина – чоловіків та донечка, а також підтримка друзів. Якщо говорити про відносини з чоловіком, то не завжди усе ідеально, та головне, що ми говоримо. Він – моя міцна опора й зараз хочу йому сказати: я люблю тебе. Дякую, що ти в мене є.
Найбільшим випробуванням для мене у перші місяці війни була відсутність часу на донечку. Та вона все розуміла й просто чекала. Зараз я намагаюсь якнайбільше проводити з нею вільного часу. А найважливіше сьогодні – це наші 15-40 хвилин перед сном. Цей час ми проводимо за книгами, у розмовах, молитві, говоримо про минуле та мріємо про майбутнє, іноді вигадуємо казки або просто лежимо в обіймах. Це, мабуть, і є моя порада усім батькам. Приділіть дитині 15 хвилин свого ефективного часу. Включіться у дитячу справу цілком, задайте кілька запитань. Навіть, якщо спочатку вам може бути й не зовсім цікаво, але, запевняю, ви будете вражені відповідями своїх діток.
– Найважливіше питання на сьогодні – коли закінчиться війна? Кажуть, творчі люди відчувають такі моменти. Що сьогодні відчуваєте Ви?
– Ми віримо, що зовсім скоро настане наша перемога. Ми віримо у ЗСУ та бажаємо кожному захиснику повернутися живим та здоровим додому. Наразі ми лише фінансово допомагаємо закривати різні збори для друзів та знайомих. Також я займаюсь організацією виступу пісочною анімацією Оксани Мергут для збору коштів на автівки за проханням 14 бригади. І ми будемо дуже вдячні усім небайдужим, хто долучиться до нас у цій справі в будь-якому форматі.
Ми працюємо, щоб якнайшвидше побачити своїх рідних людей, випити кави в улюблених місцях та просто знати, що у тебе є дім. Ми з родиною надаємо інформацію людям, як перетнути кордон України з Польщею. Допомагаємо з пошуком житла, роботи, садочків, шкіл. Допомагаємо зробити документи та надаємо усю необхідну інформацію. Трохи раніше ми збирали одяг, ліхтарики, павербанки, генератори, хімію та інше. Збирали кошти на закупівлю апаратів нічного бачення для наших воїнів, на закупівлю тканини для пошиття бронежилетів та розгрузок. Так нам вдалось навіть закупити й контрольовано передати мобільний апарат ЮЗГ для військового шпиталю.
– Ви – волонтер, як і більшість жінок України наразі. Якими б словами підбадьорили українок на подальшу працю для наближення перемоги України?
– Найкращий спосіб не втомитися – відпочивати, як це банально не звучало б. Не робіть моєї помилки, бо працювати та допомагати 24 на 7 – це важко для нашого організму. Тому робіть хоча б маленькі перерви на їжу та сон. А найкраща емоційна підзарядка – це час, проведений з рідними. Ми можемо усе задля нашої перемоги, яку наближаємо кожного дня. Доєднуйтесь до волонтерів та вчасно відпочивайте! Слава Україні! Героям слава!